Про рівновагу та її відновлення
"Светлейший обещал меня познакомить
сегодня с моим народом,
которого я до сих пор еще не видала"
(М.Гоголь "Ніч перед різдвом)
- ...И что бы отдал ты за то, чтобы все изменить? - голубоока дама дивиться приязно, і навіть забуваєш її природу. І водяна, мінлива голубизна очей її перетікає в такі ж світлі водяні очі людини, що стоїть перед нею. Вона читає в очах того, хто стоїть перед нею, і посмішка стає ширшою.
- Прав ты, Георгий Иванович, прав, - те, як вона міняє його ім'я, ніяк не скребе вуха, як не сребе його і надто жорстке її німецьке "-виЧ", яким закінчує вона його по-батькові. - Мало светлейший князь Григорий чубатых бил, да и не токмо он, мало. Волки они волки и есть, все в лес глядят, сколь лет ни пройдет. Вот и тебя, вижу, загнали как волки пса несчастного.
- Но это... простите, Ваше Императорское Величество, это глупо, по-другому не скажу! Другой конец географии и четыреста пятьдесят лет назад, чтобы что-то изменить сейчас!.. - бурмоче він.
- Ничего не поделаешь Георгий Иванович. Сильное и горячее желание одного человека спасти от смерти другого толкнуло бильярдный шар. Именно в том месте. Шар покатился и провалился в лузу - и выкатился с другой стороны стола. Близко, очень близко от тебя. Толкнув другие шары. Поэтому послать тебя туда, откуда шар прикатился - это единственное что я могу для тебя сделать, друг мой, - м'яко каже вона. М'якість, пудрова, ванільна, задушлива м'якість лине від неї. - Не все тут в моей власти, - додає з легким подивом, ніби й досі це дивно для неї. - Но дать тебе знание местного наречия - это я могу.
- Ваше Величество... - поштиво, але не надміру відповів він, схиливши голову.
- Я разумею это как согласие, Георгий Иванович, - ласкаво посміхається вона. - Сроку тебе готовиться - месяц. До следующего новолуния.
****
Біль та воля тої людини била в самісеньке Небо, сильним гарячим потоком.
"Забери останні роки, забери життя в ту мить, як закінчиться війна з уе*, але врятуй якщо не флот, не флагман, не черепах, то хоча б Кьонсу!"
Спи... Любистоком, чебрецем, іншими пахощами повіяло, глодом, ягодами його загорілися на тьмяному небі тьмяні крізь тонкий серпанок хмар зірки. Спи. Торкається тонка рука, бесплотна рука спітнілого лоба, несе вона прохолоду та трав'яну свіжість. Спи. Буде так, як просиш.
- Я винна в тому, що порушила тоді рівновагу, - дихає любистоком, коси чорно-зелені по плечах, з лісовою травою-зіллям та землею одної масті. - Мені й вину-провину нести за це. Але перше хочу я поправити зроблене.
Кирило і вірить, і не вірить в те, що бачить перед собою сю істоту. Боїться вірити, попри всі свої сни, які стали останнім часом частіші, через які ладен був уже іти здаватися на милість медиків.
Вірить достеменно лише тоді, коли повертається вона спиною та стають видимі мертві кістки крізь зітлілі лахи, мертва плоть та тлінням тронуті серце та легені.
- Боїшся?
- Бог мене захищає, - ледь в змозі вимовити він.
- Вірно, - відповідає вона. - А тепер слухай мене...
І речення по реченню, говорить про те, що скористалося слабкістю її інша істота, така ж невпокоєна непутяща душа, і з усією німецькою педантичністю, з усією могутністю, якої більше, ніж у неї, простої мавки-Любистиці, підготувала свого посланця, скориставшись з того, що сплутала вона, Любистиця, сьогоднішнє з минувшим.
- Тобто якщо вона за життя була імператрицею, то й після смерті... - питає Кирило.
- Так, - перериваючи, відповідає вона. - Зібравша велику силу, і по смерті цю силу має. Але чим більше сили, тим більше болю, сила болить їх, коли сходить місяць, болить так, як вогонь пече. Я не хотіла б помінятися з нею. Адже і моя сила теж болить при місяці, та набагато легше мені, коли витрачаю я силу свою для тих, чиї долі входять в серце моє.