Полювання на Тхора

Як важко розуміти, що ти підготував підлеглого аж занадто добре. Так добре, що це стало пасткою - для нього, для тебе і для завдання. Але якби він не потрапив сюди, адмірала би з певністю вбили. Чи не вбили б? Чи доля вберігла б його і все сталося б так, як мало статися?
Він сидів на соломі все в тій же позі, притулившись до одвірків, подумки рахуючи дихання та удаючі дрімоту. Обидва співрозмовники були добре видимі крізь вії. Кирило чув як неголосно гукає його Менгу - і бачив, що хлопець блискуче виконав завдання. Надто блискуче. Не просто ввійшов в контакт з міністром Ю - ввійшов у таку довіру, що попав завдяки ньому в приміщення обмеженого доступу. Треба сподіватися, що підлеглий, навіть вгледівши його, збагне, що командир мовчить та не озивається не просто так. Витримка. Зараз потрібна витримка. Хай ці двоє говорять. Завжди встигнеться виказати себе та спробувати грати у відкриту.
- Коли тебе пропустили, солдати були спокійні, - не питаючи, а стверджуючи, сказав адмірал. І одразу продовжив, поки не зійшла з обличчя міністра Ю тінь, що затьмарила його. - Але сьогодні до моєї камери посадили двох. Перший убив другого і сказав, що той другий хотів мене вбити. Все говорить про те, що я маю врятувати своє життя, бо інакше Чосон не вистоїть у війні. Другого посадили після мого допиту, я не встиг його побачити. Але перший високий на зріст, поголений як чернець, а руки в нього як у воїна. Він перевірив тюремну їжу на отруту, але про себе збрехав. Сказав, що надісланий тобою, потім зізнався, що це брехня.
Міністр Ю слухав, не перебиваючи – і випите вино покидало його голову. Можна було плакати, кричати і тупотіти, рвати на собі волосся, але не був би Ю першим міністром, якби не вмів замикати своє серце і залишати розум холодним.
Арештант великого зросту, з голеною головою, що судить про війну - і такий самий здоровань-дурень, який кидав каміння в офіцерів відомства і схоплений за наказом Юн Ду-су. І неодмінно треба було привести сюди його, першого міністра, щоб дізнався і зрозумів. Але хіба міг пан Юн переслідувати будь-яку мету крім усунення і адмірала Лі, і всієї Північної партії? По всьому виходило, що все, що трапилося цієї ночі - майстерно облаштована пастка. І якщо зараз не вломиться сюди охорона, не скрутять – значить, є у цій пастці ловча петля, механізм, замок, який захлопнеться від першого ж неправильного руху.
Одне розуміли однаково добре, і адмірал, і перший міністр. Не бажають нікого з них вбивати - інакше вже зробили б це.
Ступаючим тонкою кригою відчув себе міністр Ю. Не провалюється на кризі той, у кому немає ваги.
- Відкрий камеру, - наказав він ошелешеному стражнику, і коли той зняв замок, сам ступив усередину. Адмірал Лі дивився на друга суворо, гнівно, але не говорив жодного слова, сам шкірою, звіриним нутром відчуваючи розставлену пастку. І, відводячи погляд і хмурячись, тільки допоміг другу сісти на прим'яту солому.
Ґрати зачинилися, з брязкотом увійшли в пази засуви.
- Ваша Величність! - на повний голос затяг міністр, кланяючись у землю. - Я, Ю Сонрьон, негідник і злочинець! Я знехтував чесноти чиновника, виявив жадібність, я наважувався вершити правосуддя вперед вас! Покарайте мене, Ваша Величність!
- От вже ці благородні, - голосно розреготався Кирило, вирішивши, що час втрутитится в розмову. - Не вмієш пити, то не берися. Ей, охоронцю, дай випити! А то прийшли пани, п'яні вдупель, аж у печінках закололо.

****
Командир! Менгу почув голос свого старшого і заціпенів. Вони теж в пастці! І завдання, чорт його забирай, завдання провалене.
- Чого ти дивишся, дурню! - рикнув він вартовому, підбігши до камери. Командний голос, виявляється, нікуди не дівся. Набутий в якості командира підрозділу голос. - Пан міністр не при собі, а ти й радий витрищитись! Ти знаєш, що з тобою за це буде? За ріг та стій там на варті. Нікого не пускати. І не дай тобі Небо підслуховувати.
Охоронець, коротко, горлом, гикнувши щось схвальне, щез за поворотом коридору. А Менгу піймав коротку схвальну усмішку командира, який піднявся на ноги одним легким рухом, ніби тіло його не мало ваги.
- Пане міністре, стуліть пельку на пару хвилин, будьте ласкаві. Пане адмірале, - неголосно звернувся той до своїх співкамерників. - Пане Ю, чи здатні ви зараз сприймати інформацію з ясним розумом та холодною головою? Чи люди вашого кола до такого не здатні в принципі?
Від погляду адмірала, вочевидь, не сховалися рухи того, другого, за ґратами, він питально глянув на міністра Ю, але той лише заперечливо похитав головою.
Припинивши волати до Його Величності, міністр Ю розвернувся, сів, глянув на те, кого кликали дурнем. Чадив факел, темно було в камері, але навіть незвичним оком, оцінював Менгу, роздивився міністр по-чернецькому поголену голову, ясні очі, гармонійне обличчя. За всіма ознаками, не був цей дурень дурнем, та й сам зізнався в цьому, заговорив чисто і правильно, ввічливим, але не улесливо-ввічливим стилем. Як із рівними.
- Хто ти такий? - припиняючи чуже питання, сталевим тоном запитав міністр Ю.
- Ну добре, звуть мене Кирилом, але все одно це вам ні про що не скаже, - так само холодно відізвався командир. - Я тут для того, щоб захистити його, - як на позбавленого права голосу, він кивнув на адмірала. - І зробити так, щоб усе далі пішло так, як має піти. Ви залишили поганого наступника, адмірале, - повернувся він до свого співкамерника. - Через... кілька місяців ваш наступник бездарно програє битву, в який загине майже весь ваш флот і всі кораблі-черепахи. Після цього тільки ви зможете виправити ситуацію. І я, - він глянув на Менгу через ґрати, - і ми тут для того, щоб все сталося саме так. Минулої ночі тут був вбивця, я прийняв його за людину, заради якої ми тут опинилися. Але то був не він. Людина, яка хоче, аби історія пішла іншим шляхом, все ще тут... десь тут.
З однаковим недовірливим прищуром дивилися на високого адмірал і міністр, і обидва думали про одне й те саме. Що порожня балаканина все це, сама що не є селянська, вулична, і балаканина небезпечна, що розхитує нестійких. Простолюдинів за таке забивають палицями, а то й рубають голови, але доля сановника, що сказав подібне, буде набагато гірше - ганьба, тавро зрадника, забуття. Одне слово завдасть більшої шкоди, ніж отрута та меч вбивці.
І доки адмірал роздумував, міністр Ю взяв слово.
- І цим ти намірився виграти нашу довіру? - він грізно підвів голос. - Твої балачки крамольні і безглузді, варто вирізати твій брехливий мерзенний язик! Невже ти думаєш, що ми тобі повіримо?
- Вон Гюн(1), - Менгу підійшов ближче до камери та приглушив голос, аби чули його лише ті, хто там сидить. Але голос його тремтів від злості та хвилювання - Восьмого числа сьомого місяця Вон Гюн занапастить весь флот біля Чхильчхоллян. Вціліє лише дванадцять великих критих кораблів.
Командир кинув на нього уважний погляд та похитав головою.
- Нема сенсу, - сказав він. - Ці двоє розучилися видіти всю картину, а фокусуються на незначних деталях. Адмірал, ви вийдете з цієї в'язниці...
- Першого числа четвертого місяця, - підказав Менгу. Командир кивнув з ледь помітною посмішкою. - Залишилося зачекати зовсім недовго.
Видно, від подібної нечуваної зухвалості оскаженів перший міністр.
- І ви смієте тут вдаватися до пророцтв? - загарчав він, забувши, що сидить в камері, ляснув по підлозі долонею з такою силою, що злетіла в повітря солома. – За кого ви нас маєте? Невже думаєте, що я, перший міністр Ю Сонрьон, повірю ворожці?!
Не дивився у своїй люті міністр Ю на друга - а адмірал сидів ані живий, ані мертвий, блідий навіть у невірному смолоскипному світлі, жовна ходили на вилицях.
- Заарештувати обох... - прошипів він, підняв голову і зустрівся поглядом з тим, хто щойно впустив слова про загибель усього флоту. Голос адмірала разом закріп до твердості гарматного ядра. - Заарештувати та допитати. Негайно!
Миттю з далеких кінців коридору, навперейми один одному, кинулися до камери солдати.
Менгу прижався до стіни, готовий прямо зараз дорого продати своє життя, але витягти хоча б командира, але на обличчі того не ворухнувся жоден м'яз.
- В'язень сміє наказувати солдатам? Солдати слухають державного злочинця? Що ж це робиться в цій державі, не дивно, що японці беруть гору, - голосно хмикнув він на адресу підбіглих. Потім в упор глянув на адмірала. - А ви, виявляється, боягуз, адмірале. Не думав за вас такого. Ми ж нікуди не тікаємо. Вам варто просто почекати, чи справдиться те, що ми сказали.
- Негайно посадіть мене в камеру, - Менгу випрямився і повернувся до солдатів. - Ну, швидко!
Адмірал більше нікого не слухав і промовив ані слова - а солдати, що завмерли на мить, все ж схаменулися, відімкнули камеру і заштовхали туди четвертого.
- Завтра опівдні вас допитають із пристрастю, - грізно кинув міністр Ю. - Розкажете усе, хто ви, звідки, хто вас найняв і скільки заплатили. Якщо треба, сам під тортури піду, але за всяку ціну витрясу з вас правду.
- Ти п'яний, Сое, - буркнув адмірал, сідаючи в кутку камери, підтягнув коліна до грудей.
– Не слухай їх, – знову звернувся адмірал до міністра. - Лягай спати.
- Сідайте, капітане, - командир, як і не чув наближаючихся кроків, посунувся, даючи підлеглому місце. Він говорив так само, як на інструктажу - але мови з тутешньої не змінив. Подвинув до Менгу миску з їжею та воду. Щоб там не робив вночі підлеглий, він точно не спав і навряд чи їв. Людський ресурс не безмежний, згадав настанову Менгу, і дбайливе ставлення до нього чи не найважливіша запорука успіху будь-якого завдання. - Треба відпочити. Сили потрібні. Перехопіть трохи їжи та наказую пару годин відбій. Далі будемо рішати, - додав командир так, ніби вони були в камері самі.
- Дякую, пане генерале, - так само офіційно, як на інструктажу, відповів Менгу, та заходився їсти, відчуваючі, як прокидається голод. Командир був напрочуд спокійний, і його спокій давав Менгу впевненості.
І в цей час у коридорі в'язниці пролунали квапливі, легкі кроки. Повернувся Чон-і, з повною тацею наїдок і двома глечиками вина, спітнілий, але щиро радіючи за свого пана - і ледве не пустив усе з рук, побачивши того в камері разом і з тим Гільдоном. Солдати перелякано юрмилися подалі.
- Мабуть, ми потрапили в пастку. Але навіть у пастці непогано буде випити, - похмуро посміхнувся міністр Ю, підсуваючись до ґрат. - Принеси мені папір і чорнило, напишу листа государеві.
У в'язниці не важко було знайти чотири коштовності(2), навіть лампадку Чон-і спромігся здобути, і незабаром міністр Ю, неловко просунувши руку через ґрати, писав государю сповнене туги послання: що він недостойний підданий, оскільки не в змозі був розгледіти злочинної неповаги в рекомендованій ним особі. Що визнає свою провину і вимагає покарання, вимагає відставки, що прийме будь-яке рішення. Тяжко давався лист, надто добре міністр Ю встиг взнати свого государя, і з болем у серці визнавав, що особиста образа для того може виявитися вище за справедливість. Не буде погано, якщо відправлять у зіслання - але буде дуже, дуже погано, якщо государ лише розірве листа і опустить руки.
Другого листа міністр Ю писав Лі Докхенові, старшому королівському секретареві та зятеві Головного радника. Незручно було звертатися до нього, і без того молодий вчений пізнав муки вибору між сім'єю та вчителем, ледве впорався з черговими принизливими переговорами з японцями. Але одного Лі Вон-іка, відчував міністр, не вистачить йому, щоб урятувати і себе, і адмірала.
А поки він писав, адмірал Лі пригріб до себе тацю із закусками і взявся неквапливо, вдумливо їсти. Шматок у горло не ліз, але сили ще потрібно було поберегти, і він методично перетирав зубами скибки м'яса та квашених овочів.
- Візьми мою порцію, - не дивлячись кинув він у бік високого, коли помітив, що той віддав свою їжу. Відкрилися стосунки тих двох, безпомилково пізнав адмірал розмову військових. Наказ, відповідь – усе це надто йому знайоме. Ще більш чужими і страшними стали здаватися сусіди по камері, але мимоволі адмірал відчув до них повагу.
- Дякую, адмірале, - кивнув високий, неквапно взяв тюремну порцію та поставивши перед собою, заходився їсти, так само без поспіху, ретельно пережовуючи та запиваючи водою.
- Відбій, - кивнув він до підлеглого, коли той доїв, і хлопець слухняно влігся біля стіни.
- Я не знав, що ви тут, командире, - зітхнув він, вкладаючись. Видно, саме це гнітило його. - Інакше б я...
- Знаю, - перервав старший. - Я не мав вибору як тільки попасти сюди, і не міг попередити тебе. Відпочивай. Ти добре попрацював.

****

Добре попрацював, підтвердив Кирило подумки свої слова. Можливо, в каламуть, що вони здійняли, випливе та рибка, за якою власне й рибалили. Добре б було, щоб Менгу опинився на волі. Сам він постарається залишитися в полі зору адмірала, якою б ціна не була за це. Але Менгу може розчинитися в натовпі, йому це нескладно. І далі шукати Тхора.
А поки - пани визначні історичні особистості розчаровували його. Нестачею практичності та витримки перш за все.
Витримки. Згадався мимо волі власний ранок двадцять четвертого числа другого місяця. по-тутешньому подумав Кирило, - коли причаїлися та чекали, вже не в змозі відвести загрозу від своєї країни. Вже змирившись з тим, що необхідних мір заздалегідь вжито не було. Змирившись з тим, що їм вчасно просто не повірили.
Чекали щоб хоч тактичні плани ворога звести нанівець за будь-яку ціну.
Він кинув оком на обох своїх візаві.
- Я чув, що шановний міністр Ю ще задовго до війни попереджав про її небезпеку, - вимовив він. - Ви були такої саме думки, адмірале?
- Поки ви не поясните, хто ви, жоден з нас з вами не розмовлятиме, - відрізав адмірал.
Тим часом Чон-і зник з обома посланнями, і міністр Ю з тією ж гіркою усмішкою примостився біля ґрат, налив собі вина.
- Якщо ви обидва робите такі досконалі пророцтва, навіщо ж ви питаєте нас? - він похитав головою, перекинув у себе чашку вина і заїв скибкою м'яса. - Ми злочинці, не знаємо, що робимо.
- Значить, були тої саме думки, - всміхнувся Кирило, вловивши, як гнівно та гірко відблиснули очі адмірала у відповідь. Зітхнув. - Розумію вас.
- Що ж до пророцтв, то для нас вони не пророцтва, а історія, - повернувся він до міністра Ю. - Ваші мемуари, пане міністре, які ви писатимете уже в поважному віці. І ваш військовий щоденник, пане адмірале. І як всяка історія, плин відомих нам подій минулого має свої лакуни. Простіше кажучі, нам відомо не все.
- Історія? - розреготався міністр Ю. Ніяк він не міг збагнути, звідки ж взялися ці двоє, хто вони, їх міркування лякали своєю злочинною правдивістю. Що адмірал Лі веде щоденник, ні для кого не було секретом, але про його власні записи, лише жменьку нотаток у дешевих учнівських зошитах, не знала жодна жива душа. Жахом пробрало від верхівки до п'ят - і водночас спала на думку дивна, абсурдна думка, що, можливо, ці двоє і справді якимось дивом знають історію. Набравшись сміливості, міністр Ю впритул, вичікувано примружившись, глянув на здоров'яка.
- І як же ми перевіримо, наскільки правдивою є ваша історія? – спитав він. - Те, що трапилося в минулому, ми розуміємо без вас, того, що трапиться в майбутньому, ми не дізнаємося, доки воно не настане. Що ж ви робитимете?
- Дочекаємося першого числа четвертого місяця, - спокійно відповів Кирило. Прожував останній шматочок свого скромного сніданку, запив водою, акуратно витер руки жмутком соломи та розслаблено оперся на стіну камери поруч зі своїм підлеглим, який або дрімав, або примушував себе лежати тихо. - Хоча цілком імовірно, що нам відомо таке, що за ваше життя, - він уважно подивився по черзі спочатку на міністра, а потім на адмірала, - не знала жодна жива душа. Але я не спеціаліст з історії, а відпочинок мого офіцера, - він кинув оком на хлопця, - зараз дорожче, ніж історичні відомості, які він може надати. Втім... - Кирило посміхнувся, - чи не було у вас, пане міністре, думки назвати ваші спогади "Записи про сумні уроки минулого, щоб остерігатися бід у майбутньому"(3)? І якщо так, звідки та хто міг би про це знати.
Міністр Ю лише з докором похитав головою.
- А що якщо я назву свої записи так, як ви сказали "Уроками минулого для науки майбутньому" лише тому, що ви мені це зараз сказали? - він знов опанував себе, незворушно налив ще чашку соджу і перекинув у рот. - І що якщо адмірала Лі звільнять першого числа четвертого місяця лише тому, що я не покину в'язниці раніше і не продовжу благати про милість Його Величність?
- Кинь його, Сое, - знову буркливо подав голос адмірал Лі. - Ти п'яний, а він шарлатан і розбійник.
- Є причина і є дата, - кивнув головою той, кого назвали шарлатаном та розбійником, і розслаблено прикрив очі. - Одне не завжди обумовлює інше. Причиною звільнення пана адмірала цілком імовірно буде саме те, що ви продовжите благати про милість Його Величність. Причиною того, що флот буде майже знищено - те, що командувати їм лишили нездару. А причиною того, що японський флот буде все ж таки практично знищено - те, що командувачем флоту знов поставлять адмірала Лі. В усіх випадках це має статися в певні дні певних місяців. І я тут саме для того, щоб все сталося так, як має статися. А не інакше.
Потім він, ніби згадавши, відкрив очі і майже весело подивився на міністра.
- Є такий символ - змія, що кусає себе за хвіст. Я вважатиму честю, якщо саме моє зауваження дасть вам змогу назвати книгу так, як вона ввійде в історію.
- Ви складно кажете, пане Кіл, - міністр Ю, незважаючи на всю жахливу неправильність ситуації, зацікавився вочевидь дивним віщуном, і вирішив розпитати його якомога більше.
Клубок слід розплутувати з самого початку. Не був міністр Ю, як зробив висновок Кирило, досвідченим розслідувачем, але вочевидь нові кілька чашок соджу надали його розуму необхідну жвавість.
- Хто такий Хо Гільдон? - запитав міністр.
Його співбесідник трохи підняв брова на "пане" в свою адресу та майже лагідно посміхнувся.
- Герой книги, яка, якщо я не помиляюся, буде написана доволі скоро, але вже не за вашого, панове, життя. Про це краще запитайте в капітана... Руслана, - відповів він. Потім відкрив очі та пильно подивився на міністра.
- В мене є факт, який змусить вас повірити нам, - всміхнувся знов як і раніше, не розтуляючі губ, ковтаючи сміх. - Сьогодні яке число?.. Так, ви зможете перевірити це якраз завтра. Або післязавтра, адже ваші звістки запізнюються. Пан Вон Гюн захопить завтра три ворожих корабля та візьме сорок сім японців полоненими. І я аж ніяк не можу на це вплинути. Але у ваших хроніках це буде зафіксовано.
Адмірал Лі лише звучно, по-собачому чи навіть по-кінському пирхнув, але не сказав ані слова, а от міністр Ю пожвавішав.
- І що ж, якщо той убивця, що приходив по душу адмірала Лі, не був тим, на кого чекаєте ви, то чи мали про нього залишитися записи в хроніках? - міністр дбайливо подивився на співрозмовника. - Хіба не дізнається про нього Його Величність?
- Повинен дізнатися, інакше все марно, - з тяжким зітханням зронив адмірал.
- Я того в хроніках не зустрічав, хоча саме цей їх період ми вивчили непогано, - качнув головою Кирило. - Саме тому я був майже певен, що це... той самий. Хоча звісно, він може грати чужими руками. Але це малоймовірно. Вірніше, малоймовірно, що він гратиме через ваших урядовців, - він посміхнувся. - Так що спроба вбивства пана адмірала має бути, як я розумію, ініціативою знизу, підкріпленою бажанням згори.
Він підняв очі на міністра і криво посміхнувся.
- І не вам мені казати, що, по-перше, знати можна тільки те, що знати хочеш. По-друге, якщо є щось, що дуже хочуть приховати, це буде приховане.
- Тобто ви, пане Кіл... - повільно, підбираючи слова, заговорив міністр Ю. - ...наважуєтеся обмовляти Його Величність? І в чому ж для вас вигода від того, що я цьому повірю?
- Облиш його! - підвів голос адмірал. Схопивши друга за плече, адмірал смикнув його всередину камери, в протилежний кут. - Невже ти не чуєш, як він підбурює тебе до зради?
Від гучного шурхоту Менгу рвучко піднявся, вдивляючись в напівтемряву.
- Відбій, все добре, - заспокійливо посміхнувся Кирило, і хлопець слухняно влігся знов.
Кирило неквапно піднявся, пішов в куток справити малу нужду та повернувся на місце.
- З питання про мою вигоду ви мали б почати, - сказав він повчально. - Моя вигода в тому, щоб ваша історія йшла так, як їй призначено. Тоді і наша, вся наша історія піде так, як вона власне і пішла. Людина, що прибула сюди, захоплюється тим, що руйнує. Країни, людей... тепер от вирішив занятися тим, що руйнує історію. Не знаю достеменно, чому він прибув саме сюди та вирішив вбити саме вас, адмірале. Але я тут щоб цього не сталося і щоб наша історія йшла належним їй плином. Розумієте тепер, чому ваші балачки про змову видаються мені... - він посміхнувся, - недоречними? В мене на кону стоїть набагато більше.
- Залиш його, Сое! - зі щирою образою вигукнув адмірал, струснув міністра Ю за плече. - Його промови крамольні! Ти віриш цим казкам? Біду він накличе на нас усіх.
- Заспокойся, Йохе, - міністр м'яко взяв руку друга у свої, огладив кісточки. Чорніла запекла на зап'ястях адмірала кров, і Кирило бачив відчайдушно болісний погляд, який кинув міністр на ці рани.
Ці двоє дійсно були близькими друзями. Не брехали історики.
- Ти руйнуєш нашу дружбу бесідами з цим підбурювачем, - пробурчав адмірал. - Врятуй хоча б себе. Він заманює тебе в пастку.
- Дозволь мені хоча б розгледіти цю пастку, Йохе, - міністр знову огладив руки адмірала. - Я обіцяю тобі, що нікому не дам приводу вважати мене злочинцем, але спочатку дозволь дізнатися, чого вони від мене домагаються.
- Віри вони від тебе домагаються, щоб зробити своєю зброєю. Хіба не знаєш, як людям використовувати людей? - з болем вигукнув адмірал, сам узяв руку міністра Ю у свої. - Припини це. Припини це негайно, бо смертельною буде моя образа.
- Дозволь зараз поставити пану Кілу два питання. І коли він відповість на обоє, я ляжу спати, як ти просиш.
- Два, - після миті роздуму, кивнув адмірал. - Ані крихти довіри не маю я до цього хлопа, але ти завжди краще вмів розрізняти пастки, поставлені на птахів, але не на тигрів(4). - Я дозволяю.
- Перш ніж ви в мене запитаєте те, що хочете запитати, - Кирило підняв руку, як школяр на уроці, - я хочу дещо сказати вам обом, але більше панові адміралу. Дивіться, що у вас відбувається - вірніше, - поспіхом поправився він, - як залишилося в історіі те, що у вас відбувається. Є амбітна Японія, яка після своїх міжусобиць має надмірний військовий потенціал, енергію, яку треба спалити, і водночас потребує земельного простору для експансії. І з другого боку є Китай, який переживає не найкращі часи. І ваша країна за таких сусідів - ласа, мирна, - він зробив паузу. - Більш мирна, ніж може собі дозволити за таких обставин. Далі - починається війна, і ваша сухопутна армія сиплеться як картковий будиночок. Поки я викладаю все вірно? У причини того, чому так сталося, не заглиблюватимемося, то не моя справа, та й діла не стосується. І єдиною зарадою стала поява саме пана адмірала та його перемоги. Які, по-перше, перерізали шляхи постачання японської армії, по-друге, показали Китаю, що ваша держава здатна боротися і з нею можна мати справу як з об'єктом, а не суб'єктом. І найголовніше, надихнули на партизанську війну ваш народ. І після того ви вважаєте, адмірале, що можете дозволити собі скиглити та не намагатися вижити понад усе? - в голосі Кирила, тепер приглушеному, задзвенів метал. - Ви не спиця в цьому колесі, ви вісь. Ви не маєте права згинути зараз.
Він перевів подих, потягнувся випити води, ковтнув, так що кадик смикнувся на горлі.
- Це не лестощі, пане адмірале, - вже спокійно та з сумом додав Кирило. - Це факт, і факт не найприємніший. Коли механізм тримається на одній людині, він є вразливим. Надто вразливим. Але що вдієш. Без вас Китай буде вести переговори з Хідейоші просто щодо вашої спустошеної території.
Адмірал лише коротким різким рухом відвернувся, стиснув зуби.
- Слухайте, пане Кіл... - неквапливо і розмірено почав міністр. - Ви, безперечно, знаєте, хто я такий, і знаєте, що вище за країну для мене немає нічого. Ваші слова правдиві, будь-яке чуйне серце відгукнеться на біль того, чию батьківщину погрожують зруйнувати. Але пастка споконвічно будується з приманки та ловчої петлі, і щоб заманити людину істинно відданої немає нічого кращого, ніж звернутися до порятунку країни. Я бачу вашу вигоду і ясно, як небо бачу свою. Але тепер дайте відповідь на мої два запитання, пане Кіле. Якби я потрапив у вашу країну і обманом заманив вас у в'язницю, де, як ви дізнаєтесь тут же, сталося вбивство, а на моїх руках кров... і якби я почав умовляти вас зробити те, про що ви і без того чудово знаєте, але до чого вам бракує сил, у той самий час, як ваші вороги тільки й чекають приводу, щоб здобути гору... і щоб я присягався, що якщо ви не продовжите боротися, то і все, що вам дорого, і моя, чужа вам країна загине... ви мені повірили б? І друге питання, пане Кіл. Якщо ви не з Чосона, якщо для вас це лише історія, почерпнута з книг, то чому ж ви знаєте так багато і говорите так добре?
- По-перше, я вас нікуди обманом не заманював, пане Ю, - відрізав Кирило. Потім глянув на свого підлеглого, і помимо волі в голосі його зазвучав ласкавий сум. - Я мав прикрити адмірала, а він втертися до вас у довіру та спробувати заручитися вашою підтримкою. А тут сталося так, що я попав у тюрму і не встиг попередити його. Він використав моє зникнення як предлог ввійти в контакт з вами. Він і гадки не мав, що я опинився тут. Щодо ваших питань, - Кирило глянув на міністра прямо і зухвало, - я був на вашому місці і частково на місці адмірала. Я голова розвідки своєї країни, яка лише оговтується від страшної кривавої війни. І, не вихваляючись, скажу, що свою роботу я робив вправно. І заради користі загального діла мав співпрацювати з такими покидьками... - він посміхнувся, - що поруч з ними навіть той, хто підіслав до адмірала вбивцю, показався би святим. Так що будьте певні, я б використав вас, пан Ю. І не проти, якщо ви використаєте мене - якщо це дозволить мені зробити те, що я зробити маю. Щодо другого вашого питання - я ретельно готувався. А з вашою мовою мені допомогли.
Тепер для міністра Ю він став не просто незрозумілим чужинцем, але мечем. Потрібно було ще з'ясувати, чи отруєна у цього клинка ручка і чи гостро лезо... Але міністр Ю обіцяв другові, думав Кирило. Друг - це його слабкість.
- Коли відповість государ на моє прохання про відставку, пане Кіл, тоді я знову заговорю з вами. А тепер прошу пробачити мені мою нечемність, - міністр Ю розлив по чашках залишки соджу, одну перекинув сам, а другу підніс адміралу Лі. - Випий для підняття духу, Йохе, і давай спати.

__________________________________________________________________
1 - адмірал, суперник Лі Сунсіна

2 - чотири скарби кабінету вченого - пензель, папір, тушечний камінь та туш

3 - Чінбірок, трактат-мемуари, написані О Сонрьоном в пізні роки життя

4 - в династії Чосон цивільний чиновник носив на формі нашивку з двома журавлями, військовий - з двома тиграми чи леопардами