Ріо знала, що буде важко виховувати дитину, коли вона тільки влаштувалася на роботі в лікарні. Джефферсон не раз казав своїй дружині про це.
– Ріо, кохана моя, ти точно впевнена? – Девіс обійняв Моралес і ніжно поцілував її в чоло. – Ти тяжко й довго працюватимеш, будеш втомленою, а ще дитина буде просити твоєї уваги.
– Джеффе, mi amado, я обіцяю, що зі мною усе буде добре, – Ріо усміхнулась, поклавши руку на щоку Джефферсона. – Я тільки почала працювати в лікарні. Todo estará bien, querida.
– Ти впевнена?
– Джеффе, клянуся, si vuelves a preguntar eso te pego.
Девіс посміявся й легко поцілував кохану в губи. Моралес – вперта жінка, якщо вона хоче дитину, то вона матиме її. Що ж, Джефферсон зовсім не проти мати маленького бешкетника. Девіс би грав з ним, завжди був би поруч зі своїм хлопчиком. Якби це була дівчинка, то вона була б його маленькою, але все ще яскравою зірочкою. А от якщо будуть близнята...
Джефферсон похитав головою. Рано ще було думати про таке. Одне він знав точно: він з Ріо будуть найкращими батьками. Цього цілком вистачає.
***
– Аароне, no te he visto en cien años! – Моралес усміхнулась і обійняла Аарона. – Така рада, що ти все-таки завітав! Проходь, estimado.
– Я теж дуже радий бачити тебе, Ріо, – чоловік закрив за собою двері і пройшов далі у квартиру. – Вибач, що не так часто ходив до вас у гості. Завжди зайнятий, сама розумієш.
– Sí, claro. Te entiendo completamente. Усі ми люди.
Аарон зайшов у вітальню й сів на диван. Ріо з його старшим братом запросили його і сказали, що мають дуже важливу новину. Девіс молодший не міг навіть уявити, що це може бути. Моралес вибачилась і пішла на кухню допомогти своєму чоловіку. Аарон склав руки на грудях і відкинувся на спинку дивана. По телевізору показували якийсь детективний серіал.
– Аароне! Трясця, чувак, дякую, що таки прийшов, – Девіс підійшов до молодшого брата й обійняв його. – Ти не пошкодуєш, кажу тобі.
– Знаєш, я боюся уявити, що ви там за новину підготували до мене. Сподіваюся, що це в межах адекватного?
– За кого ти нас з Ріо тримаєш? Звичайно усе в межах адекватного! – Девіс молодший засміявся. – Ти ж чай будеш? А то Ріо приготувала одразу на усіх трьох.
– Як розумно з її боку.
– Gracias, querido.
Ріо вийшла з великою тацею, на якій були три чашки теплого чаю. Аарон здивувався, що Джефферсон не допоміг їй, хоч і хотів. Моралес усміхнулася чоловікам і, взявши свою чашку, сіла на диван поруч з коханим чоловіком. Пара виглядала дуже щасливою. Девіс молодший помітив, як вони так і хочуть сказати щось, але мовчали.
– Добре, кажіть, що там у вас за новина? Годі кота за хвіст тягнути, – Аарон відпив трохи чаю. Це було його найбільшою помилкою.
– Я вагітна.
Девіс молодший поперхнувся тим чаєм, який тільки-но випив. Моралес одразу підскочила до Аарона, а Девіс усе питав, чи все добре. Як тільки молодший Девіс відкашлявся, він широкими від здивування очима подивився на Ріо.
– Ти не жартуєш?
– ¡¿Por qué debería bromear sobre esto?! Не жартую я! Я вагітна уже як три місяці, – Моралес склала руки на грудях. – Ми хотіли сказати тобі раніше, але ти був не в місті.
Аарон лише зараз помітив невеличкий животик у Ріо. Стало трохи соромно, що він не знав про це цілих три місяці. Потім прийшло інше усвідомлення – у нього буде племінник. Або племінниця. Ця думка змусила молодшого Девіса зрадіти. О, він точно буде найкращим у світі дядьком для дитини свого старшого брата!
– Вітаю вас! Ви будете чудовими батьками, я у цьому навіть не сумніваюся! – Аарон мійно обійняв Моралес. Джефферсон приєднався до їхніх обіймів. – Обіцяю, я буду не менш чудовим дядьком.
– Ми знаємо це, брате.
***
Протягом усієї вагітності Ріо, Девіс був поруч зі своєю дружиною, завжди допомогав і дарував свою любов. Його молодший брат також допомагав, коли міг. Усе було добре. Тому ніхто не був здивований, що Моралес народила абсолютно повністю здорового хлопчика. Джефферсон ніколи не був таким щасливим. Він тримав свого сина, який тихо і спокійно спав.
Майлз.
Майлз Ґонзало Моралес.
Його з Ріо син. Ох, Майлза чекало найкраще дитинство. Девіс знав, що цей малий буде чудовою людиною. Він ніколи не покине Майлза.
– Даси матері потримати сина?
– О, так, вибач, будь ласка, – Джефферсон акуратно віддав дитину Моралес, яка лежала в ліжку та заслужено відпочивала. – Він просто такий милий, не можу намилуватися ним.
– El es realmente genial. Такий крихітний, – Ріо усміхнулась, з ніжністю в очах дивлячись на рідного сина. – Наш любий Майлз.
Девіс сів на стілець поруч із дружиною. Починається новий етап у їхньому сімейному житті. Невдовзі Майлз прокинувся. Хлопчик весело усміхався батькам, які дивилися на нього зі щирою любов'ю в очах.
***
Маленький шестирічний Моралес не міг спати. Уже була пізня ніч, але за вікном лив дощ, блимала блискавка. Майлз злякався гучних «бабахів» і яскравого білого світла. Моралес схопив з собою свого плюшевого ведмедика й пішов до спальні батьків. Тихо відкривши двері, Майлз підійшов до величезного ліжка.
– ¿Mamá? Ти спиш? – тихо спитав хлопчик, міцно обіймаючи свою улюблену іграшку.
– Мхм, ні. ¿Que pasa cariño?
– М-Мені страшно.
Моралес обережно сіла, намагаючись не розбудити чоловіка. Джефферсон був дуже втомлений після сьогоднішнього патрулювання, йому потрібен сон. Ріо обійняла сина й ніжно погладила його по темному волоссячку. Хлопчик заплакав, коли почув ще один гучний «бабах» за вікном.
– ¡M-Mamá, tengo miedo! – прошепотів Майлз, ткнувшись вологим носиком маминої шиї. – Можна я побуду з тобою? Будь ласочка?
– Por supuesto, cariño, – Моралес гладила дитину по спині, намагаючись заспокоїти. – Хочеш, щоб я приготувала тобі теплого молока з медом?
– А ти не будеш лаятися?
– Не буду, обіцяю.
– Т-Тоді, хочу. Будь ласочка.
Ріо усміхнулась. Узявши маленького Моралеса на руки, жінка тихо вийшла зі спальні й пішла на кухню. Моралес посадила Майлза на стілець, а сама взялася гріти для нього молочко. Хлопчик іноді здригався і схлипував, коли було гучно, але загалом намагався бути тихим.
– Твоє молочко з медом, mi sol. Пий на здоров'я, – Ріо сіла поруч з маленьким Моралесом. – No tengas miedo, я з тобою. Я нікуди не піду.
– Дякую.
Майлз віддав свого плюшевого ведмедика мамі, обхопив своїми ручками склянку й маленькими ковтками пив молоко. Моралес з усмішкою на обличчі спостерігала за дитиною. Хлопчик був схожий на обох своїх батьків. Маленький Моралес дуже творча особистість завдяки впливу свого дядька Аарона. Молодший Девіс весь час щось малював з Майлзом. Хлопчик був низьким поруч зі своїми однолітками, але це його не хвилювало.
– Mamá, ya terminé la leche.
– Смачно було?
– Так, дякую.
Ріо віддала іграшку своєму синові й помила склянку. Маленький Моралес спостерігав за мамою своїми великими очима. Моралес усе прибрала й поглянула на Майлза. За вікном уже не було так гучно, як раніше, але дитина усе ще могла трохи боятися.
– Ти хочеш залишитися в кімнаті зі мною й татком? Чи ти хочеш у своє ліжечко? – Ріо говорила тихо, але все ще ніжно. Хлопчик витер засохлі сльозинки.
– З вами. Можна?
– Por supuesto, cariño. Ти можеш не питати про це.
Маленький Моралес усміхнувся і, взявши маму за руку, пішов з нею до спальні батьків.
***
– Майлзе.
– Так, дядьку Аароне?
Майлз сидів з Аароном на дитячому майданчику. Моралес гойдався на гойдалці, а Девіс молодший стояв поруч із ним, попиваючи фанту. Майлз сильно посварився з батьками через нову школу: хлопець боявся змін у своєму житті, а мама тиснула на нього. Ріо навіть накричала на свого сина. Моралес був настільки злий на неї, що сказав їй, що йому не потрібна її турбота. Майлз втік з дому, стримуючи сльози. Аарон запропонував зустрітися, а Моралес не дурень, щоб відмовлятися.
– Ти ж знаєш, що мама з татом тебе люблять?
– Не люблять.
– Майлзе.
– Якби вони мене любили, то не переводили б мене в іншу школу, не спитавши моєї думки! – крикнув Майлз, насупивши брови. – Я-Я не хочу в іншу школу! Вона буде занадто складною для мене, я не впораюся!
– Друже, ти не так усе зрозумів...
– Вони просто ненавидять мене!
Це був крик душі.
З очей Моралеса таки полилися сльози. Він так давно не плакав. Майлз був наляканий. А якщо в новій школі будуть знущатися з нього? Що як він не сподобається вчителям? Вони ж будуть ставити йому погані оцінки тоді, а потім хлопець отримає у відповідь ще гіршу реакцію від батьків. Моралес заплющив очі і стиснув руки в кулаки.
– Майлзе, хлопче, послухай мене, – Девіс молодший поклав руку на плече племінника, який червоними очима дивився на свого дядька. – Ти розумний хлопчик. Дуже розумний. У старій школі в тебе було мало можливостей проявити себе. Мама з татом просто хочуть допомогти тобі. Не гнівайся на них за це, вони справді люблять тебе, – Майлз відкрив рота, щоб заперечити, але Аарон йому не дозволив: – Ні, навіть не заперечуй цього. Я завжди був поруч. Я точно знаю, що вони тебе дуже сильно люблять тебе і хвилюються за тебе. Ти їхній єдиний син, Майлзе, вони бояться втратити тебе.
– А-Але чому мама тоді кричала? Чому вона не може просто спокійно пояснити?
– Мама весь час на роботі, у неї купа пацієнтів. Звичайний стрес. Не звинувачуй її у цьому. Вона точно не хотіла кричати на тебе.
Тиша. Моралес сидів і думав над словами свого дядька, а Девіс молодший погладив племінника по голові. Майлз витер носа рукою. Аарон зітхнув.
– Коли ти тільки народився, – почав Аарон, – твоя мама ні на секунду не залишала тебе самого. Завжди носила тебе з собою на руках, боялася давати не те що мені, а твоєму таткові, – чоловік засміявся, пригадуючи це. – Ми з твоїм татом завжди з цього сміялися, а вона на нас так дивилася, що страшно ставало. Якось ти дуже важко захворів. Тебе ще тоді поклали в лікарню, пам'ятаєш? – Моралес мовчки кивнув головою. – Мама так плакала, так хвилювалася за тебе. Вона залишилась у лікарні з тобою, бо ти не хотів залишатися сам. Під її очима були синці від недостачі сну, але вона була поруч з тобою, бо справді любить тебе, Майлзе.
Майлз голосно схлипнув і встав з гойдалки, щоб кинутись у обійми рідного дядька. Девіс молодший обійняв племінника. Моралесу було соромно. Так, він знав, що його батьки завжди любитимуть його, але був злий через їхній вчинок. Через декілька хвилин Майлз нарешті заспокоївся.
– Дякую, дядьку Аароне, – Моралес усміхнувся. – Я піду додому. Хочу вибачитися перед батьками.
– Ось це вже той Майлз Моралес, якого я знаю, – обидва засміялися. – Уже темнішає. Провести тебе?
– Буду вдячний.
***
– Кохана, чому ти так нервуєш?
– Чому я так нервую?! Може тому що наш син зараз приведе свого хлопця, який з іншого всесвіту і людина-павук?!
Девіс тяжко зітхнув. Минуло два роки з того моменту, як Майлз зізнався батькам, що він людина-павук. Тепер їхній син зізнався, що зустрічається з одним крутим хлопцем з іншого павучого всесвіту, але все добре, не варто хвилюватися! Моралес зараз сиділа за столом на кухні й кусала нижню губу.
– Кохана, я розумію, це важко усвідомити, але Майлз не маленький хлопчик, яким був десять років тому. Я впевнений, він знає, що робить.
– Я досі не відійшла від його подружки! Як її там звали? Ґванда? Ґвен? Байдуже. ¡Se dirigió a nosotros usando nuestros nombres! ¡A esta chica no le enseñaron buenos modales!
– Ми можемо лише сподіватись, що його хлопець не такий.
У двері подзвонили. Ріо кинулась до дверей, залишивши Джефферсона на кухні. Відчинивши двері, жінка щиро усміхнулась.
– Вітаю, пані Моралес, Гобарт Браун, хлопець вашого сина, але можна просто Хобі.
Моралес відкрила рот від шоку. Перед нею стояли її любий син і його височезний темношкірий хлопець, який мав незвичайне волосся, а ще купу пірсингу. Ріо це не надто хвилювало. Цей Хобі звернувся до неї ввічливо. Жінка поклала руку на серце.
– Dios, qué chico tan educado, – щоки Майлза почервоніли, а Браун сором'язливо усміхнувся. – Майлзе, чому ти раніше мене не познайомив з ним?! Йой, чого ж ви стоїте тут, дітки? Проходьте, не соромтеся.
Хлопці засміялися та зайшли всередину. Хобі тримав свого коханого за руку. Моралес була щаслива за свого сина, але Брауна ще чекав довгий допит.
– Джеффе, чого ти сидиш на кухні? Ходи у вітальню, твій син привів свого хлопця знайомитися з батьками, а ти сидиш там!
Девіс закотив очі, але вийшов у вітальню. На дивані сиділи Моралес зі своїм партнером, а Ріо сіла у крісло поруч з ними. Майлз повернувся до батька й помахав йому рукою.
– Радий тебе бачити, тату.
– Взаємно, синку, – Джефферсон усміхнувся, а потім перевів погляд на гостя. – А ти в нас хто?
– Гобарт Браун, пане, але краще просто Хобі. Радий нарешті познайомитися з людьми, які подарували мені таке сонце.
Моралес, чиє обличчя почало нагадувати помідор, легенько вдарив Хобі рукою. Пані Моралес засміялася, а Девіс сів у інше крісло, щоб бути навпроти своєї дружини.
– Приємно це чути, Хобі, – відповіла Ріо. – Що ж, Хобі, розкажеш трошки про себе? Якщо хочеш.
Це був довгий вечір, який був заповнений розмовами Брауна про себе і про те, як він познайомився з Майлзом, як їхні стосунки переросли в дещо більше за дружбу. Батьки Моралеса потім вмовили Хобі залишитися в них на ніч, і юнак погодився. Закохані хлопці були в кімнаті Майлза, а дорослі стояли на кухні. Джефферсон допомагав коханій мити посуд.
– Я така щаслива.
– Справді?
– Так. Наш Майлз виріс чудовим хлопцем, він герой, має вірних друзів і найкращого хлопця, – з очей Моралес почали капати сльозинки. – Наш Майлз щасливий. Я рада за нього.
– Я теж дуже радий за Майлза, кохана, – Девіс відклав тарілку й обійняв дружину. – Цей Хобі хоч і виглядає не дуже звичайно, але він кохає нашого хлопчика.
– Esta es la cosa más importante.