Полювання на Тхора

- Ти казав, що твій ворог може почати підбурювати народ до об'єднання з Мін, - суворо запитав міністр. - Але якщо ви, щоб набути сили, пішли до мене, то куди піде він?
- Вважаю, що з китайців він піде або вже пішов до Чжень Вейцзіня або когось з його людей, - відповів Менгу, трохи подумавши. Той китаєць-переговорник, який на пару з Конісі Юкінагою станцював розкішне па-де-де, практично обвівши навколо носа і китайського імператора, і Тойотомі Хідейоші(1), виглядав особою, цілком здатною піддатися на пропозицію ласого шматку чужої землі, а відтак, намагатиметься піднести той шматок імператорові, аби врятувати свою шкуру. - Тому, звісно, недовго лишилося, але він ще намагається повернути собі колишній вплив.
Міністр Ю недовірливо примружився, розгладив пальцями окладисту бороду.

- І ваш ворог не знайшов собі союзника з твердішою позицією? - Перший мыныстр вичікувально подивився на Менгу, заклав руки за спину. - Якщо він виглядає як варвар, йому слід було звернути свій погляд на Ва і стати союзником Конісі і роду Со, тому зруйнувавши князівство Цусіма, що не менш змінило б історію. Ви можете бути впевнені, що він не зробив?
- Не можу бути впевненим, - похитав Менгу головою. - Можливо, уже зробив, чи зробить. Я, вибачте, не аналітик і цю людину знаю лише опосередковано. Але він за фахом історик. І історію знає, і знає, що в Японії позиція слаба. Логічніше було б йому, наскільки я його розумію, прикритися більш потужною державою, яка буде в відносному виграші при будь-якому розкладі - переможе Чосон чи Ніхон.

- Історик? - замислено повторив собі під ніс Ю Сонрьон. - Про кого ж із героїв цієї війни збереглися записи? - міністр Ю втупив нерухомий погляд у переносся Менгу.
- Звичайно, перший це адмірал Лі, який і донині є героєм країни, - з великою повагою відізвався Менгу. Але потім голос його став жорсткішим. - Але про інших я не вважаю за правильне говорити вам. А раптом ви це повідомите комусь, хто заздритиме славі цих людей в прийдешніх поколіннях та захоче їх знищити? Можу лише сказати, що і ви, пане міністре, ввійшли в історію як позитивний герой цієї війни.

Хо Гюн, вочевидь, був набагато сміливішим у словах і думках, і взяв слово раніше міністра.
- Ваші історіографи знають про випадок Сін Гака(2)? - прямо спитав він. І цього разу міністр Ю лише мовчки, зі щирою повагою подивився на молодого книжника.
- Звісно, - Менгу згадав, як вони з командиром готувалися - надто швидко, перегортаючі величезні об'єми інформації і пропускаючи через себе, як кит пропускає воду, відфільтровуючи поживні речовини. Командир з сумом кинув, що у всі часи правителі однакові. Особливо після переможної війни правителям приходить час відновлювати рівновагу між собою та тими, хто дійсно створював перемогу.
- Після війни, шановні панове, також приходить час відновлювати рівновагу, - зауважив він, не уточнюючі, але сподіваючись, що його зрозуміють.

Мовчки подивились один на одного обидва сановники, по очах прочитали думки один одного. І Менгу відчув, що не було в цих думках нічого достатньо лояльного їхнему государеві, щоб вимовити вголос.
- Якщо ви зараз витримаєте іспит, а завтра прийде донесення від Вон Гюна, ви будете випущені з в'язниці, пане Руслан, - холодно промовив міністр, дивлячись поверх голови арештанта. - Якщо ж не буде повідомлення, то яка доля спіткає адмірала Лі, така і вас. Але якщо ви не витримаєте іспит... - недомовлена загроза повисла в повітрі, а потім міністр загрозливо подивився на Хо Гюна. — Стійте тут, сановнику Хо, спостерігайте за ним. За найменше шахрайство кличте варту.

Хо Гюн, вочевидь утримавши при собі зауваження, що з таким майстерним противником і вся королівська варта не допоможе, смиренно кивнув і став навпроти крісла. А сам міністр Ю рушив до чаші з палаючим вугіллям біля стіни, щоб читати записи.
- Восьмого дня минулого сьомого місяця під час битви у відкритому морі біля острова Хансандо в провінції Кенсандо понад 400 японців під градом стріл були змушені бігти на... - витягнувши навмання з рукава документ, почав читати він - і змовк на половині фрази, чекаючи на її продовження.
Менгу згадав, як, немов за захоплюючим серіалом, слідкував за перебігом подій хронік та доповідей ще на університетському курсі, і вже чіткі та докладні доповіді адмірала Лі вкарбувалися в його пам'ять
"...на цей відлюдний острів", - закінчив він. - Це доповідь адмірала Лі Сунсіна про те, як Вон Гюн впустив японців, котрих йому велено було оточити на острові Хансан. Мені продовжувати?

- Досить, - явно приголомшений, міністр Ю навіть дозволив собі підняти голос. І знов поліз в рукав. Цього разу він мружився, читаючи, - видно, то був дрібно-дрібно списаний лист чернетки.
- Скажи, розбійнику... - відриваючи погляд від паперу, міністр Ю підвищив голос: - Шістнадцятого числа шостого місяця 20го року Вань-лі. Що обговорював Його Величність зі мною та Чон Чхолем?

- Те, що мінські солдати, яких прислано на допомогу, не бажають співпрацювати, - Менгу запам'ятав, що в цей період в багатьох епізодах хроніки міністра Ю Сонрьона записували без прізвища, одним іменем. - Доречі, чим таким дошкулили ви, пане міністре, літописцям, що вони зафіксували вас без прізвища? Чи на те була певна причина, якої в джерелах не залишилось і я її не знаю?

Хо Гюн насилу стримав сміх, ямочки проступили на його щоках, звузилися очі до щілинок - а міністр Ю приголомшено розкрив рота.
- Не мели дурниць! - грізно вигукнув він, але все ж таки опустив погляд до чорнетки, швидко пробігся очима по тексту. Миготів вогонь у чаші, від невірного світла танцювали перед очима рядки, але безпомилково розрізнив міністр Ю, що після першої ж повної згадки, з прізвищем, його іменували двома ієрогліфами, а не трьома.

Лице міністра пополотніло.
- Не буде цей літописець битий палицями за помилку, - глухо промовив він. – Його помилка врятувала тобі життя. Але коли сказав я про п'ять перевірок, буде тобі наступна перевірка.
І, прибравши в правий рукав, він дістав з лівого наступну чернетку. На одному аркуші знаходилася лише частина запису про день, але, видно, така жахлива, що обличчя міністра ніби закам'яніло, закам'янів як у робота і голос.

- Мені навіть не відомо, яке це число, - почав він. - Нема тут дати. Але тут сказано про те, як захопили двох принців. Чи ти можеш сказати, хто це зробив?

Принців захопили не японці, згадав Менгу, їх видали свої ж селяни. Трагедією обернулася для старшого принца Імхе, молодшого, ще зовсім хлопчиська, та всієї королівської родини спроба набрати рекрутів - пішов проти боягуза-государя власний народ. Це, а зовсім не японський полон принців, викликало метушню та паніку в палаці.
Менгу стало шкода міністра, який зараз точно вкладав голову на плаху, а більш того - Хо Гюна, який, можливо, і не знав усіх деталей.

- Чи достатньо буде, якщо я скажу, що це була болісна та більш того, постидна звістка для всіх у палаці? - він акуратно виділив останні слова. - Чи ви б хотіли імен? За той самий день, якщо не помиляюся, існує запис, що північні варвари пропонували свою допомогу проти японців, але їхню пропозицію було відхилено.
- Досить і цього, - міністр Ю рішуче прибрав чернетку в рукав. - То відомо багатьом у палаці, - він нарешті впорався з собою. - Але твої слова вірні. Послухай тепер таке.

Менгу бачив, що міністр Ю наперед приготувався до помилки.
- У зв'язку з цим піднести дари Його Величності було покладено на мого офіцера Чон Сагвена, рідного брата Чон Саджуна, - прочитав міністр, починаючи з кінця. - Чи можеш ти, Руслане, згадати, чому не були довезені до двору дари вперше?
Менгу напружив пам'ять, але нічого видатного він про дари Його Величності не запам'ятав.
- Чи не там було про траур по батькові одного з офіцерів та про те, що тоді на морі був шторм? - спитав він. Руки та ноги були вільні і це додавало впевненості. - Я ще подумав, читаючі, що могли послати когось іншого.
- Що ж, невже такий великий був подвиг адмірала Лі, що навіть його доповіді зібрали в хроніку? - подав голос нерухомо і мовчки стояв до того Хо Ґюн, заклав руки за спину. - Військовому чиновнику, хоч би який він великий, важко стати літературним класиком, а збірки військових донесень не видають.

- Ти маєш рацію, Руслан. Але доперед нового документа відповідай на запитання Гьосана. – підтримав молодого сановника Ю Сонрьон. - Видати щоденник можна, але неможливо видати військову доповідь.
- Чому не можна? - тепер Менгу вже відверто здивувався і замість розвідника в ньому прокинувся історик. - Кожне свідоцтво історії цінне, навіть з господарчих списків покупок можна зробити висновки про перебіг подій, економічну ситуацію. А тим паче військові доповіді. Я вам скажу більше - видано навіть чернетки пана адмірала. Людям цікаво, читають. Навіть не самі лише історики.
Не стримавшись, міністр Ю кинув короткий розгублений погляд на Хо Гюна.

- За якого вана надрукували збори документів Лі Сунсіна? – поцікавився той, явно зберігши здатність міркувати здорово.
- Оце де б я ще здавав екзамен з історіографії та джерелознавства, - засміявся Менгу. - Уявіть, панове, що досточтимий Сима Цянь власною персоною допитується, чи читали ви його записки та в якому вигляді. Але, якщо не помиляюся, в час царювання вана Чонджо було зроблено кілька рукописних копій. Це... - він задумався, - через трохи більше як сто шістдесят років від сьогодні. А от видання друком та систематизація була вже значно пізніше, ще на... майже на сто років пізніше.

Слова про Сима Цяня явно припали до смаку молодому книжникові. Самовдоволеною усмішкою осяяло обличчя Хо Гюна.
- На жаль, червону грамоту першого призу ми не зможемо вам вручити, - з усмішкою зауважив він, почавши поволі. - Ви ж неодмінно захочете повернутися на батьківщину, до батька і матері, але не до праматері і праотця, так що не насмілимося ми дати вам посаду в цій епосі. Так, якщо ми вже заговорили про предка... чи зможете ви розповісти, в якій спорідненості ван Чонджо з нинішнім?
- Оце я повинен подумати, - відверто замислився Менгу. Про вана Чонджо він тільки й знав, що той був сином нещасного спадкоємного принца, якого власний батько заморив голодом в ящику(3), але не вважав за потрібне розповідати про це шановним сановникам. - Він був або двадцять першим, або двадцять другим ваном. А теперішній по нашому рахунку чотирнадцятий.
- І ви не назвете ванів з п'ятнадцятого по двадцять першого, і ступінь спорідненості між ними? - Хо Гюн з виразом поблажливої переваги подивився на арештанта, пом'якшив обличчя та посміхнувся зі щирою добротою. - Повірте, Руслан, ми так само соромимося Йонсангуна(4). Скільки ж трапилося йому подібних серед шістьох правителів?

- Вам цього знати не треба, - жорстко відрізав Менгу. І м'якше додав: - Ви ж мудра людина, сановник Хо. Навіщо вам жити з таким тягарем? Щодо Йонсангуна, наші історики не певні, що його просто не обмовили ті, кому це було вигідно. Щодо королів Чосона, - раптом в Менгу прокинувся такий самий школяр-задира, який щойно проглянув у молодому сановнику, - а ви назвете імператорів Японії від Дзімму-тенно до, хоча б, Го-Фукакуси? Або правителів варварів за років двісті?
- Давайте влаштуємо змагання? - Хо Гюн з гордовитим виглядом обійшов катувальне крісло, встав збоку від нього, перекотившись з п'яти на носок, нахилився зовсім близько до Менгу. - Ви називаєте мені одного государя Чосона, а я одного правителя варварів. Я почну з вашого дозволу. Бату, великий государ монголів.

Менгу хворобливо здригнувся.
- Бату... - повторив він з сумною посмішкою. - Прізвисько мого кращого друга. Добре, Седжон Великий.
- У вашу епоху заведено давати друзям прізвиська володарів епохи минулих? - посміхнувся Хо Гюн - і раптом згадав, як представився цей книжник-розбійник. Посмішка його стала ще ширшою і самовдоволеною. - Серед вас так заведено... хан Мунке (5)?
Міністр Ю лише мовчки, напівприкривши очі, спостерігав.

- Ні-ні, - похитав головою Менгу, зручніше вмостився в кріслі та позіхнув, чемно прикривши рота рукою. Все-таки втома давалася взнаки. - Це було щось на кшталт товариської гри, а потім коли я став до лав війська, я взяв це як бойовий позивний. Але Руслан моє справжнє ім'я. Тхеджо, - назвав він наступного, а точніше, найпершого вана Чосона.

- Гра, розумію. На кшталт тієї, що ми ведемо зараз, – кивнув Хо Гюн. Надавши обличчю співчутливого виразу, він відступив на крок від крісла. - Може, пане Мунке, нам слід почекати з грою і допитати вас знову після полудня?
- Ви самі знаєте, що впевнилися в тому, в чому впевнитися хотіли, - всміхнувся Менгу. - Так що завтра ми зможемо обговорити подальший план дій.
- На жаль, я не володію таким славним ім'ям, як шановний Перший міністр, а гроші своєї сім'ї і свою платню волію витрачати на книги, вино і жінок, - м'яко посміхнувся у відповідь Хо Гюн. - У в'язниці нам уже не доведеться зустрітись. На той випадок, якщо доля зведе нас знову, чи можете ви пообіцяти мені довести наше змагання до кінця?
- Досить! - махнув рукою міністр Ю, крикнув так, щоби почули солдати за стінами. - До камери його!

- З вами приємно було поспілкуватися, пане Хо, - кивнув Менгу і посміхнувся зовсім по-доброму. Він помітно розслабився, майже втративши ту холодну стриманість, в якій знаходився внутрішньо протягом всього часу, як вони з командиром перебували в Чосоні. - Тим того більше що скромному капітанові та колишньому історикові не кожного дня випадає бесідувати з класиком літератури. Пане міністре, чи можу я звернутися до вас з проханням?
- Якщо ви хочете знову опинитися в камері з адміралом Лі, я не можу прийняти це, - жорстко відповів Ю Сонрьон, знову рушив до арестанту. – Адмірала досить добре охороняють і без вашої участі.
- Сподіваюся, його дійсно охороняють краще, ніж мене або вашу прекрасну країну, - пробурмотів Менгу так, щоб крім міністра та Хо Гюна його ніхто не чув, і встав. - Ходімте, панове, - звернувся він до охоронців, які не наважувалися підійти.
- Якби не ваш класик літератури, вашу голову вже виставили б на міській стіні в настанову наклепникам і дезертирам, - глухо, з невдоволенням пробурчав міністр Ю. - Якщо завтра прибуде звіт від Вон Гюна, вам дадуть двадцять палиць за неповагу до сановника і гуляйте на всі чотири сторони. Я сказав, відвести його! - голосніше крикнув він на стражників, і ті, не підводячи голів, підхопили арештанта під руки і потягли геть із двору.

- Звіт від Вон Гюна, а палиці мені, - хмикнув Менгу собі під ніс. Рук від охоронців він звільняти не став, хоча вони тримали його так, ніби вели дівчину до спальні.
У камеру його помістили ту саму, де вони сиділи разом з командиром, напроти камери адмірала. І на подив, ледь не одразу після того принесли їжу. Яку, втім, Менгу залишив на ранок, лиш випивши трохи води та вмившися.

Адмірал, здається, був у повному порядку, а сам Менгу тільки зараз на повну відчув, як втомився за довгий сьогоднішній день. І, ледь не впавши на солому, одразу заснув.

***
Кирило виспався майже добре в крихітному закутку між домами, зовсім поруч з огорожою королівської тюрми. Закуток примітив ще тоді, коли тільки перші разви вештався навколо тюрми, розмірковуючи про подальші дії та про те, як можуть напасти на адмірала та як треба його захищати. На ранок, вірніше, тоді, коли тільки почали заспівувати вранішні пташки, а краєчок неба світлішати, він виповз звідти та, впевнівшись, що в тюрмі все тихо, нема ані підготовок до тортурів, ані іншої неприємної метушні, ризикнув двинутися до того самого монастиря, який для них з Менгу мав слугувати явочною квартирою.

Отже, адмірала будуть захищати, міркував він, поки ноги в плетених черевиках крокували ще майже порожніми вулицями. Принаймні, до першого числа четвертого місяця, допоки Лі Сунсін в тюрмі. Цей шлях Тхорові відрізаний, навіть якщо він і думав ним скористатися. Свербіло нехороше відчуття, що саме Тхір міг підказати тому царедворцеві просту та ефективну методу позбавитися недруга - але то, рішуче заперечив самому собі Кирило, вже зайва конспірологія. Інакше б його так просто не випустили - хто-хто, а Тхір його знає надто добре. Та й потому - вони з Менгу вбили майже два дні на те, щоб перший міністр хоча б почав сприймати їх слова без істерик, що вже казати про набагато більш варварської зовнішності Тхора, який в очах цих людей мав виглядати набагато менш вартим довіри.

Доводилося зараз покластися на вудочку, закинуту першому міністрові та спадкоємцеві престолу - щодо сепаратизму. Якщо не дурні, вони розішлють своїх людей по країні з орієнтуваннями та настановами. А сам він зараз справиться щодо дивних помовок та сивого варвара у ченців. Які вже точно хоробрістю конкурують з заляканими царедворцями та які цілком серйозно поставилися до слів про загрозу з майбутнього. Різниця сприйняття, думав Кирило.

****
Прокинувшись зранку, Менгу з насолодою зняв куртку та чогорі і зробив кілька вправ, якими в війську звик починати день. Повідтискався від підлоги, поприсідав, розтягнув м'язи та постояв на руках. Розумілося, що за ним, по-перше, слідкує не одна пара очей, а по-друге, тіло сьогодні потрібне буде в найкращому з можливих станів. Тому після розминки він обтерся холодною водою, наливаючи її з цеберка на долоню, вмився, поснідав та одягнувся. Добре було б іще поголитися, але тут вже прийшлося обійтись. Краєм ока він спостерігав, як в своїй камері прокидався та готувався до нового дня адмірал Лі, але до адмірала не звертався та нав'язливо за ним не слідкував.

З високих особ до Менгу ніхто не прийшов - лише нова зміна вартових витягла на двір, якийсь не надто високого рангу чиновник пробурмотів скоромовкою вирок та Менгу розтягнули на лаві. Двадцять ударів, думав він, двадцять це нічого. Тим більш били явно без захоплення, не в повну силу. Так що можна було обмежитися поодинокими зойками, щоб вже не вдавати з себе надто крутого хлопця.

А по виходу з тюрми його чекав сюрприз, хоча не так щоб дуже неочікуваний - вчорашній живий класик ледь не налетів на нього, старанно удаючи, що просто спішив по своїх справах.
- Доброго ранку, пане раднику, - вклонився Менгу, дотримуючись належного політеса. І трохи іншим, веселішим тоном додав: - Чудовий день, чи не так?
- Доброго дня, хан Мунке, - розсміявся Хо Гюн, з навмисною, єхидним видом оглянув колишнього свого в'язня. - Бачу, у вас були розбіжності з тюремним відомством, і ви їх благополучно вирішили? Смію тоді вас привітати. Хотів би ще запропонувати випити, адже, боюся, ви зараз у дещо стісненому становищі.

- Не відмовлюся скористатися вашою гостинністю, - всміхнувся Менгу. І з тою ж посмішкою, але чітко, ніби диктуючи, додав: - Дуже добре було б, аби його панство Перший міністр також склав нам компанію. Чи знаєте ви невеличку харчевню біля моста? Там подають непоганий чай та й випивка не така бридка, як всюди. Чекатиму на вас обох там в час Мавпи(6).
Він встигне відірвати від можливих хвостів та збігати в монастир, де командир або сам знаходиться, або має залишити певні вісті, подумав Менгу та додав, покачавши головою:- Найважче для зайнятої людини, чесно кажучі, не мати точного механізма для відліку часу. Але сподіваюся, ви не спізнитеся.

- Харчівня біля мосту? - відверто наморщив ніс Хо Гюн.
- Не розпещений нині народ, - з удаваним сумом зітхнув він. - Але я радий поділити з вами миску рису і бульйону, пан Мунке. І я намагатимусь не розчарувати вас і умовити своїх друзів до нас приєднатися.
- Не ті зараз часи, пане Хо, щоб надто перебирати харчами, - суворо відрізав Менгу, якого це позерство неочікувано вибісило. - Півкраїни радіють жмені полови в день. До зустрічі.
Хо Гюн, видно не ризикнувши далі розмірковувати про те, кому дозволено, а кому недозволено перебирати, тільки зобразив щиру посмішку.
- У харчівні біля мосту, пане Мунке, за годину Мавпи, - повторив він за Менгу його слова. - Чекайте на мене та моїх супутників.

Кивнувши, Менгу широким кроком попрямував від тюрми по вулиці, не озираючись та намагаючись не сильно мружитись від болю в сідницях - знаючи, що забиті м'язи треба просто енергійно розходити. Розходжувати сідниці, щоправда, йому ще не доводилося, але чим суттєвим відрізняються вони від ніг, рук або спини?
Прямо, ще прямо, наліво у провулок, вислизнути біля торговки чимсь апетитним та гарячим, трохи зрадіти тому, що поснідав, хай і холодним. Ні, ніби нема за ним нікого, але на всяк випадок Менгу ще трошки поблукав містом, поки не вийшов на беріг ріки.

Трохи постоявши на біля моста, кидаючи камінчики в воду, він потім перейшов річку та неквапно попрямував до монастиря, намагаючись триматися в тіні нечисленних дерев.
Сонце вже піднялося зовсім високо, коли Менгу дійшов до місця - і після привітання від вухастого губошльопа-монашка, який старанно підмітав подвір'я, побачив командира. Той щось обговорював зі старшим монахом, сидячи на підлозі тераси, і Менгу в черговий раз подивувався тому, як гармонійно виглядав зараз генерал розвідки поруч з висохлим як кора дерева поважного віку монахом в темному одязі. Командир вмів вбудувати себе в обставини та обстановку.
Як належить, Менгу вклонився обом, не сміючи вступити на терасу. Командир ковзнув по ньому уважним поглядом і ледь помітним прикриттям очей показав, що задоволений тим, коли та як з'явився підлеглий. І продовжував говорити з монахом зовсім тихо і практично без жестикуляції.
- Добре, - ніби відповідав на ще не розказане підлеглим, кивнув командир, після того, як закінчив свою розмову та спустився на подвір'я. - Ходім.
Вони відійшли під стару коряву хурму, що росла біля огорожи монастиря, та всілися там. Менгу, стримуючі плескаючу з нього постидну цуценячу радість, коротко розповів командирові про всі свої пригоди.

- Хороша робота, - ледь посміхнувсь Кирил, і Менгу тихо засіяв, знаючи, чого варті такі слова і наскільки мало людей їх чули.
Домовилися, що на час Мавпи Менгу піде на зустріч відкрито, а Кирил супроводжуватиме його на відстані. Почувши про ту зграю шпиків, яких мав дезавуювати командир, Менгу зголосився з таким планом. Водночас Кирил поділився тими відомостями, які встиг набути.

- Де тонко, там і рветься, - сказав він. Менгу пригадав, про що саме його питали на тому випробуванні, яке влаштував міністр Ю, та хмикнув.
- Я ж не сам вибирав ті шматки хроніки, - пробурмотів він. - Можливо, міністр вже щось знає.
- Можливо. Дізнаємося, - кивнув старший. - А зараз пішли помедитуємо з братією. З монастирським колоколом ти не запізнишся.
_________________________________________________
1 - кампаку, тобто воєнний правитель Японії
2 - Сін Гак, воєначальник армії Чосона, який завдав першу поразку японцям, але був страчений за порушення субординації
3 - принц Садо, вбитий власним батьком за підозрою у зраді
4 - 10-й ван Чосону, якому не було надано ані храмового імені, ані посмертних почесних титулів
5 - інше прочитання імені Менгу
6 - час Мавпи 15:00-17:00