Полювання на Тхора

- І не думай сюди вертатися! - слідом полетіла сумка, в якій глухо брязнуло. Добре, що він не вставляв до гранат запали - не на часі ще. Що то з тих чотирьох гранат - ну повбиває жменю вузькооких, і що з того? Шановний (не дуже шановний насправді) китайський партнер Чжан Вейцзінь тільки посміхнеться у вусики. Слабак, скаже, не тягне. Саме так не скаже, скаже якось більш витребенькувато, як китайцеві належить. Щось на кшталт "кулька моєї приязні закотилася в глухий кут".
Нераціонально з тими гранатами проти оцих божевільних добровольців. А він завжди був раціональним, завжди - на противагу цих самих оборонців. Ну яка розумна людина відмовилася б одразу пристати до могутньої імперії, що під боком? І вже разом з тою імперією надавати по соплях прийшлим японцям.
Навіть укропи пристали до американців, сказав він собі. Сказав і не повірив - ні до кого укропи не пристали, укропи якимсь чином зробили так, що до них пристали всі інші.

Чон Мунбу. Ї Гі-се, Ігор Стрелков, запам'ятає це ім'я, хоча в період підготовки він про цього кадра нічого не чув. Але не лише йому встав поперек горлянки цей Чон Мунбу. Є і на того Чона вузда, особливо у цій благословенній країні, де з чиновниками можна розмовляти майже звичним манером.

- Боягуз, кинув би одну гранату, - буркотнув Другий. Звучав його голос місцевою мовою, чому Ї зовсім не здивувався.
- Не на часі, - відповів він. Другий допоміг домовлятися з шинкарем, з в'язнями, яких на його пропозицію випустив голова повіту, але Другий не стратег.
- Не на часі.

На часі затаїтися та почекати пару днів, а потім вирушати в довгу путь. Поки що він не добереться до адмірала Лі - поки той у в'язниці. Якщо адмірала у тій в'язниці не приш'ють, як любить казати Другий. Але на це сподівання невелике - той радник, кому Чжан Вейцзінь зробив пропозицію, що її не можна відкинути, навряд піде на замовлене вбивство.
Чортів адмірал, вилаявся подумки Ї. Чортів нелогічний адмірал. Було б йому підняти заколот, скинути того дурного короля, як зробила б на його місці кожна нормальна людина. На нього країна молиться, йому підвладний був грізний флот та уся та їхня "Армія Справедливості". Конфуціанець, от-бо й воно.
Подумки Ї проказав фразу зі старого дитячого фільма - "Все зло происходит только от умных разговоров". Так і тут. та байдуже, треба поспішати. Сховатися в шинкаря, а потім вирушити в дорогу.

***
У час Мавпи Менгу вже очікував гостей у бідному трактирчику біля мосту, де зараз майже не було відвідувачів. Одяг він змінив, хоча одяг був знов-таки непоказний та бідний. Командир, відчувалося, теж був десь неподалік, але не варто було вишукувати його очима.

Велика справа мала бути для Хо Гюна - умовити самого Першого міністра зійти до придорожньої харчевні. Та заразом з паном Хо та паном Ю з'явилися двоє офіцерів, один у формі охорони палацу, а другий в звичайному військовому вбранні.

- То це ви, пане Ю! - молоденька миленька трактирниця, ледве побачивши гостей, тут же розсипалася в поклонах. - Я негайно подам ваш улюблений чай!

Знайомство пана міністра та трактирниці було неочікуваним. Навіть більш неочікуваним, ніж наявність охоронців - втім, Менгу одразу зрозумів, що один з них, молодий чоловік у насунутому на обличчя капелюсі, охоронцем не був. Менгу розгледів коротку охайну борідку, яку, він знав, не носили палацові охоронці, та віспинки, що хоч і не рясно, але виднілися на щоках. Особливо ж це було видно по тому, як юнака намагалися прикрити собою що другий тілохранитель, що Хо Гюн, що сам пан міністр. Останній явно почував себе зовсім не у своїй тарілці, хоч як намагався тримати лице. А, вгледівшись, Менгу і зовсім пізнай їхнього тюремного відвідувача.

Не встигли влаштуватися, як поруч з Менгу зі сторони ріки виник Кирило - і навіть молодший не зовсім добре помітив, як саме це відбулося, що оп! - і командир уже сидить за столом, чемно склавши руки та посміхаючись.
- Чи дозволено буде жалюгідному дурневі приєднатися до високого товариства? - майже весело спитав він, а слово "високого" адресував тому самому "охоронцеві". Спадкоємному принцу Чосона.

Молодий чоловік в офіцерській формі ніби й не помітив звернення до нього, як належне сприйняв і саму появу Кирила - тільки кинув короткий погляд з-під вій на Хо Гюна. А ось охоронець міністра Ю ледь не побілів і відразу схопився за рукоятку меча.

- Що ви собі дозволяєте? - гаркнув він, але міністр Ю наказово підняв руку.
- Будь ласка, - він дуже постарався, щоб голос звучав привітно, але все одно пробився скрегіт металу. - І прошу, не називайте нас високим суспільством. Ми всі тут злочинці, якщо не змогли захистити народ і довели його до такого.

- Що ж я про чай? — сплеснула руками шинкарка, побачивши, що шановний пане Ю влаштувався за столом із ще кількома гостями, одразу повернулася до їхньої компанії. - Може, ви голодні? Чи подати вам чаю, чи що інше?
- Я б випив чашку бульйону на водоростях, - Хо Гюн переглянувся з Його Високістю, упіймав ледве помітний рух вій того і й усміхнувся вже сміливіше. - Подайте його мені та моєму офіцеру.
Ю Сонрьон явно відчував себе звіром у пастці. Але все, що міг зробити зараз, це зберігати самовладання.

- Ні, мені достатньо тільки чаю, - він привітно подивився на шинкарку, поглядом вказав їй на свого офіцера. - А йому миску рису та вареної риби, будь ласка.
- Дякую, - пробурмотів охоронець міністра, присоромлено втиснувши голову в плечі.

Менгу замовив рис та рибу собі та Кирилові. Гроші, взяті у шпигунів, командир велів тримати йому, розказавши про їхнє джерело, та додаткове задоволення давало те, що їхній обід іде за рахунок негідника, що замовив вбивство адмірала Лі.

- Три човники та сорок сім негідників? - так само з посмішкою та найлегковажнішим тоном спитав Кирило, маючи на увазі своє "передбачення" про те, що адмірал Вон Гюн захопить три ворожих кораблі та візьме сорок сім японців полоненими. - Які ще новини?
- Три човники та сорок сім негідників, - поважно кивнув міністр Ю, а потім дозволив собі легку усмішку. - До того ж до цього знайшли ще двох розбійників, які промишляють вбивствами. Досягнемо від них визнання у всіх гріхах, тут же стратимо, у столиці стане набагато спокійніше. А які ваші новини, сенсею(1) Кіле?
- Куди вже дурневі таке прізвисько? - майже розсміявся Кирило. Потім моментально повернув собі серйозність. - Північ нехороше місце не тільки для королівських нащадків, але й для країни в цілому. Чи не звеліте подати чим та на чому писати?

На словах про королівських синів очі принца розкрилися на всю широчину, запалився у них чорний вогонь.
- Невже ви навіть у свій обід не можете кинути кисть? - з справжньою досадою, але зовсім тихо, крадькома пробурмотів він. - Дочекайтеся краще чаю, - і після того він скупими короткими рухами пальцем по столу вивів ієрогліф "чай", а слідом за ним ієрогліф "писати".

- Ох, і то правда, - перебільшено сумно зітхнув Хо Гюн. - Я б раніше пообідав.
Менгу мовчки та ретельно вивів пальцем назву того північного містечка, де було схоплено та передано японцям королівських синів - після допиту ця історія була в пам'яті дуже свіжою.

- Де тонко, там і рветься, - сказав Кирило. - Для ремонту навіть дірок на одязі перевіряють перше тонкі та вразливі місця.
Принесли чай, Менгу подарував трактирницю відверто яскравою посмішкою та чемно схилив голову.
- Дякую, чарівна хазяєчко, - сказав він.
Усі троє – офіцер міністра Ю старанно відводив очі і розглядав оточення, вишукуючи загрози, – прочитали ієрогліфи і водночас мовчки кивнули.

- Зараз саме час лагодити худе плаття і худі обладунки, - погодився міністр Ю, усміхнувся трактирниці, що подала чай, і зробив ковток. - Я вже розпорядився майстрам розпочати перевірки, залишилося лише розіслати листи в дальні гарнізони.

- Добре, - ніби приймаючи звіт підлеглих, кивнув Кирило. Тепер можна було трошки розслабитися. Він сумно всміхнувся. - Так... дивно, коли просто звістки приходиться чекати кілька днів, - зізнався він. - Я знаю, що так воно ведеться, але не можу позбавитися відчуття, що я десь недопрацював та не зробив максимум, що можу.

- А ви звикли до повідомлень, які доставляють самі бодхісатви за мить у всі кінці країни? - посміхнувся Хо Гюн. - Як ви зробите поштову службу швидше?

- Вибачте, панове, - Кирило покачав головою. - Мені не варто було казати цього, бо швидкість передачі інформації то аж ніяк не моя заслуга, просто у нас в наших війнах інші умови. Але й в нашіх ворогів вони також інші. Облишмо. Як здоров'я шановного пана Лі? - звернувся він безпосередньо до міністра Ю.

- За паном Лі дивляться добре, за ці два дні він не виходив зі своїх покоїв, - охоче підхопив міністр Ю новий напрямок розмови. - Слуга носить йому їжу із гарного закладу.
- Якщо буде на те необхідність, я особисто розпоряджуся його провідувати, - подав голос "офіцер", на що міністр Ю одразу підвівся, грізно труснув бородою.
- Схаменіться, офіцер Лі! - голос міністра затремтів від злості. - В'язниця не перебуває у вашому підпорядкуванні! Залишайтесь на своєму місці, для всіх так буде краще.
- Прошу мене пробачити, - опустив погляд той. - Я лише турбуюся за здоров'я пана Лі.

- Все буде добре, - неочікуванно м'яко та по-доброму звернувся до принца Кирило. - Все точно буде добре, пане... офіцере. Ми теж турбуємося. Але залишилося недовго, а по закінченню терміна усамітнення пана Лі, я певен, ми зможемо зберегти його здоров'я.

Принесли їжу, трактирниця розставила мисочки та тарілочки, зашарілася від відверто лучезарного погляду Менгу та швиденько втікла.
Наслідний принц поспішив сховати обличчя в мисці з бульйоном - надмірна увага такого незвичного складу і такої незвічної долі людей позбавляла його холоднокровності. Але ось що міністр Ю, що Хо Гюн обоє зачепилися за ту саму фразу.

- Ви бажаєте знаходитися біля Лі після того, як він вирушить до місця служби? – обережно підбираючи слова, спитав Хо Гюн. - Як ви це зробите?
- Йохе буде дуже проти, - похитав головою міністр Ю.
- Ніхто не збирається стирчати в нього за спиною, - відрізав Кирило. -Достатньо того, що він не буде проти такого прикриття, а незручностей ми намагатимемося не доставити. Не обіцяю на всі сто відсотків, але намагатимуся, щоб присутність була для нього якомога малопомітна.

Він посміхнувся.
- Доречі, як здоров'я панів охоронців, які вартували пана Гільдона цієї ночі в тюремному дворі? Сподіваюся, все добре, я не надто їх потурбував?
Менгу не втримався від захопленого погляду на свого командира.
- Ох, - зітхнув міністр Ю, напружено підібгав губи.
- І часто ви таке робите? – тим часом поцікавився Хо Гюн. - Я бачив не так багато воїнів, але настільки вправних ще не зустрічав.
- Роблю, коли маю в тому потребу, - односложно відповів Кирило, допив чай і взявся за обід. - Не кожного дня, повірте, а тільки в разі крайньої потреби.
- Я знаю, пане Хо, що і в вашій країні багато воїнів, просто ви не використовували та не культивували здібності настільки специфічні, - дипломатично зауважив Менгу, який знав, що командир був страшенно злий на міністра за те, що той залишив його прив'язаним в кріслі для тортурів.

- Я можу вас заспокоїти, пане Ю, - дуже серйозно промовив Кирило. Йому раптом стало шкода міністра, який все-таки захищав та прикривав як умів тих та те, кого та що любив. І якому зараз приходилося неабияк ламати свою свідомість аби просто сприймати їх з Менгу. - Ми не дошкулятимемо вам надто довго. Маємо обмеження в часі. Надто суттєві, аби ними нехтувати. Ми тут не з розваги або на прогулянці.

- У вас, мабуть, зовсім по-іншому минає час, ніж у нас, - майже винувато зауважив Хо Гюн. Приховану, але досить сильну ворожість високого чужинця у чернечому вбранні до першого міністра він явно помітив. - У нас часом якщо син завинив, то він цілу ніч стоїть навколішки перед батьковим будинком, вимолюючи прощення. У дощ, спеку і будь-яку холоднечу... що вже казати про подорож зі столиці до узбережжя.

- Вимолювати прощення треба рівно стільки, щоб пробачили, - переконано проказав Його Високість, не стримавшись. З історії Менгу знав, що дещо про покарання недбайливих синів принцеві було аж надто знайомо. – І рухатися зі столиці на узбережжя вийде стільки, скільки відміряно землею. Я не думаю, що в різні часи час по-різному тече.
Міністр Ю тільки тихо, тяжко зітхнув.

- Час тече та минає однаково що у вас, що у нас, - розгадавши причину такого філософського відступу, м'яко відповів Кирило. - Весна, літо, осінь, зима, потім знову весна. І я не вважаю, що є часи більш, чи менш жорстокі. Всі часи приблизно однакові, розбіжності лише в деталях. Тут справа суто в мені, - він стиснув зуби. - Якось наших воїнів було оточено, - через злочинну недбалість, хотілося сказати йому, - в камінних підвалах дуже великої будівлі. Вони трималися там, захищаючі ту будівлю, і з ними були цивільні... І між боями вони співали. І весь світ чув їхню пісню
Кирило примружився.
- Їм веліли здатися в полон, щоб врятувати цивільних. І вони виконали наказ, виконали. А я тоді заприсягнувся, що обов'язково поверну їх всіх з полону, бо саме я займався обміном полонених.
Він нахилив голову.
- Повернути вдалося не всіх. Тому, можливо, моє ставлення до моїх людей дещо... надто сентиментальне. Я не тримаю на вас зла, пане Ю, - підняв він голову і глянув на міністра. - В кожних часів свої звичаї.

***
Усі четверо, включно з охоронцем міністра Ю, мовчки слухали це одкровення, і кожен вочевидь думав про своє. Хо Гюн - про те, як підробляти цим двом документи, звідки брати кошти і як після умовляти першого міністра у своїй лояльності, як буде адміралу Лі миритиметься з прибульцями і погоджуватиметься на охорону. Сам міністр Ю з соромом розмірковував, що недооцінив цих людей, не розгледів вчасно в ченці-оборванці чиновника високого рангу, нарікав на те, що необдумано зробив його своїм ворогом і тепер вони обоє не знайдуть належної довіри один до одного... Охоронець міністра Ю просто не розумів, як можна було здатися в полон заради цивільних, коли треба було за всяку ціну зберегти військові сили.

А Його Високість був у сум'ятті. Розумом він так само намагався розкласти все на міркування шкоди і користі, вселяв собі ту ж думку, що армію треба зберегти ціною жінок і дітей ... але в голові невідступно звучало "вони співали. І весь світ чув їхню пісню".

- Я розумію вас, сенсей, - міністр Ю перший порушив мовчання, коротко схилив голову перед співрозмовником, - і вибачаюсь. Чим менше між нами недомовок, тим легше нам буде обом досягти своєї мети. Але скажіть, що ви робитимете від сьогодні до першого числа четвертого місяця?

- Я поїду на північ, подивитися, чи не наш знайомець намагається зашкодити протертому платтю, - посміхнувся Менгу. Кирило схвально кивнув.
- Так, це ми запланували, - сказав він. - Я залишуся в місті. Але в мене є до вас, панове, ще одне важливе запитання, і негайної відповіді я не чекаю.
Він прийнявся обережно згрібати рештки рису в своїй мисці, не припиняючи промови.

- Подумайте добре - чи є зараз якась обставина, за якої одна - підкреслюю, одна людина, ззовні може кардинально вплинути на ситуацію в вашій країні. Ми, аналізуючи все, знайшли лише дві такі обставини - пан адмірал та підбурювання частини трудівників до... зміни роботодавця. Але можливо ми чогось не врахували. Ви знаєте все з середини, ви розумні та освічені люди. Подумайте.

- Є така обставина, - не вагаючись ані миті, ледь стихли звуки голосу сенсея Кіла, відповів принц. - Якщо з Мін прийде лист, що підтверджує, що... один син цієї країни гідний того ж, чого гідний батько(2), сановники поділяться на два табори, і сторона, яка перемогла, знищить програвши.
- Офіцер Лі! - Міністр Ю голосно грюкнув долонею по столу. - Не смійте говорити про таке! Навіть якщо прийде цей папір, не знайдеться негідника, який скористається ним, щоб знищити своїх ворогів!
- На жаль, ми ніколи не дізнаємося справжніх помислів людей до тих пір, поки вони не зроблять те, що хочуть зробити, - зітхнув Хо Гюн. - Внутрішній ворог небезпечніший за зовнішній саме тому, що носить подобу соратника.
- Такий папір прийде вже після вашої перемоги, - із впевненістю відповів Менгу. - Я не бачу способу, як би Тхір зміг оказати аж такий вплив на імператорський двір Мін. Батько тихо доживе свій вік та син успадкує йому.

Слова про батька та призначення трохи заспокоїли Його Високість.
- Якщо вже ваше вміння пророкувати таке велике, шановні панове... - зовсім тихо заговорив він, - може, зробите передбачення і мені? Я другий син у сім'ї, слабий здоров'ям, та й обличчям не вийшов, дуже багато у мене братів, але я за них турбуюся. Скажіть, чи відміряні комусь із них роки довше, ніж мені?

- Ваша... небеса(3) відміряють вашому роду довгі роки, я певен, - Хо Гюн ледь не обмовився про особистість свого охоронця і похитав головою. - За все, що ви зробили, вас треба винагородити.
- Пан Хо правий, - кивнул Менгу. Він говорив впевнено, не вагаючись на словах і не обираючи їх - тому що заздалегідь вирішив, кому та що з цієї високої компанії сказати, а про що промовчати. - Ви проживете довге життя та багато, дуже багато зробите для своєї країни. Скажу, що книжок та історій про вас писатимуть не менше, ніж про пана Лі, - з доброю посмішкою додав він. - Хороших, добрих та романтичних.

- Я не смію виявляти синівську нешанобливість, - зовсім тихо почав Його Високість, опустивши голову так, що тінь криси капелюха закрила йому обличчя до самого підборіддя. - Але мене турбує старший брат. Він грубий і... простий, і йому важко буде шукати кращих місць для могил, коли стане старшим у сім'ї. І я хотів би знати лише те, скільки подібних місць доведеться знайти мені самому для своєї сім'ї.

Менгу розгадав зміст слів наслідного принца. Занадто добре історія навчила його, що війни між братами за престол уникнути неможливо. Кров хоча б одного государевого сина, але повинна пролитися.

- Вам не треба буде нічого такого шукати, - відказав Менгу, трохи покрививши душею. Посміхнувся. - Знаєте, в хвилини поганого настрою мене дуже тішить мудрість долі, а надто історичної пам'яті. Наприклад, про кожного з вас та про пана Лі історики писатимуть багатотомні праці, аналізуючи, розкопуючи вчинки, причини, наслідки. А, наприклад, про інших - два рядки у зносках, і то згадають їх тому, що жили вони за часів вас або пана Лі. І згадають-то не добром.

- Я думав саме про це, коли бачив... стан пана Лі, - роздумливо сказав Кирило. І не втримався. - Це найкраща помста історії - яка б в тебе не була влада та могутність за життя, нащадки згадають тебе лише як дрібного мізерного та заздрісного щура, який вештався під ногами великої людини та пробував вкусити її.

Мовчки, довгими поглядами обмінялися всі троє корейців. У кожного з них у пам'яті, мабуть, спливло не по одному, а по десятку подібних щурів, солодким і гірким спокусою було втішити себе усвідомленням цього. Але що б кожен не думав про свою долю, одне залишалося вірним. Навіть зараз, перед тим, як виросло покоління, яке не знає війни, одна-єдина людина зберігала Чосон єдиною країною та єдиним народом.

Адмірал Лі.

Напружене мовчання повисло в повітрі.

- Кхм! – голосно прочистив горло міністр Ю. – Ми прийшли сюди трапезувати, а не розмовляти. Чи веліти подати ще чаю?
- Приходьте сюди за два дні, пане Мунке, - поспішив заговорити Хо Гюн, побоюючись, що перший міністр просто піде і забере спадкоємця трону з собою. - Я був би радий пригостити вас чаєм та продовжити змагання.

- За два дні, боюся, я буду трошки зайнятий трошки далеко звідти, - всміхнувся Менгу.
Кирило тим часом підізвав трактирницю та з посміхом замовив соджу на всіх. Дівчина спершу поморщилася на замовлення від бідно вдягненого ченця, але на показані гроші змилостивилася та замовлення прийняла.

- Нас пригощаю не я, - весело зазначив Кирило. - Нас пригощає один неповажний пан та його недбалі посіпаки.
Міністр Ю дозволив собі коротку, але сміливу усмішку - цей пан і його прислужники втратили за події останніх днів набагато більше, ніж в'язку мідяків.
- Що ж, вип'ємо тоді за їхнє здоров'я, - з незворушною привітністю запропонував він. - І побажаємо їм виростити в собі чесноти.

- Вам потрібні будуть кращі документи, пане Мунке, але боюся, щоб їх би вам не зробили не раніше ніж на п'ятий місяць, - тим часом зітхнув Хо Гюн. - І я не можу запевнити вас, що на п'ятий місяць цього року.
- Є дещо набагато надійніше, - подав голос спадкоємець. - І не потрібно багато часу, щоб його добути. Мені якось довелося подорожувати з людиною, яка мала при собі чотирьох коней. Ви візьмете собі по парі кожний?

Міністр Ю тільки скрушно зітхнув.
- Скажіть, хан Мунке? - Хо Гюн перевішався через стіл так, що губами майже дотягнувся до підборіддя Руслана. - Офіцер Лі в зрілості стане хоч трохи розважливішим?

Кирило підняв бров на слова про чотирьох коней, але Менгу заспокійливо кивнув. Бронзова бляшка з зображенням чотирьох коней була знаком таємного королівського інспектора.

- Я не ворожка, - відповів Менгу сановникові, ковзнув приязним поглядом по тому, кого звали офіцером Лі. - Але хоробра вдача, якщо вона є, нікуди не дінеться. А коней - коней можна взяти, - він кинув погляд на командира, мовляв, я знаю, про що мова.

- Офіцер Лі, якщо ваш батько дізнається, що ви потай від нього берете коней з його стайні... - підніс голос міністр Ю. - Як же ви вимолюватимете цього разу прощення?
Його Високість нічого не сказав, лише нижче опустив голову.

- Я віддам одну зятю вашого товариша, пане Ю, і ще одного любителеві червоного одягу, - зовсім тихо відповів він. - Я винен, але я коней пестив і плекав, і випускав із замкненої стайні пастись. Мені лише шкода було замикати таких прекрасних тварин під замком.

- Головне не смійте випустити в палацовий ставок подаровану вам черепашку(4), - пом'якшав міністр Ю. - Вона проживе довго, і вам уже було сказано, ви її дочекаєтеся.

- Давайте вип'ємо спочатку за пана, який ощасливив нас випивкою, а потім за тих, хто піклується про тварин, - безтурботним тоном запропонував Хо Гюн.
Випили тост. Кирило пригадав, що розповідав Менгу про "любителя червоного одягу", Гвак Джеу, хороброго та відчайдушного командира Армії справедливості, який практично і створив її.
- Як гарно мати звичку та вміння навіть за таких обставин говорити так красиво, - зовсім без докору, по доброму сказав він, звернувшись до пана Ю. - Ми звикли оперувати самими сухими словами - "він бачив, вона сказала, він передав".

- Ховати темного кота в чорній кімнаті у різні часи було прийнято по-різному, - зауважив Менгу. - Крім того, згадайте... ребуси.

Кирило розсміявся, зрозумівши, про що йдеться.

- Один з найвищих чиновників моєї країни, - пояснив він, - у своїх коротких повідомленнях до населення щодо найважливіших подій шифрував ці повідомлення за допомогою картинок-загадок. Повідомлення він розсилав з приводу суто позитивних подій, і людям було весело та цікаво їх розшифровувати.

- У вас, мабуть, не залишилося в країні неписьменних, якщо всім хочеться розбирати картинки і розгадувати загадки, - усміхнувся Хо Гюн, роблячи ковток соджу. - У нас є ще неписьменні, але ми пишемо свої оголошення для народу якраз найпростішими словами, але без картин і загадок, щоб ніхто не дорікнув нам, буцімто ми обзиваємо янбанів неписьменною черню.
Щойно вирішилися всі питання, навіть міністр Ю трохи розслабився. Мабуть, вже чай справив на нього пом'якшувальну дію, та й Його Високість йому важко було дорікнути в нерозсудливості. І тому міністр без вагань, сам усім розлив соджу в порожні чашки. Принц, що, як зрозумів Кирило, побоювався напитися, кинув на нього погляд побитого собаки, але нічого не сказав, а Хо Гюн просіяв, як дитина, що отримала іграшку.

- Це набагато цінніше, ніж розмовляти з живим класиком, га? - підюджив він Менгу. - Я навіть не можу згадати людей, що ще ходять землею, яким наливав пан Ю.

- Пан Ю також живий класик, - відповів Менгу, беручи чашку. - Просто не красного письменства. Про... пана офіцера, - він подивився на принца, - я вже і не кажу - половина корейськіх дівчат фантазує як відправляться в минуле, аби зустрітися з ним. Тільки половина - тому що друга половина упадає за паном Лі.

Його Високість зашарівся збентежено по самі вуха, стулився і все обличчя сховав під капелюхом, одним махом влив у себе чашку соджу.
- Не жартуйте так, пане, - збито пробурмотів він. - Я не та людина, про яку мріяли б дівчата.
- Та й з паном Лі, здається, мені, ви лукавите, - добродушно посміхнувся міністр Ю. - Його дружина сувора й строга, і не потерпить суперниці, а наложниць у домі тримає як слугу. Я повірю більше, що половина чоловіків хоче з ним випити, ніж половина жінок хоче з ним зустрітися.

- А ось офіцер Лі собою гарний, - підбадьорливо, з майже котячим муркотінням простяг Хо Гюн. - Я готовий повірити, що жінки вашої епохи роздумують про нього ночами після тих... романтичних книжок.
- Гьосане... - докірливо пробурчав Його Високість, ще нижче опускаючи голову.

- І не думав жартувати, тим більше глузувати, - запевнив Менгу. - Офіцере Лі, я кажу лише те, в чому впевнений, а чого не знаю, того не кажу.
- Чоловіки, особливо військові, скоріш за все, почуватимуться нікчемами та невігласами поруч з тим, хто не програв жодної битви, - тихо промовив Кирило, дивлячись в свою чашку, потім з посміхом кинув оком на свого офіцера.
- Не налягай на соджу, - зауважив він. - Не ганьби свій мундир.

- Що ж, у вас офіцери не п'ють? - непідробно здивувався міністр Ю. - Я не про п'яниць, що себе не впізнають і на службу не з'являються, - за цих слів що Хо Гюн, що Його Високість виразно подивилися на міністра. - Але добре вино і добра розмова найкраще лікування для будь-яких ран воїна. Як же ви без нього справляєтесь?
- Та випивають, куди без цього, - зітхнув Кирил, пригадавши дещо зі своєї біографії. - Просто це вино та його... наслідки нам не дуже знайомі, - зізнався він. - А добра розмова за столом з добрими людьми - це і в нас хороше лікування будь-яких негараздів.

- Ви більше цінуєте китайські вина? - допитливо примружився Хо Гюн. - Безумовно, смак їх багатший, але багатший після цього і купець, який його продав, і лікар, якого викликаєш наступного дня. Мені більше до душі солодкий чай та гірке вино, ніж солодке вино та гіркий чай.
- Куди слід завтра привести коней? - невпопад спитав принц. Пити він не любив і не вмів, і тому вирішив дізнатися про все важливе заздалегідь, щоб не забути після кількох чашок. - Сенсей Кіл, бачу, ви чернець... чи зможе супроводити їх хтось із послушників, які збирають милостиню?
- Я буду там, де ви скажете, щоб забрати цих чудових тварин, - заспокійливо прикрив очі Кирил і сунувся ближче до принца. - І, право слово, "вчитель" це трошки занадто для мене, - додав він з посмішкою. - Не заслужив поки що. От вийду у відставку, буду поважним дідуганом, що пише спогади та сварить теперішню молодь - тоді можливо.
- Якщо відправлена з мого будинку людина з кіньми побачить порожню миску для милостинь, вона неодмінно її наповнить, - сказав принц. - Навіть коли піде прямо вулицею, що виходить до палацових воріт.
- Ну вже вибачте дурня за нездогадливість, - весело відповів Кирил, зрозумівши, що тут мають на увазі одразу два типи коней, тих, що будуть їм замість документів, та живих.

Тим часом чашки знов були наповнені, і Кирило запропонував випити за доблесних офіцерів. Подивившись при цьому на принца.
Хо Гюн, весело примружившись, підняв свою чашку і закрився рукавом, відвертаючись від Його Високості - як належить пити перед королем. І спадковий принц, і без того збентежений надміру, почервонів так, що обличчям зрівнявся за кольором із червоним шнуром на капелюсі.

Міністр Ю насупився, демонстративно підніс чашку до рота однією рукою і єдиним махом перекинув у себе, несхвально похитав головою.
- Ми не будемо багато пити і постараємося не п'яніти - з натиском, явно адресуючись Хо Гюну, сказав він. - Лише відзначимо наші добрі починання та вип'ємо за удачу.
Менгу також випив. Йому було добре, він відчував себе серед своїх - і водночас ставало все сумніше. Навіть перед дуже ризикованими операціями не було так сумно - там він знав, що у всіх є шанс не повернутися, але там можна було щось зробити з цим, докласти розуму, хитрості, сили, аби захистити себе та товаришів.

Тут же все було зовсім не так. Тут лід був тоншим за будь-яке завдання - ти знав, що очікує всіх цих людей і не мав права не тільки втрутитись а бодай попередити їх. Все більш гірко було веселитися та спілкуватися з цими дотепними та розумними людьми, знаючі, що один помре в опалі, викашлюючі кров та з'їдені сухотами легені, другого четвертують за наказом третього, який скінчить занадто вже довгі та скорботні дні у вигнанні на відлюдному острові.

- Ей, я казав, обережно з соджу, - помітивши сум в очах молодшого, Кирило пхнув його в бік.
- Давайте вип'ємо вже за успіх справи і попрямуємо кожен своєю дорогою. Офіцере Лі, проводите мене? А то я, мабуть, захмелів, одному охоронцеві мене не потягнути, - реготнув міністр Ю. Він чудово відчув незручність, що повисла в повітрі, але обговорення стратегії перетворилося на пиятику з друзями, і більше витрачати свій час не хотілося. - Ну, хто наллє мені?
- Давайте, - Його Високість поспішив підхопити чайник і наповнив усім чашки. - Правда. Як би всіх нас не шукали на службі.

Пили з рук першого міністра, п'ємо з рук принца та майбутнього короля, подумав Кирило. Завтра або післязавтра Менгу відбуває на північ, а він сам, вочевидь, влаштується до того самого крамничника, щоб підзаробити грошей та бути в місті, ближче до адмірала Лі.

______________________________________________________________________________________

1 - сенсей звучить однаково і японською, і корейською

2 - призначення спадкоємного принца Чосона мало бути схвалено Мінським Китаєм

3 - "Ваша Високість" корейською - чонха. "Небеса" - чондань.

4 - королівська печатка була у формі золотої черепахи