Майбутній король
Подумки Кирило докорив панам історичним особистостям кількістю випитого - звичайно, не гріх розслабитися, коли можна це собі дозволити, от тільки ситуація не виглядала такою вже розслабляючою. Але зараз не на часі було читати мораль, тому він просто влаштувався зручніше та прикрив очі.
Неприємно, що знов на вивороті вій намалювалася ця картина - загін спецпризначення, що входить у напівзруйнований будинок in the middle of nowhere, як подумки він назвав це місце, і в яскраво освітленій кімнаті начальник розвідки, який того разу вирішив неодмінно піти на штурм разом зі своїми хлопцями, бачить танучій сілует того, кого він подумки звав Тхором. Злочинця, терориста, підбурювача до наймерзенніших вчинків, такого, що здіймав брудну криваву каламуть суто задля власного задоволення.
Свого заклятого ворога, якого він заприсягнувся знищити ще в 14-му, за яким полював - і який весь час вислизав, здається, з самих рук. Вислизнув і того разу, щоб опинитися світ за очі, в іншому не тільки просторі, але й часі. В одному міністр Ю був правий - якби хтось розказав йому самому всю цю історію, він би навряд чи повірив.
*****
Менгу ж прокинувся, як звик прокидатися на війні, на чергуванні - без будильника, але рівно через три години після того, як приказ командира велів йому відпочивати. Сон був чуткий, але не настільки, аби прокидатися від кожного шороху, так що відпочив він достатньо.
Привставши, він побачив, що повкладалися їхні сусіди, чи то сплять, чи то кемарять. І командир теж дрімає, сидячі, вмостившись в кутку між вхідними гратами та бічною стіною.
- Лягайте, командире, - шепнув він, помітивши, як неловко відстовбучив старший лікоть правою руки. І надто добре знаючи причину того. - Відпочивайте, моя черга на варті бути.
Ледь помітно здригнувшись, командир відкрив очі.
- Гаразд, - згодився він, нічого більш не уточнюючі, та вмостився на купі соломи. Зайвих слів їм не було потрібно, зараз час для чекання та витримки, а не для слів.
Менгу ж зайняв командирове місце і почав вслуховуватися та вдивлятися в напівтемний коридор. Він не боявся, хоч як ясно розумів, що їхні життя зараз висять на волосині. Ясно що вони здатні силоміц вирватися з цієї в'язниці, куди приходять всі, кому не лінь, і проводять знов-таки всіх кому не лінь. Але що потім? Він сам ще міг би розчинитися в тутешньому натовпі, але якщо обнародують прикмети командира... І як не запевняй себе, що у країні під час війни знайдеться купа більш важливих справ, ніж розшукувати якогось волоцюгу - зналося, що тут можуть вчепитися та розшукувати і за менші провини. Отже, вихід має бути інший. Дочекаємось, які карти розкинуть їм зараз. Менгу глянув на сплячого міністра і помимо волі посміхнувся - все-таки він провів цього старого лиса. Хоч ненадовго, але провів. Значить, правильно прорахував його і правильно вибрав стратегію. Значить, чогось він навчився.
Міністр написав листи. До кого? Вочевидь, один до короля, з проханням відставки. Реакція має бути з серії "я гналась за вами три дня, чтоб сказать, как вы мне безразличны". Не хоче міністр відставки.
Другий з листів - до співпартійників, з описом ситуації та вимогою підтримки. Про те, що був підісланий убивця в камеру адмірала Лі, з ножем, можливо, що отруєним, і ані тіла, ані зброї не зберегли, а отже, найбільші сили палацу озлобилися на адмірала. І треба дізнатися, хто опинився у в'язниці останніми днями, які стражники змінювалися, хоча б спробувати потай перевірити міські рови та канави. Також належало сприяти звільненню самого міністра Ю, щоб повернути йому втрачені позиції при дворі.
Менгу згадував, як вони з командиром проробляли ситуацію, виставляючи сановників Чосону як фігури в шаховій партії.
Лі Санхе - прибічник Першого міністра, Головний королівський радник, людина в літах, хитрий та обережний. Мабуть, занадто обережний.
Його зять Лі Докхен, молодий, розумний та відважний, не раз їздив до японців парламентером.
Все не те.
Так перебирав Менгу, поки не згадав про спадкоємного принца. Лі Хон, принц Кванхе. Майбутній п'ятнадцятий государ Чосона Кванхегун, якому після смерті не надали навіть храмового імені. Те ім'я надали вже тільки у 21-му столітті - підтверджуючи слова університетського викладача, що називав Кванхегуна в числі п'яти чи шести чосонських правителів які не були "ганчірками"..
Свого часу ніхто інший, як Ю Сонрьон зробив його спадкоємцем, підтримав під час поділу трону, опікувався і дбав майже по-батьківському, мабуть що, як міг утішив, коли знову злили два трони на один. З усіх потужних фігур хіба що спадкоємець мав хоробрість настільки видатну, що готовий був виступити проти власного батька заради справи.
Пройшов час обіду, якого перелякані тюремники, очевидно, і не збиралися їм приносити. Ні, поправив себе Менгу, тут годують лише раз на день. Нічого, потерпіти нескладно. Він прикрив очі, не перстаючі сканувати коридор з-під вій, і тихенько засвистів під ніс мелодію з фільма "Професіонал", коли роздалися кроки та біля їхньої камери появився хтось незнайомий. Не тюремщик та не чиновник, одразу побачив Менгу, не перестаючи насвистувати, хоча вдягнений добре. Постава надто напружена, руки тримає за спиною, але стиснув кулаки, опановуючі себе - не впевнений в тому, що зробить і що треба робити. Приємне та зовсім ще молоде обличчя, вкрите деінде ледь помітними віспинками
- Пане Перший міністр! - не надто голосно, але з натиском покликав новоприбулець. Шорохи почулися з боку стражників, солдати заозиралися - чи то спали на посту, чи то не впізнали наслідного принца в цивільному платті і сполошилися.
Нарешті міністр Ю заворушився, сів. Обличчя його виражало справжнє страждання, перші миті після пробудження він потягався, розпрямляючи члени - але нарешті зазирнув через ґрати. І, обомлівши, бухнувся в поклоні, на що новоприбулець скривився як від зубного болю.
- Ваша Високість, ви не мали приходити! - вигукнув міністр, не підводячи голови.
- Прийміть найвищий наказ Його Величності: "Я наказую вам вийти і вибачитися. Ви втомили мене своєю зухвалістю і нерозумністю, повертайтеся до роботи, яку крім вас ніхто не зробить", - відрізав той, до кого волав міністр.
- Милість Його Величності безмежна, - пробурмотів міністр Ю, підводячи очі на наслідного принца. Тремтінням прорізався голос. - Але Ваша Високість! Ви не мали робити цього!
На мить принц не впорався з собою, жовна заграли на вилицях, твердіше стиснулися кулаки. І тому, як після лагідно й утихомирено напівприкрилися його очі, було вже зрозуміло, що він ледь тамує лють.
- У мого батька багато синів, але лише один переможний адмірал і лише один мудрий головнокомандувач, - тихо і безпристрасно сказав Його Високість. - Заради великої справи варто схилити голову перед чужим прапором.
Цей удар був майже підлим - Менгу згадав читане у спогадах міністра Ю, як відмовився той вклонитись імператорському китайському прапору, який мав відправитися в ставку до японців. Обидва, мабуть, знали, що китайці вкладали в цей уклін насправді, обидва скреготали зубами від образи та гніву, але міністр Ю не зміг тоді принести в жертву свою гордість. І принц тоді вклонився прапорові сам.
- Милість Його Величності безмежна! - голосно, так щоб усі чули, заволав міністр, бухаючись у ноги спадкоємного принца.
"Верховний головнокомандувач", луною пішло в свідомості Кирила. Пан міністр не втратив сили, принаймні в очах спадкоємця трону. І разом з тим вщемило те, як повторювалися ситуації - коли переможні звитяжці-воєначальники виявлялися не потрібні тим, за кого вони ладнали віддати життя та й подекуди честь.
Між тим пан міністр Ю явно зібрався піти прямо зараз, він встав, обсмикнув одяг та струсив з нього порох та солому.
Повторюються ситуації - Кирило піднявся, лиш на мить зморщився від того, як затерпло від незручної пози плече. Повторюються. Тхір грав майже в одну й ту саму гру і у Чечні, і у Приднестров'ї... І чому він не може покластися не лише на підбиття того єдиного стовпа, що тримає зараз цю країну, але й на розігрування своєї любимої гри?
- Чи дозволено буде недостойному мені звернутися до пана міністра з проханням? - проговорив він, схиливши голову. Зараз або ніколи. І, не очікуючі схвали, продовжив: - Якщо ваша висока милість отримуватиме доповіді щодо настроїв у партизанських загонах в різних кінцях країни, молю вас, пане міністр, звертайте особливу увагу на повідомлення щодо схиляння людей перейти під владу імперії Мін. Простіть дурня за таку дурницю, - додав він, схилившись теперь низько-низько, - але не нехтуйте нею.
Молодець, командир, ледь не вирвалося в Менгу. А Його Високість завмер, насупився, оглянув того, хто заговорив, з голови до ніг. Менгу зараз, здається, читав його думки - під удар потрапить країна, потрапить Його Величність, потрапить він сам, ще не схвалений Китаєм спадкоємець... Схотів принц поставити запитання, але міністр Ю застережливо підняв руку.
- Відімкніть камеру! - гучно наказав він, поглядом вказав на чужинців. - Пересадіть в іншу камеру. Зміцніть охорону. Увечері я прийду на допит. Ходімо зі мною, Ваша Високість, - він повернувся до наслідного принца, коротко вклонився йому - і, дочекавшись у відповідь кивка, швидким кроком поспішив геть.
Віри в жодні слова їхні, бунтівників-провісників, не було, крім останніх, збагнув Менгу. Не шукав міністр Ю істини в байках про свою країну, у закликах боротися і захищатися, у балачках про взаємовикористання.
Істина лише в тому, що на половину країни претендує Мін по праву сильного, праву рятівника, і ще на половину претендують підлі уе, тому що втримали свої загарбання в битві з Мін. Над прірвою завис Чосон, над прірвою на кінському волоссі, на кістках і жилах навряд чи десяток людей. І зберегти кожного з них означало дати країні протриматися ще хоч мить.
***
Влучання, подумал Кирило, коли їх з Менгу запроторили у іншу камеру - з якої, втім, видно було камеру адмірала Лі. Останнє додавало ще більш впевненості.
- Ми пригледімо за вами, адмірале, - негучно проговорив він, коли тюремщики пішли геть. Пан міністр протверезів і є шанс, що ввечері обійдеться без порожніх балачок, пана адмірала тепер охоронятимуть особливо ретельно. Того, хто підіслав убивцю - очевидно, людину також впливову, - міністр використає у своїй грі. Нехай. Має ж і він набути якусь власну вигоду від того, що просидів півдня у в'язниці та спричинив у палаці такий гармидер, що аж принц прибіг його рятувати. Добре. День пройшов не дарма.
- Менгу, схоже, ми недооцінили принца, коли вивчали матеріали, - тихо сказав він.
- За всіма даними він в цей час просто сидів та чекав... не знаю чого, - покачав головою Менгу. - Що його признають, або що позбавлять шансу на трон. Але просто чекав.
- Що вдієш, про особистостей в цих хроніках можна довідатися лише через дії, - Кирил кинув оком на камеру адмірала. - Не діяв - не був.
- Майже як у нас, - всміхнувся і Менгу. - В інстаграмі не постив - не був.
Кирил розсміявся.
- Справді, майже як у нас.
Але довго насолоджуватися відпочинком та тихою бесідою, в якій старший переказав Менгу все, що трапилося та що їм варто робити, їм не прийшлося - з'явилися тюремщики, інші, не ті що були, відмітив про себе Кирил, витягли його з камери та, не кажучі ні слова, повели геть, не звертаючи уваги на п'яну лайку, якою він супроводжував всі їхні дії.
Менгу думав був белькотіти, що то його слуга, але тюремники не звертали на нього жодної уваги, а командир кинув заперечливий погляд, і молодший зрозумів - старший вважає, що він має залишитися та не показувати, що знайомий з Дурнем Бабо.
- Монастир, - українською кинув Кирило, виходячи, вплітши це слово в лайливий потік корейської. Це було їхнє умовлене місце - невеличкий напівзруйнований буддистський монастир на півдні від міста, де вони перебували перші дні по тому, як попали в цей час та простір.
Значить, командир впевнений, що зможе вирватися. Значить, не можна було зараз давати зрозуміти, що вони пов'язані так міцно. Цього не знає ніхто, крім адмірала, а той, можна розраховувати, мовчатиме.
Менгу стис зуби та відвернувся. Командире, командире... До дрижків страшно було за старшого - він прекрасно розумів, що той самий високий чиновник, який вкинув командира сюди та, вочевидь, стояв за замахом на адмірала (не складно скласти два та два, якщо звик до такого складання), зараз замітатиме сліди як кіт, що загрібає сліди життєдіяльності під килим.
І тільки впевненість в тому, що це нелогічно, що не приховаєш вбивства в тюрмі - а тим, хто атакуватиме командира десь на волі, як то кажуть, бог поміч та земля скловатою, - трохи заспокоювала. Дочекаємося вечора, подумав Менгу. Дочекаємося.