Чарльз прокинувся в маленькому готельному номері зі зламаним кондиціонером. Той монотонно клацав, мабуть, намагаючись повернутися до життя. Було спекотно. Вікно чомусь було розкрите настіж і полуденне сонце простягало до чоловіка свої палючі промені, не маючи жодних перешкод. Голова гула немов з похмілля. Він намагався пригадати, що було вчора.
Після пар чоловік поспішив додому по валізу, а звідти на вокзал. Мало не спізнився на потяг, та дивом заскочив у свій вагон.
Ксав'єр завжди любив розповіді про давніх людей, події та місця. Він обрав професію викладача історії не просто так, до цього лежала його душа. В студентські роки він долучався до всіх екскурсій, вилазок і навіть до кількох не зовсім законних проникнень в історичні місця. Він сумував за цим, коли почав викладати. Тож коли у нього на горизонті з'явився натяк на минулі пригоди - він не вагаючись купив білет до Ірландії. Всього одні вихідні, та в Чарльза весь тиждень сяяли очі від очікування.
Маленьке містечко, в якому знаходився старовинний замок, потопало в зелені. Таке враження, що будівлі просто були розсипані в лісі. Таксі швидко доправило його до єдиного готелю в місті.
Руденька дівчина за стійкою реєстрації видала йому ключ від номера та кілька кокетливих посмішок. Він майже не звернув уваги на останнє, тому що вся його сутність була думками вже десь біля підніжжя історичної спадщини цього краю.
Номер був не найкращим, та Чарльз і не збирався проводити в ньому багато часу. Хіба що спати. Чоловік переодягнувся в зручні футболку та шорти, улюблені кросівки й, взявши рюкзак, поспішив на вулицю. Там місцеві жителі з легкістю вказали напрямок до культурної пам'ятки.
Він пам'ятав стежку, що петляла між дерев. Їх крони шуміли листям десь високо над головою. Він йшов довше, ніж обіцяли містяни. Ліс густішав, а сонце почало сідати, розливаючись вогненно-рудими барвами. Тоді йому здалося, що він заблукав, бо замість години шляху він блукав майже три. Але коли між дерев він побачив обрис величного замку, то час перестав мати значення.
Чоловік пришвидшив рух і через кілька хвилин перед ним височів шматок давньої історії. Звичайно, не вся будівля вціліла, та він міг відчути колишню силу, що все ще наповнювала ці стіни. Ніби обладунки славетного лицаря, що потьмяніли від часу.
Раптом в одному з вікон щось промайнуло. Не встиг він злякатися, як відчув дотик до свого плеча і поринув у темряву.
- Що за чортівня?! - вигукнув Чарльз, підскакуючи в ліжку, як тільки його мозок нагадав події минулого дня. Йому довелося тут же повернутися на подушки, бо голова все ще гула і тіло не слухалося.
Він спробував згадати ще щось, та далі нічого не було. Він не одразу зрозумів, що на ньому немає одягу. Швидкий огляд кімнати допоміг віднайти безладну купку речей біля ліжка. Отже, він сам роздягнувся. Чорт, та голова дійсно боліла, як з похмілля. Не міг же він знайти компанію в старому замку. Чи міг? Та тоді, він повинен був пам'ятати хоч початок "вечірки". Дивно, дивно, дивно.
Він піднявся з ліжка і невпевнено попрямував до ванної кімнати.
Тут його очікував сюрприз.
Глянувши в дзеркало він побачив, що його шия, ключиці та стегна вкриті засмоктами. Швидко покрутившись, він виявив ще й подряпини на спині. Все тіло нило, ніби він мав або дуже важку ніч, або гарячу. Чорт, мабуть, він таки знайшов там когось. Господи, невже він переспав з незнайомцем серед лісу в розвалинах замку?! Ні. Звучить занадто. Мабуть, йому привиділося і він знепритомнів. Хтось підібрав його і привіз у місто. Вони напилися і... Ні, там точно хтось був!
Думки роїлися в його голові, від чого вона боліла ще більше. "Холодний душ мав допомогти" - вирішив чоловік і поліз до ванної.
Через півгодини він вже прямував до тієї пані, що дала йому вчора ключ.
- Привіт.
- Доброго дня, - дівчина мило усміхнулася, спираючись ліктями на стійку.
- У мене доволі незвичне питання. Скажіть, з ким я вчора повернувся в номер?
- Щось сталося? - голос її набув схвильованих ноток.
- Здається, я вчора добре провів час, але нічого не пам'ятаю.
- О, ну я не була на нічній зміні, та можу подивитися по камерах спостереження.
- Буду вдячний.
- Це займе деякий час, - попередила дівчина.
- Добре, тоді я встигну випити кави.
Коли Чарльз повернувся з кав'ярні, він очікував отримати відповіді, а отримав тільки більше загадок.
- Не знаю як таке можливо, але камери зафіксували тільки як Ви вийшли вчора з готелю, але Ви не поверталися.
- У мене було настіж відчинене вікно вранці. Можливо я...
- Ваша кімната на третьому поверсі. Це майже неможливо, - її брови зійшлися на переніссі. Дівчині явно не подобалася вся ця ситуація.
- Можливо камери глючать чи щось таке, - невпевнено потираючи шию, припустив Чарльз. Він вже зрозумів, що вона йому не поможе, тож вирішив сам розібратися в усьому.
- Таке іноді буває, - кивнула в знак згоди працівниця готелю.
Він махнув їй на прощання і поспішив до номера. Вчорашній одяг пах димом та якимись травами. До біса дивно. На телефоні не було ні нових фото, ні нових номерів. Взагалі нічого. Цінні речі не пропали та навіть гроші були в гаманці. Що ж, здається, єдине місце де можна знайти відповіді - замок. Чарльз подивився на годинник, у нього було п'ять годин до потягу.
Якщо він не встигне вчасно повернутися, то у студентів буде свято. Бо наступний потяг завтра о шостій. А це означає, що пар не буде. Він був хорошим викладачем, та така вже студентська натура - радіти вільним дням.
Переодягнувшись в той самий одяг, що і вчора, він поспішив у ліс. Цього разу не пройшло і години, як він вийшов до пам'ятки. Пильно роздивившись місцевість та мало не кожне вікно, Чарльз упевнився, що він тут один. Він розумів, що повертатися сюди не найкраща і точно не найбезпечніша ідея, та він відчайдушно хотів згадати, що з ним сталося.
Двері були зачинені на товстий засув, який не відкрити одній людині. А от вікно поряд не мало скла і він був певен,що пролізе в нього. Приземлившись на підлогу, покриту пилом, він голосно чхнув. Величний зал з високою стелею розніс цей звук, здається, на всю будівлю. Піднявшись та обтрусившись, він помітив, що порізав ногу чимось гострим. Трохи вище коліна, майже біля шортів, виднілася червона смужка, на якій збиралися краплі крові.
- Мені тільки якоїсь інфекції не вистачає, - пробурчав Чарльз і почав ритися в рюкзаку.
Пластиру не знайшлося, та він обмив ногу чистою водою. Хоч щось. Рана трохи пекла, та він ігнорував її, бажаючи як можна швидше розібратися з чим місцем.
Круті сходи вели нагору, до безлічі кімнат. Та, ступивши на них, Ксав'єр відчув дивне запаморочення. А потім яскравий спогад пронизав його пам'ять. Ці сходи! Він вже йшов по них, а за спиною був гомін і музика. Це було так яскраво, що він обернувся. Та лиш дірки вікон давали світло цьому занедбаному залу. І жодного звуку.
Швидкоплинні уривки спогадів зринали в його голові, поки він бродив "майже" знайомими коридорами. Тут була пані в масці та пишній бордовій сукні. А ось тут два чоловіки пили віскі й говорили про коней. А за тією колоною був ВІН.
Так, саме той, хто був у вікні. Незнайомець у чорному плащі та масці кажана. Це була костюмована вечірка, Чарльз не пам'ятав як потрапив всередину, та цей чоловік точно мав до цього відношення. Він усміхався йому і говорив щось, чого професор зараз не пам'ятає.
Незнайомець пожартував про його одяг і запропонував підхожий для події костюм. Чарльз пам'ятав, як той торкнувся його холодною рукою і потягнув кудись в глиб коридорів. Наліво, потім вверх по сходах, мимо гобелену з якимось квітами... Ксав'єр швидко попрямував маршрутом, що зринув в його голові. Так він опинився в кімнаті однієї із башт. Запах, що досі відчувався на його футболці, наповнював приміщення. Він вдихнув його на повні груди від здивування і мало не впав. У нього запаморочилося в голові.
Чиїсь руки зупинили його падіння. Це привело Чарльза до тями а також до паніки. В цій будівлі кожен звук розносився на десятки метрів. Тут не могло бути жодної людини. Ото ж бо, що людини. Ксавє'р заціпенів. Він не вірив у духів і всіляку нечисть, та зараз він не міг ніяк пояснити руки на своїй талії. Чоловік здригнувся, почувши сміх у себе над головою.
- Скучив за мною?
Чарльз крикнув і смикнувся в руках незнайомця, той розімкнув пальці та професор гепнувся на підлогу. Він швидко відповз назад і вперся спиною в ліжко. Коли він підвів погляд, то побачив м'яку посмішку та сірі очі.
Це був той, хто дав йому блакитний камзол та інші речі, що пасували під вечірку в стилі вісімнадцятого століття, яка була тут вчора. Це він танцював з ним серед залу на першому поверсі в оточенні інших пар. Саме він частував Чарльза густим, майже чорним, вином і робив компліменти його очам. А потім повів його в цю кімнату, щоб показати зоряне небо і нічний ліс. А в результаті...
Ох, так от звідки всі ті засмокти й подряпини. Він опустив голову, ховаючись від зухвалого погляду чоловіка над ним.
- Що тут в біса було вчора?
- Ми займалися коханням, - спокійно повідомив чоловік і зробив крок уперед.
- Стій де стоїш, або я, - слова застрягли у нього на язиці. А дійсно, що він зробить, якщо незнайомець не зупиниться?
- Що, знову накинешся на мене з поцілунками й зіпсуєш сорочку вином? - іронічна посмішка чоловіка спантеличила професора.
- Я такого не пам'ятаю.
- А що ти взагалі пам'ятаєш з минулої ночі?
- Тебе. Я пам'ятаю, що ти був тут. І ще багато людей. Але це неможливо. Якби зала внизу вчора була заповнена людьми, то не була б такою занедбаною і пильною сьогодні. Це все було не справжнім.
- То виходить, що і я не справжній? - він підійшов до Чарльза ще на півкроку, ніби той був дикою твариною.
- Не знаю. У мене паморочиться в голові.
Він завмер. Обвів поглядом кімнату і побачив на столі маленьку пірамідку, що повільно тліла. Її дим розповсюджувався по всьому приміщенню.
- Це якісь наркотики, еге ж?
- Це просто свічка з травами. Але на людей вона іноді дивно діє.
- А на тебе? - затамував подих Ксав'єр.
- Мені запах подобається, - знизав плечима чоловік.
- То це в мене галюцинації були? Все, що тут було, ці люди, танці, музика. Так, стоп, а звідки ж тоді, - він вчасно зупинився. Йому не хотілося привертати увагу незнайомця до своєї подряпаної спини. Не варто було.
- Я трохи допоміг тобі побачити те, як ти уявляв це місце в часи розквіту, от і все.
- То це було не справжнім? - закусивши нижню губу, запитав Чарльз. Звичайно, це не могло бути реальністю, та все ж було сумно усвідомлювати, що така пригода була лиш наркотріпом.
- Ну, не все. Ми справді танцювали й пили вино. А ще, - він показав на скуйовджене ліжко, - провели гарну ніч разом.
- Я хочу піти.
- А навіщо приходив? - сірі очі вп'ялися в нього з цікавістю. - Я думав, ти прийшов до мене.
- Я прийшов згадати. Але стало тільки гірше. Я не знаю хто ти і як я опинився всередині, я робив певні речі, на які навряд чи наважився б і...
- У тебе кров йде.
- Що?
- Кров. З твоєї ноги, - чоловік опустився на один рівень з Чарльзом і простягнув до нього руку. - Дозволь, я допоможу.
- Не підходь. Я навіть імені твого не знаю. І маю сумніви, чи людина ти взагалі, - запротестував Ксав'єр, втискаючись спиною в ліжко.
- Я Ерік. Ми вчора знайомилися. І це було доволі близьке знайомство, мені шкода, що ти його не пам'ятаєш.
- Хто ти такий?
- Я власник цього замку. І я був дуже гостинним до тебе.
- У цього місця власника вже років двісті немає. Ти ж не хочеш сказати, що тобі дві сотні років?
- А тебе хвилює мій вік?
- Мене хвилює, якого чорта ти тут зі мною робив?
- В основному робив ти.
- Я не...
- Так, не пам'ятаєш. Хочеш, допоможу згадати?
- За цим я і прийшов.
Ерік за мить опинився поряд з Чарльзом. Між їхніми обличчями кілька сантиметрів відстані. Дихання професора враз стало важким і гарячим. У нього голова пішла обертом від цього погляду. Чоловік, не зводячи очей з гостя, торкнувся холодними пальцями його щоки. Коли їх вуста майже торкнулися одне одного, ще низка спогадів проникла в голову Чарльза.
Вони дивилися на зірки й пили вино. Професор трохи невпевнено стояв на ногах, спираючись на свого співрозмовника.
- Чи не міг би ти зняти свою маску?
- Ти цього хочеш?
- Так, будь ласка.
Ерік повільно розв'язав атласні стрічки й чорна маска опинилася в його руках.
- Я задовольнив твою цікавість? - запитав чоловік з кривою посмішкою.
Чарльз затамував дихання. Перед ним стояла його мрія. Він здавався Ксав'єру ідеальним.
- Так, ти, - він підійшов ще ближче так, що вперся в груди Еріку, - чудесний.
Отримавши у відповідь м'яку посмішку, Чарльз перестав сумніватися і, вставши навшпиньки, поцілував губи, на які дивився з початку вечора. Чоловік відповів взаємністю. Маючи бажання притиснутися до чоловіка як можна ближче, Чарльз штовхнув його до стіни. Але забув, що тримав кубок з напоєм. Вино розлилося кривавою плямою на білій сорочці.
- Пробач, я не навмисне, - забурмотів професор, відступаючи.
- Нічого, я просто зніму її, - поспішив запевнити його Ерік і, відставивши своє вино, почав роздягатися.
Чарльз був більш ніж задоволений таким розвитком подій. Як тільки сорочка опинилася на стільці, він впився новим поцілунком у такі бажані вуста. Потім вони перемістилися на ліжко і Ксав'єр позбавив свого майбутнього коханця решти одягу.
***
- Я не міг себе так вести, - запротестував професор, відсовуючи від себе Еріка, що вже майже поцілував його.
- Але ти був таким.
- Це якась магія. Або наркотики.
Ерік якось сумно зітхнув, а потім підняв Чарльза і всадив на ліжко, той навіть запротестувати не встиг.
- А ти не думав, що просто міг цього бажати?
- Я не поводжуся так з незнайомцями.
- Ми не незнайомці.
- Добре, з тим, з ким щойно познайомився. Це не зовсім... Що ти в біса робиш?!
Ерік зафіксував поранену ногу гостя у своїх руках і збирався щось з нею робити. Почувши невдоволення, він підняв голову на Чарльза і поцікавився, що не так?
Чи то вплив спогадів, чи трав'яної свічки, та Ксав'єр завмер, дивлячись на цю картину і відчуваючи збудження. Ерік, такий гарний і гарячий (так Чарльз не міг з цим сперечатися), сидів на колінах між його розведених ніг і невинно кліпав очима.
- Я лише хочу тобі допомогти з раною. Дозволиш?
Професор кивнув, все ще трохи збентежений своїми хтивими думками.
- Дякую, - майже промуркотів Ерік і в ту ж мить опустився своїми гарячими губами на поріз. Відчуття болю було лиш секундою в порівнянні з насолодою, що принесли ці губи та язик. Чоловік буквально вилизував його поранену ногу. Це було дивно, але дуже гаряче. Чарльз і не помітив, як його рука опинилася в чужому волоссі.
- От і все, - прошепотів Ерік відриваючись від Ксав'єра, що мало не заскавулів, коли ласка закінчилася.
Чарльз неохоче прибрав свою руку, та Ерік зміг відсунутися достатньо, щоб Ксав'єр побачив свою ногу. Рани на ній не було. Жодного сліду подряпини чи крові. Тільки рівна шкіра, що блищала від слини.
- Як це можливо?
- Магія, - прошепотів Ерік, задоволено облизуючись і, чорт, це дуже заважало Чарльзу раціонально мислити.
- Подряпина мені не привиділася.
- Ні. Я просто підлікував тебе.
- Хочеш сказати, твій рот вміє творити дива? - скептично запитав професор.
- Ще і які, - підморгнув Ерік, явно маючи на увазі щось хтиве.
- Якщо я зараз же не піду, то в мене голова вибухне від усього цього, - зізнався Чарльз. - Це все занадто. Мені треба побути одному і подумати.
- Будь-яка з кімнат у твоєму розпорядженні.
- Ні, мені треба піти звідси. Це місце також заважає мені думати.
- Це бо ти збуджений від думок про минулу ніч?
- Чому ти так вирішив? Ти що, можеш читати думки? - від цієї думки у Чарльза почервоніли вуха.
- Ні, я просто сиджу між твоїх ніг, а твої шорти занадто тонкі, щоб приховати це.
- Чорт, - Ксав'єр закрив обличчя долонями. Як він взагалі міг вляпатися в усе це?!
- Я не проти, якщо ти бажаєш повторити минулу ніч, - м'яко пояснив Ерік, прибираючи руки Чарльза, щоб заглянути тому в очі.
- Я проти. Це все звучить занадто божевільно. Я маю ще дуже багато питань, а в мене вже голова йде обертом.
- Я зрозумів, ти хочеш піти. Я проведу тебе. Хоча я сподівався, що ти повернувся сюди, бо тобі було добре зі мною, - з сумом сказав Ерік. - Та я розумію.
Він піднявся і протягнув професору руку, щоб допомогти встати. Той не відмовився. Разом вони спустилися на перший поверх. Чарльз справді не хотів бігти, та мабуть, таки дуже поспішав, бо Ерік це помітив.
- Тобі не варто так мене боятися, я ж сказав, що відпускаю тебе.
- Я не боюся.
- Але ти тікаєш, - зауважив Ерік, від його погляду Чарльз почувався так, ніби штовхнув безневинне цуценя.
- Мені просто треба розібратися з думками.
- Ти колись повернешся? - з надією в голосі запитав Ерік.
Ксав'єр усвідомлював, що це погана ідея. Мабуть, взагалі жахлива. Та він встав навшпиньки, схопив Еріка за комір сорочки й поцілував. Це був солодкий відчайдушний поцілунок. Якби не обставини, за яких вони познайомилися і яких він майже не пам'ятав, Чарльз нізащо не відпустив би від себе цього трохи дивного, та до біса гарячого чоловіка.
Коли вони розірвали поцілунок, обоє важко дихали.
- Це обіцянка?
- Не знаю, але мені дуже захотілося це зробити.
Поки не передумав, Чарльз розвернувся і попрямував до вікна. Тінь промайнула у нього за спиною. За мить він вже стояв перед замком, а за його спиною був Ерік.
- Не хотів, щоб ти знову поранився, - прошепотів чоловік на вухо Ксав'єру. Чарльз швидко розвернувся, та за ним вже нікого не було.
***
У вівторок після пар Чарльз написав заяву на відпустку на тиждень своїм коштом, а потім замовив квиток до маленького містечка в Ірландії. Цього разу він був готовий розібратися в його таємницях до кінця.