Полювання на Тхора

Неймовірну метушню у палаці викликала витівка міністра Ю, на превелику радість багатьох і багатьох - серед яких був і сам міністр. За безглуздими рухами і голосіннями нічого не варто діяльній людині сховати досягнення мети.
Знали це міністр Ю та його соратники, і тому стримували свій запал і нікуди не поспішали. Найпростіше зробити, але найефективніше - відправити людей по сім'ях стражників у в'язниці, дізнатися про їхнє перебування. Солдатам нічної зміни слід було вже з'явитися додому і спати, але хтось взяв відпустку вклонитися могилам рідних, хтось захворів і занедужав, хтось просто зник – а один-бо виграв у кістки цілий статок і оплатив хворій матінці лікування. Сховали кінці невода під водою, але це не обдурило, як не обманювали міністра солодкі промови китайців. Всю нічну зміну підкупили, щоб приховали вони злочин, і рапорт про це одразу ж подався у відповідні відомства.

Варто лише причаїтися і простежити за тим, як замітатимуть сліди. І міністр Ю та Лі Докхен просто сиділи в альтанці за грою в падук, розігруючи на диво довгу партію, поки не повідомили їх, що Юн Дусу допитує солдатів денної зміни варти. З невимовною гіркотою вислухав міністр Ю це - не був шановний Юн Дусу його другом, ворогував не на життя, а на смерть, але довгий час весь двір визнавав його як чесну людину, нездатну опуститися до змови. І ось старий сановник зганьбив себе, і чим зганьбив - спробою вбивства злочинця просто у в'язниці. Хіба є куди нижче падати цьому світу, з болем подумав міністр Ю, але й така печаль не завадила потребі діяти.

****
Кирила повели у внутрішній двір, який він бачив з паркану ще тоді, коли попав сюди. Широкий, з підвищенням, на якому стоїть крісло та табурети. В кріслі вмостився поважних років бородань в синьому одязі чиновника з ненайвищих.
- За неповагу до відомства покарань... - затягнув він. Далі Кирило майже не слухав. Ледь всміхнувся на "п'ятьдесят ударів". По сідницях можна витримати. Головне, щоб не били по спині, але тут це не в звичаї.

Його розтягнули на лаві, прив'язавши руки до поперечини, та двоє дужих молодиків заходилися гамселити по сідницях довгими пласкими палицями. Важче всього було вивести себе з того тихого, німого як водяна прірва терпіння, яке автоматично вмикалося в ньому у відповідь на всі "незручності", які доводилося переносити тілу. Зараз це не годилося, зараз треба було розкачатися на крик та лайку. Він розкачався десь ударі на шостому, коли навіть притупився біль, став майже звичним.
Він волав, вкладаючи в голос всю душу - і всю злість на тих недолугих міністра та принца, на тутешнього короля, та й головне, на самого себе, який пропустив сюди негідника, здатного занапастити якщо не весь світ, то велику його частину.

"П'ятьдесят" - пролунало в мозоку. Виявляється, він все-таки рахував.
Сідниці перетворилися на суцільний біль, ледь вдалося сповзти з лави, коли відв'язали руки. Зараз добре було б впасти на землю, хнюпити, просити про милість - але він, ледь перевівши подих, знов з усім чуттям вилаявся, коли почув наказ забиратися геть. Коли він сидів в камері, крики тих, кого катували тут, доносилися вельми добре, тож і Менгу повинен почути все те, що він додав до тої густої лайки.

І коли його виштовхали за ворота тюрми - він не поспішав йти геть.Ноги не сильно слухалися, але більше пошкоджень Кирило не відчував. Віддихався, спершись на стіну рукою, а коли вартові стали проганяти геть - відійшов, волочачи ноги, так, щоб не зникнути з їхнього поля зору. Там вже посидів годинку - на боку, час від часу вкладаючись на живіт просто в самий вуличний бруд. Ноги відійшли, вже можна було йти - і він сунув в місто, все ще волочачи ноги, стогнучи та лаячись.
Зовсім недовго покружлявши вулицями, він вирахував двох, які стежили за ним, тримаючись на відстані. Здорові хлопи, як для місцевих. Здорові, кремезні. Не стежити їх послали, вірніше, не тільки стежити. Але просто відірватися - це в його плани не входило. І він спеціально, не втрачаючи того ж самого невірного, заплітаючогося кроку, повернув до самих бідних та брудних трущоб, де колишньому спецпризначенцю не так важко було просто вирубити переслідувачів - щоб полежали та відпочили.

До їхнього з Менгу помешкання він прийшов уже затемно. Хазяїна не було, і Кирило вимився з насолодою біля колодязя. Потім перевдягнувся у одяг відносно чистий та справний, пробрався на кухню, де в нього вже завелися більш ніж приятельські стосунки з худою вилицюватою куховаркою, та роздобув поїсти. Були тепер пара годин - а то й менше - переварити все та подумати.
За Менгу було страшно. Він гнав від себе цей острах, переконуючи себе, що Менгу зараз і більшій безпеці, ніж він сам. Але получалося не дуже. Коли його виводили з камери, він був майже певен, що буде дізнання, тортури - і не в милій компанії п'яних адмірала та міністра. Але його просто викинули. Значить, міністр візьметься за Менгу.

***

Менгу ж добре чув, як його командир відвів душу в місцевій лайці, і ще того краще чув, як крізь лайку проскочило "мене відпускають" зовсім іншою мовою - тому перебував у відносному спокої. Але розумів, що занадто спокійний вигляд зараз буде недоречним, тому і дав волю цілком природньму страху та хвилюванню, коли виводили з камери, саджали в крісло для тортурів та прив'язували.
Тим більш що вже знайомий йому пан міністр Ю був не сам. Разом з ним був молодий зовсім хлопець, молодий, безбородий ще громадянський чиновник у халаті з журавлями. Прийнявши особливо грізного виразу, міністр Ю спершу представив злочинцю себе і помічника, з усіма посадами, а потім знов приготувався поставити перше запитання. Але коли другого чиновника було представлено як Хо Гюна, Менгу не втримавсь та розсміявся на повний голос. Втім, швидко опанував себе, хоч як важко було не морщити губи у посмішці - воістину, доля має почуття гумору.
- Назви своє ім'я, негіднику. І якщо не бажаєш випробувати на собі тортури, і не думай брехати, - ревнув міністр.
- Моє ім'я Руслан Менгу, - поєднавши ім'я та позивний, відповів обвинувачуваний.
- Чого ж ти веселишся? - міністр Ю гнівно, голосно грюкнув по столу долонею. - Навіщо ж назвався Гільдоном, сином родича глави Канніна від служниці, з клану Хо з Канвондо? Звідки дізнався про них?
І тут вже Хо Гюн розреготався так, що сльози бризнули з його очей.

- Дозвольте, шановний міністр Ю, мені запитати про ім'я розбійника, - проковтнувши сміх, з поклоном попросив він, а потім з веселим прищуром подивився на допитуваного. - Привіт, братику. Якого року ти народився, старший ти чи молодший мені? І як же тобі не соромно обманювати таких поважних людей, як пан Перший міністр?
- І тобі не хворіти, вельмишановний майбутній класику літератури періоду Чосон, - так самое весело відізвався Менгу, переходячи на неформальну мову так само, як зробив це молодий чиновник. - Щиро прошу вибачення, що задля справи вирішив скористатися іменем людини, яка стане героєм твого славетного роману, та твоєю біографією, за знання якої з мене три шкури спускав мій наставник в університеті.

Міністр Ю аж відкрив рот від обурення та гніву.
- Як ти смієш! - вигукнув він, але Хо Гюн перервав його помахом руки.
- Найнижче прошу вашого дозволу поговорити з арештантом, пане Перший міністр, - він шанобливо схилив голову. - Не гнівайтесь.
- Не вірте цьому бунтівнику, його жарти дурні і жорстокі, - войовничо тряхнув бородою міністр, але Хо Гюн лише посміхнувся у відповідь.
- Жарт іде з серця народу і прямує до неба, - м'яко сказав він, дивлячись на арештанта, всім тілом подався йому назустріч. - Що ж, пане... Менгу, мої скромні твори вивчають в університетах? Мабуть, років п'ятсот минуло від моєї смерті до вашої пори, коли я став класиком? І дозвольте дізнатися... - додав він трохи згодом. - Якщо я класик, то який саме - як Лі Бо, обласканий усіма правителями і загиблий на схилі років у радості та спокої, або ж як Цюй Юань, що не зніс тягаря несправедливості і на засланні у розквіті років закінчив свій життєвий шлях?
- Чотириста з гаком, - вже зовсім серйозно відповів Менгу. Можна зараз не грати. Але й говорити цьому веселому хлопцю все, що відомо в історії про його долю, було б надто жорстоко. - Чотириста років пройшло, пане Хо. І ваші твори дійсно вивчають в університетах. Ви ввійшли в історію як прогресивний та розумний державний діяч.
Міністр Ю лише зі зневагою подивився на в'язня, але Хо Гюн знов розреготався найнегіднішим чином.
- Ну як прогресивний, то, мабуть, помер я злочинцем на пласі, - старанно підробився він під говірку Менгу, втер сльози, що набігли від сміху. - Що ж, щиро дякую за таку високу повагу до мене від нащадків. Але що ж, дозвольте запитати, ви забули тут?
- Він обмовляє адмірала Вон Гюна і каже крамольні речі про партизанів, Гьосане(1), ти даремно веселишся, - міністр Ю суворо подивився на Хо Гюна, і той поспішив улесливо схилити голову. - І він привів мене в камеру до розбійника, який нібито зупинив вбивство адмірала Лі.

Знов за рибу гроші - Менгу мученицьки звів очі догори. Цей молодий сановник, збагнув він, від того самого спадкоємного принца, який так помітно смикнувся на слова командира про загрозу сепаратизму.

- Давайте так, шановні пане Ю та пане Гьосан, - сказав він, підкреслено звертаючись до молодого сановника та вживаючи те саме фамільярне ім'я, яке почув від міністра Ю, - я скажу те, що вважаю невідкладним, ви вживете заходів, а потім ви питатимете те, що вважатимете за потрібне. - Тепер він заговорив майже так, як підсумовував звіти у підлеглих - чітко, уривчасто і коротко. Як вчив командир. - Адмірала Лі ви взяли під підсилену охорону, як я зрозумів? - тепер Менгу повернувся до міністра Ю. - Це добре. Далі, пане Хо, ретельно запишіть прикмети людини, яку треба знайти та знешкодити. Європеєць, приблизно мого зросту, середньої не атлетичної статури, виглядає на... - тут люди швидше зношуються, згадав він, - на років сорок-п'ятьдесят, не надто сивий, світлі очі в припухлих повіях, може мати борідку та вуса. Обличчя видовжене, рот маленький. Не знаю, яке ім'я може носити чи де саме може перебувати. Підозрюю, почне діяльність з найбільш нужденних районів, з тих де високий рівень невдоволення - або ж з тих, які знаходяться поблизу баз флоту. Не знаю, як говорить вашою мовою, але підозрюю, не гірше за командира. Сюди попав з чітким завданням позбавитися адмірала Лі і таким чином змінити перебіг історії. Але задля цього може вдатися до улюбленої стратегії ловити рибу в каламутній воді. Робити каламутну воду він вміє професійно - сепаратизм, підбурювання до непокори, гра на невдоволенні. Якщо вам вдасться його знищити, буде добре. Якщо за вашим сприянням його знищимо ми, буде ще краще, - добавив він, буквально перефразуючи слова командира. - Це все, що можу з цього приводу розповісти я, - закінчив Менгу, наголосивши на цьому "я", потім перевів подих і більш розслаблено відкинувся на спинку крісла для тортурів. - Тепер ваші питання.

Що міністр Ю, що сановник Хо однаково напружено вислухали арештанта. Ретельно, не відриваючи пензля від паперу, записував Хо Гюн - хангилем, щоб швидше, та згодом начисто переписати протокол, а міністр Ю переводив вивчаючий, напружений погляд із сановника на арештанта і назад.
- Доки ми не отримаємо доказів шкоди тієї людини, кого ви описали, ви будете ув'язнені, пане... Руслан, - викарбував Ю, бураваючи важким поглядом перенесення розбійника. - Я виявляю милість і заплющу очі на ваші жарти та нападки. Катувань не буде, і подавати їжу в в'язницю вам і адміралу Лі будуть двічі на день. Але ви... - тут він кинув напружений погляд на Хо Гюна, і той утнув голову у плечі, - зробите ще три передбачення, які ми зможемо перевірити до першого числа п'ятого місяця. Буде невірним хоч одне з них - і ви будете страчені за звинуваченням у зраді. Тепер я достатньо... прог-ре-сив-ний?

Хо Гюн, не впоравшись із собою, залився фарбою до кінчиків вух.
- Що ж за довбні, - зітхнув Менгу башкірською. Хроніки за ці дні він вчив ретельно, але те, що одразу спало на думку, було не дуже приємним. Та навіть, можна сказати, підлим було використовувати такий факт - хоча в розвідника небагато речей можна було вважати підлими. Але йому не залишили вибору. - Звинувачення у зраді щодо мене це зловживання та наруга над законом, адже вам та вашій країні я не присягався. Але згоден бути в тюрмі, якщо будуть вжиті заходи з відслідковування сепаратиських настроїв, про які казали я та мій командир, - відрізав Менгу, ніби йому надавали вибір. - Щодо передбачень - три кораблі та сорок сім полонених, які захопить Вон Гюн завтра - це раз. Адмірала Лі буде випущено першого числа четвертого місяця з розжалуванням в простого матроса - це два. І... - він в упор глянув в очі міністра Ю, не даючі тому відвести погляд. - Дайте мені слово, що адмірал Лі не дізнається того, що я скажу зараз, раніше ніж його відпустять. Інакше він надто сильно страждатиме.

Міністр Ю слухав з тим же непроникним виразом, але обличчя Хо Гюна раптом осяяло гордовитим, самовдоволеним торжеством.
- Дозвольте мені сказати, пане Ю... - крадькома затягнув він, і, дочекавшись кивка, подивився з викликом на арештанта. Голос його, настільки ж м'який, що й раніше, зазвучав, проте, на повну силу. - Послухайте мене, пане Руслане. Якщо ж ви вчений того часу, мабуть, ті хроніки, які ще не видані в нас, уже прочитані вами...(2)
- Послухайте, сановнику Хо! - міністр Ю гнівно грюкнув долонею по столу. - Ви бажаєте сісти в катувальне крісло поруч із цим злочинцем, якщо пропонуєте таке?
Лише мить вагався Хо Гюн.
- Я готовий сісти в катувальне крісло за неповагу до государя, - твердо сказав він, і очі на благообразному округлому обличчі з широкими вилицями загорілися вогнем. - Можете відіслати мене зі столиці, але я готовий взяти на себе відповідальність за читання хронік заради того, щоб запобігти розділу держави та підпорядкуванню Китаю.
- Гьосан! - з досадою вигукнув міністр, очі його забігали в нерішучості.
- Не собою ви пожертвуєте, а лише підлим сином наложниці! - ривком Хо підвівся - і тільки потім зрозумів, наскільки злочинно двозначна його фраза. Тут же він вилетів з-за столу і стиснувся на кам'яних плитах у улесливому поклоні. - Пробачте мене! Злочинець Хо Гюн благає про вашу милість!
Менгу, який знав, що саме спадкоємний принц є сином наложниці, отетерів від зухвалого випалу молодого сановника. Хлопче, не треба, ледь не вигукнув він, смикнувшись у кріслі так, що ремені врізалися в тіло. І треба було заплющити та розплющити очі, щоб повернутися до нормального рівного стану.
- Не ганьбіться перед шпигуном. Встаньте, - процідив міністр Ю, а потім жестом покликав Хо Гюна до себе. А коли Хо підійшов до столу, міністр Ю за рукав підтягнув його до себе, нахилився до самого вуха. – Я беру на себе всю відповідальність.
І, випустивши, майже відштовхнувши від себе Хо Гюна, міністр Ю підвівся зі свого місця, грізно подивився на Руслана і офіцерів, що стояли по обидва боки від нього. - Допит закінчено. Залишіть злочинця тут, до світанку. Він молодий, міцний і пережити має.
Службовці синхронно кивнули, завмерли з спрямованими на міністра поглядами - але він не рухався з місця. І ті, зрозумівши, що, мабуть, є непротокольна розмова між арештантом і паном Ю, тихо рушили геть із площі.

- Здається, ми дарма зневажали службовців вашої країни по першому враженню, - тихо проговорив Менгу, зовсім іншими очима дивлячись на Хо Гюна.
- Година Щура, - напівголосно кинув міністр Ю, виходячи з-за столу, кинув на прив'язаного недобрий погляд і поспішив геть із тюремного двору.
- Сподіваюся, братику, ти розумієш, що якщо ти помилишся хоч у рядку, міністр Ю голими руками розірве і мене, і тебе на тисячу шматків? - з невеселою усмішкою подивився Хо Гюн на Руслана, а потім квапливо рушив слідом за міністром.

- Ще б пак, - хмикнув Менгу. Його миттєве захоплення паном Хо стухло - ніхто і не подумав ослабити ремені, та й без того відпочити в жорсткому кріслі навряд чи вдалося б. Але Менгу постискав-порозтискав кисті рук, поворушив стопами, розганяючи кров, і постарався розслабитися, згадавши слова свого наставника - не очікувати помсти та не прагнути реваншу, тоді витримаєш все.

Стало темно, лише чадів світильник-чаша та місячна скибка гляділа з ясного зоряного неба. Але майже весь двір полягав у густій масній темряві. Щось потріскувало та ворушилося, десь час від часу моторошно кричав ночнар, в світлі світильника те й діло видно було нічних метеликів, пару разів майнули крила кажанів. Перетоптувалися вартові, зараз невидимі, та до Менгу доносилося ледь чутне буркотіння "сидить, стерво, а нам ноги бити..."
Міністр залишив додаткових людей, здогадався він. Мінімум двоє, бо теревенять між собою. Залишив, бо здогадувався про щось. Або щось знав.

"А они вдвоеееммм, стоят у двереей..." - затягнув він російською на мотив якоїсь дурної та нав'язливої попсової пісеньки. Від тих самих дверей почулася штовханина та шикання. Стоять, голубчики!
- Ей, звіть пана міністра, - гукнув він. Але у відповідь була сама тиша.

Фразу про двох у дверей Менгу старанно виспівував час від часу, і час від часу ж звертався до невидимих у темряві охоронців - аж поки в крики ночнарів та всілякі нічні шорохи не вплівся негучний совенячий голос. Надто знайомий. І треба було зробити зусилля, щоб не змінити пози та не припинити час від часу співати той сами рядок, в безглуздості якого, мабуть, і вартові вже впевнилися.

"А они вдвоеееммм, стоят у двереей..."

Шурхіт в масній чорноті, ще один.

"А они вдвоеееммм, стоят у двереей..."

Біля нього з'являється темна тінь, ноги та руки стають вільні.

"А они вдвоеееммм, стоят у двереей..."

Поруч лягає згорток з рисовими колобками та ще чимсь.

"Монастир" - шепоче ледь чутно командир, перш ніж розчинитися в темряві.
- Та чорт з вами, - проспівавши на тій самій ноті ще разів зо три, голосно каже Менгу. - Звіть вже пана міністра. Бо я пішов спати.
Після того він спокійно повечеряв, відпив води з цебра з вимоченими бамбуковими різками, справив малу нужду і всівся в крісло цілком собою задоволений. Тепер можна було чекати часу Щура.

***
Міністр Ю і чекав, і не очікував, що дивна подія розростеться до цілого розслідування, з гидливою невірою роздумував над словами пана Кіла, як тепер подумки називав він високого волоцюгу - ніяк навіть у думках не виходило називати його підлим розбійником. Надто чистою була мова, надто тверді слова. Таку людину належало використовувати, доки не використували противники. Зміцнили цю думку двоє схоплених убивць, пущених його слідами - не інакше як Юн Дусу приховує сліди своїх гріхів. Шпигуни, що йшли слідом, втратили і високого в'язня, і тих, хто переслідував його, в нетрях за річкою. А коли знайшли, ті ледь приходили до тями. І, розсудив міністр, справою лише пари допитів було вивідати у них правду.
Після цих добрих звісток Ю Сонрьон з належною мужністю подався до королівського архіву. Навіть у пору опали ім'я першого міністра вселяло належний острах, і Ю зміг роздобути кілька чорнеток хронік 20-го року Вань-лі (3), та, підкоряючись смутному передчуттю, кілька донесень адмірала Лі того ж року.

А Хо Гюн тим часом подався до Його Високості. Як кумедні бувають дороги долі, розмірковував він, чекаючи прийому - міністр Ю замкнувся в камері від того, що наговорив йому різних, у тому числі й небезпечних слів людина з прізвиськом його, Хо Гюна, персонажа(4). Було у книжника кілька чернеток, але в жодному з них не знаходився ще персонаж з подібним іменем, навіть розвеселився Хо, прикладаючи горезвісного Гільдона до своїх творів. І за цим заняттям його застало запрошення до принца.
Його Високість лише раз бачив бунтівників, але несподівано міцно, вірно їм повірив - настільки страшні в його очах були китайці. Недовго він поговорив з Хо Гюном, лише вимагав добути непорушних доказів, та якщо вони знайдуться, усіма правдами і неправдами врятувати того Гільдона. І коли наблизився, нарешті, година Щура, Хо Гюн, окрилений довірою принца, поспішив у тюремне подвір'я, чекати на Першого Міністра.

Ю Сонрьон з'явився відразу, і чекати на нього не довелося. Зайшли обидва сановники всередину - і завмерли, як бовдури, побачивши, що арештант розвалився в кріслі, як у кабінетному, без жодного ременя, ледь не ногу на ногу закинувши.
Тигром міністр Ю налетів на стражників, але ті клялися, що нічого не бачили і не чули.

- Тільки він всю ніч співав пісню... - зізнався один. — Та потім вітер з пилюкою піднявся, і ніби й не стало ременів та мотузок.
- Що ж, через чотириста років і чаклунству вчать? - зло посміхнувся Хо Гюн, дивлячись у вічі своєму братику-Гільдону.
- І через чотириста років вчать не кидати своїх у біді, - відповів Менгу. - Радий був би вміти щось подібне, але нажаль чаклунською справою не володію, лиш маю щастя служити під командою звитяжного та хороброго воїна, - додав він - і раптом згадав епізод в романі про Хон Гільдона, про те як спали з рук та ніг Гільдона ланцюги та він піднявся у небо й зник. І тут вже несила була стриматися - Менгу розсміявся, спромогшися лише затиснути сміх у глибину рота, так само як це завжди робив командир.
- Вибачте, пане Хо, - додав він. - Просто у вашому романі ваш герой був чаклуном і теж вмів скидати пута... Добре, це справи не сильно стосується, - він прийняв серйозний вид та всівся в кріслі так, ніби і дотепер тримали його ремені. - То про що ще хотіли ви мене запитати? Я відпочив та повечеряв, тому готовий до розмови.
- Ох, ну дякую, тепер я точно знатиму, яку казку про Гільдона напишу, - роздратовано кинув Хо Гюн, навіть тупнув ногою, приховуючи за злістю справжній страх. Якщо вже є на боці цього базікала хтось такий, хто пробирається до палацової в'язниці тінню і поривом вітру, ніхто не може бути в безпеці.
І тут сам міністр Ю густо, зовсім по-доброму розреготався, на середині збивши книжника з думки.
- Ви, мабуть, добре знаєте книги зі стратегії, - він несподівано м'яко подивився на арештанта. - І розумієте, кому яка допомога може бути припустимою. Інакше чому мені пан Кіл підказав лише назву, а Гьосану цілий сюжет?
- Ваші ж книжки, мабуть, вивчали вони, високоповажний Сое, - не втримався від шпильки Хо Гюн. - Але якщо обидва розбійники виявили таку видатну хоробрість, не можемо ми у відповідь виявити неповагу. Ваші слова про п'ять пророцтв ще мають силу.

- Як пан Кіл пробрався до в'язниці? - помахом руки зупинивши Хо Гюна, міністр Ю жорстко, впритул подивився на Менгу. - Йому дали п'ятдесят ударів, людина після такого ледве може ходити.
- Відпочив, мабуть, - посміхнувся Менгу. І додав, не ховаючі гордості: - Пан генерал же не за красиві очі став начальником розвідки цілої країни в досить молоді годи, дещо вміє. А щодо книги - простіше підказати сюжет романа, аніж трактата, чи не так?
- А тими ж навичками володіє той сивий чоловік, про якого ви розповідали? - не змінюючи ні виразу обличчя, ні тону, продовжив розпитувати міністр Ю.
Отепер пішли правильні питання, з полегшенням подумав Менгу. Хоча вам він не відчував себе настільки ж компетентним щодо Тхора, як командир, але дещо розказати міг.
- На щастя, суто фізичними точно не настільки ж, - почав він. - Але щодо стратегії, планування, відчуття настроїв натовпу та здатності ті настрої очолити та повести за собою - так. Він це не раз доводив. Втім, я сам його ніколи не бачив, - зізнався Менгу. - Але знаю, що для пана Кирила він особистий ворог вже більше десяти років.
- Бій журавля та барса, - послужливо підказав Хо Гюн, перш ніж міністр Ю обдумав своє наступне питання. - Хто перший злякає другого і вижене під стріли мисливця, за тим і буде перемога.
- Тобто генерал і голова розвідки настільки хоробрий і безрозсудний, що жертвує собою і замикає себе у в'язниці заради адмірала чужої йому країни, щоб через нього досягти власної вигоди? - похмуро запитав міністр Ю.
- Дозвольте, пане, - знову втрутився Хо Гюн, - але по вам не скажеш, що в'язниця це небезпечне і страшне місце.
- Не ганьби мене, бунтівнику! - гиркнув на книжника міністр.

Посмішка залягла у куточках рота Хо Гюна. А Менгу помимо волі згадав, що саме чекає цього молодого розумника в майбутньому, вже наближеною особою наступного короля, а поки ще не дуже могутнього спадкоємного принца. Нічого не вдієш. Нічого, має бути так, як має бути, з сумом подумав він, відводячи погляд від Хо Гюна.
- Тому що власна вигода для нього в даному випадку це вигода його країни, - відповів Менгу міністрові так, ніби й не чув Хо Гюнової шпильки. Згадав те, що та як розказував йому командир ще коли просив - так, просив, а не наказував, - допомогти йому в цій місії. - Зміниться історія у вас - зміниться і у нас. І цей сивий, Тхір, він це теж знає і саме цього хоче. На решту наслідків йому плювати.
- І знаючи, що ваш ворог не такий вправний у військовому ремеслі, як він, ваш голова розвідки припустив, що той попрямує до в'язниці і вб'є адмірала Лі, маючи після того лише найменші шанси залишитися з живих і звільнитися? - озвучив міністр Ю свою найсильнішу підозру. - І водночас виявилося, що хтось інший підіслав до адмірала справжнього вбивцю? Хіба можливий такий дивовижний випадок?
- Я не можу відповідати за міркування та розрахунки мого командира, - відрізав Менгу. І м'якше додав: - Можу лише робити припущення. Він не один день посидів у в'язниці перед тим, як до нього посадили адмірала Лі. І певен, він мав причини очікувати, що на адмірала буде здійснено напад. А для того, щоб вбити людину, пане міністре, - Менгу віп'яв в пана Ю тяжкий погляд, - не потрібно бути ані особливо навченим, ані особливо вмілим. Потрібно мати мету.

***
В камері адмірала Лі тихо, напівтемно - і разом з тим чисто та майже затишно. І промайнути ті ґрати - що їй ґрати, майже безплотній? Лиш одного доторку достатньо, щоб втомлена довгим безпокойним днем людина сповзла боком на купу соломи та пірнула в теплий тихий сон як в парне молоко.
Кайданів не одягали, принесли поїсти - і тонкі руки турботливо розставляють їжу на чистому полотні. Спи, тюремники того все одно не побачать. Хіба посланець її, той що відвів від тебе вбивче лезо - хіба він вловить пахощі любистока та духмяних трав, які не ростуть в цій країні.
Спи, воїне. Аби могла - сама прикрила б, сама відвела б чорні крила біди, яких ніби замало тим, хто хоче крутнути вісь у зворотній бік.
Але нема сил для того в них, безплотних. Тільки й є, що за життя набула - слова.

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так гостро іскриться?(5)

Слова, що здатні запалити серця, що запалили хоробре гаряче серце та змусили кинутися світ за очі.
"Думаешь, убережешь? Думаешь, все будет так, как и было?"
Коливається вогонь у світильнику і пахкає холодом. Брешеш. Ми тут з тобою рівні, і неважливо, що ти була імператрицею країни з двома бідами, а я слабкою хворою жінкою.
Шипить темрява, і лише тремтливий від страху голос охоронця "Хто тут?" відлякує обох, змушує сігнути вище, до байдужих зірок.
"Думаешь, убережешь, нечисть?"
"Вбережу".
А охоронець, що повернувся на своє місце, зробив на всяк випадок знак від дурного ока та стиснув різьблений амулетик, що висів на гайтані на шії його. В невірному полум'ї факела він не бачив, як адмірал Лі посміхався уві сні, що став глибоким та спокійним.

___________________________________________
1 - "письмове ім'я" Хо Гюна
2 - 1592р
3 - читання хроніки правління актуального монарха каралося смертною карою
4 - "Сказання про Хон Гільдона" 5 - вірш Лесі Українки