Хобі стояв біля дверей такого знайомого будинка. Майлз буде приємно здивований, побачивши свого хлопця на порозі. Браун набрався сміливості і тричі постукав. На його подив, двері відкрила Ріо, а не його наймиліший і найкращий павучок у всьому всесвіті. Пані Моралес не очікувала гостей.
– Хобі? Ох, cariño, ¿pasa algo? Майлз не попереджав, що ти завітаєш, – Ріо відійшла від дверей і кивнула головою. – Está bien. Заходь.
– Так, дякую, пані Моралес, і добрий вечір, – Хобі ледве посміхнувся та зайшов у середину. – Я хотів зробити Майлзу сюрприз, ось так з'явившись і запросивши його на побачення. Він вільний?
У жінки був якийсь сумний вираз обличчя, який Браун так і не зрозумів. Хобі помітив, що батька Моралеса немає вдома. Мабуть, так навіть краще. Браун так і не порозумівся до кінця з капітаном поліцейського відділку. Пані Моралес пройшла на кухню, крикнувши перед цим Хобі, щоб сідав на диван.
– Тобі робити чай, ¿estimado?
– Так, не відмовлюся. Мені, будь ласка, фруктовий і дві ложки цукру, дякую.
Ріо кивнула і зникла на кухні, щоб приготувати чай для Брауна. Хобі поки сидів і думав над тим, де ж Майлз. Хлопець зазвичай вибігав униз, бо відчував присутність коханого всюди й завжди. Може Моралес зараз навіть не вдома? Малоймовірно, бо Браун тоді б про це знав. Пані Моралес дуже тиха. Зовсім не схоже на неї. Зазвичай вона полюбляє теревенити з Хобі про свого любого сина. Щось було не так, але павуче чуття мовчало.
– Tu té, cariño. Все, як ти просив, – Ріо обережно віддала чашку Брауну. – Вибач, сьогодні просто не надто día feliz для нашої родини. Я не думаю, що Майлз погодиться вийти сьогодні. Lo lamento, Хобі.
– То Майлз вдома?
– Так, звісно. Сидить у себе в кімнаті. Виходив лише двічі, щоб сходити у ванну кімнату, – пані Моралес тяжко зітхнула і присіла біля Хобі. – Mi pobre chico. Я навіть не можу йому допомогти, ¿lo entiendes?
– Прошу вибачення, якщо моє питання недоречне, але що з Майлзом. Якийсь особливо поганий день, – Браун чесно не знав, що таке жахливе могло статися, якщо його хлопець не виходив зі своєї кімнати цілий день.
– Сьогодні минуло рівно п'ять років, як його дядько Аарон помер.
Дідько. Хобі зовсім забув про це! Майлз казав йому, що в цей день він нічого не збирається робити. Браун почувався жахливо. Як можна було забути про це? Моралес напевно почувався якнайгірше. Хобі нічого не може зробити, аби полегшити біль на серці свого коханого. Браун мовчки випив свій чай. Треба було хоч одним оком глянути на Майлза, перевірити, чи живий він там. Огидна думка. Хобі не подобалося думати про мертвого павучка.
– Знаєш, Майлз був дуже близький з Аароном, – раптово сказала Ріо, викликавши зацікавлений погляд Брауна. – Майже усе своє дитинство mis queridas Miles провів разом з ним. Аарон був для нього усім. Як же Майлз ридав на похоронах свого дядька, – пані Моралес похитала головою, стримуючи сльози. – Me rompió el corazón. Майлз, mi querido niño... Йому потім ще довго снилися жахи. Таке відчуття, наче він знову той niñito, який завжди йшов до мене, коли траплялось щось погане.
Ріо більше не могла триматись спокійно. З її очей потекли сльози. Хобі поклав руку на плече пані Моралес і ніжно обійняв її. Йому було шкода бідолашну жінку. Ріо плакала не так довго, як Браун очікував. Лише через декілька хвилин жінка трохи відсунулась і витерла мокрі щоки. На її обличчі з'явилась маленька, але щира й добра усмішка.
– Хобі, te lo ruego, подбай про мого сина. Я знаю, що можу довірити його лише тобі й більше нікому.
– Звичайно, пані Моралес. Ви можете довірити мені Майлза. Серцем клянуся, що зі мною він буде в повній безпеці.
– Я знаю, знаю, – пані Моралес з ніжністю в очах подивилась на Хобі. – Eres un buen chico y un gran amante. Майлз біля тебе так і сяє. Він кохає тебе усім своїм серцем, я точно можу се сказати, – Ріо востаннє витерла своє обличчя, а потім зітхнула. – Іди до Майлза. Я впевнена, що коли ти будеш поруч із ним, то йому стане краще.
Браун був здивований словами пані Моралес. Ця жінка справді була неймовірно доброю й милою. Хобі швидко, але міцно обійняв Ріо, дякуючи їй за все. Пані Моралес усміхнулася й погладила Брауна по спині. Хобі усміхнувся їй.
– Я вас не підведу, пані Моралес.
– Я знаю.
Браун швидко піднявся сходами й підійшов до кімнати Моралеса, але раптом зупинився. А що він скаже? Майлзу зараз сумно. Хобі взагалі не уміє втішати людей. От від слова зовсім. Браун зітхнув. Будь що буде. Хобі постукав і чекав відповіді. Через хвилину Моралес відкрив двері.
– Mamá, te dije... Хобі?
– Привітики, любий. Пустиш коханого до себе?
– Ох, ти... Проходь, – Майлз відійшов від дверей, і Браун зайшов до спальні свого хлопця. – Вибач, тут безлад, але я не був готовий зустрічати сьогодні гостей.
У будь-якому іншому випадку Хобі сказав би, що в Моралеса завжди все на своєму місці, але не сьогодні. Ліжко було досі не застелене, на столі були розкидані різні малюнки, одяг валявся на підлозі, а в самій кімнаті панувала жахлива темрява. Майлз виглядав не краще: мішки під червоними від сліз очима, заплутане волосся, хриплий голос. Моралес досі був у своїй піжамі. Браун розкрив руки.
– Обійми?
Майлз кивнув і мовчки впав у обійми Хобі. Браун поцілував Моралеса в маківку. Майлз був на диво тихий, але не Хобі судити його. Краєм ока Браун помітив фотографію на ліжку Моралеса. Хобі потер спину Майлза, а потім тихо, щоб не налякати, запитав:
– Та фотографія. Можна її побачити?
– Так, звісно.
Удвох вони підійшли до ліжка. Браун взяв фотографію. Хобі помітив маленького Моралеса, який широко усміхався й сидів на плечах якогось чоловіка. «Напевно це і є його дядько Аарон» – здогадався Браун. Майлз подивився на фотографію, його нижня губа затремтіла.
– Тихо-тихо, любий, усе добре, – Хобі міцніше обійняв Моралеса, відчуваючи тремтіння. – Ти маєш повне право плакати. Тільки знай, що я завжди буду поруч, чуєш мене?
Здається, що це тільки змусило Майлза ридати ще дужче. Браун притиснув Моралеса до себе, погладжуючи його плече однією рукою. Хобі поклав фотографію на місце, а потім подивився на Майлза. Заспокоювати когось точно не було сильною стороною Брауна.
– Я... Я чув, що мама тобі вже коротко розповіла, який сьогодні день, – Моралес витер вологу зі своїх щічок і поглянув на Хобі. – Прошу, вибач, я-я справді б не відмовився від побачення з тобою, а-але не сьогодні.
– Не варто вибачатися. Я тебе не засуджую. Якщо тобі потрібен час – добре, як забажаєш, любий. Тільки не звинувачуй себе, добренько?
– Добренько.
– Може хочеш подивитися щось? Якийсь фільм, серіал, ще якусь дурню, – Браун почувався тим ще дурнем, але на обличчі Майлза з'явилась невеличка усмішка. Це вже був прогрес! – У тебе тут справді безлад, любий, навіть не брехатиму тобі.
Хобі продовжував казати ще щось про кімнату Моралеса, але останній не надто уважно слухав. Найголовніше було те, що Браун був тут і не кине його на самоті. Майлз усміхнувся. Дядькові Аарону Хобі точно сподобався б.