Chapter 13
Прокидатись на холодному бетоні було не найулюбленішою справою Пітера. Перш ніж відкрити очі він чув збентежені голоси Джейсона та Затани. Це було до біса голосно, він дезорієнтовано відкрив очі. З вуст хлопця долинув хрип/кашель коли спогади зареєструвалися в голові. Відкашлявшись він спробував сісти, міцні руки допомогли. Він сперся на руку що підтримувала його в сидячому положенні та погляну на схвильоване обличчя Джея.
-Чорт, дитино ти занадто легкий.
-Я павук.
-Дійсно –саркастично мовив чоловік.
Пітер намагався встати але його швидко зупинили.
-Гей, тобі ще рано вставати.
-Ага, так, ні.
-?
-Я не маю часу марнувати, я підіймаюся.
-О ні ти не.
Джейсон зміцнив хватку на плечі Пітера. Не те що це могло б зупинити його від того щоб встати. Хлопець провів своєю стійкою рукою(читайте як руки фанон Тіма після 12 чашки кави) крізь волосся. Він втомлено видихнув, та глянув прямо в очі Джейсона.
-Чи зміг би ти просто відпочивати на моєму місці? Я навіть не поранений.
-Фізично!
-В мене нема часу на це лайно.
І на шок усіх в печері Пітер просто встав, так ніби Джейсон був не стіною 2на2 що тиснула на нього. Прибравши з себе руки Джейсона, Піт пішов до душу в печері, ігноруючи будь які вигуки що кидалися йому в слід.
Гаряча вода стікала по його тілу. Це не допомогло. Його шкіра стала червоною та болючою від температури води. Провівши декілька хвилин під пекучою водою хлопець змінив її на льодяну. В очах потемніло і знадобилися останні сили щоб не впасти. В м’язах з’явився знайомий хлопцеві біль. Важко дихаючи Пітер стояв під льодяним душем намагаючись змити шок та страх. Коли його тіло почало трястися від холоду він вийшов з під води. В голові досі крутилася картинка з «подарунків» Морса, але тепер в його голові була певна ясність та лють що пекла під шкірою.
Одягнувшись та ледь висушивши волосся Піт повернувся до печери де Затана та Джейсон говорили. Вони замовкли щойно помітили Пітера.
-Пітер ти в порядку?
-Ні. Але я можу працювати.
-Ти не можеш працювати поки ти в такому стані.
-Я достатньо в порядку щоб працювати. І мені не стане краще поки я не впевнюсь що мої друзі в безпеці та не виб’ю лайно з того виродка.
-Піте-
-Ні, Затано зі всією повагою але ми повинні працювати. І ви, двоє мовчите що в мене стався напад паніки.
-Що!? Хлопче ні. –Джейсон вигукнув вперше відтоді як повернувся Пітер.
-Ще й як так. Я не маю часу запевнювати інших що я в порядку та мені не потрібен відпочинок. Я маю працювати і я не хочу щоб мені заважали.
Голос Пітера був тихим але доносив свою мету. Джейсон замовк та пішов з піднятими руками. Затана просто зітхнула.
-Якщо мене запитають, я скажу як є. До того я мовчу не більше.
-Дякую.
І вони почали працювати. В Пітера час від часу тряслися руки але він працював достатньо ефективно щоб Затана не змусила його піти відпочити.
Години йшли а Пітер так і не визнав присутність будь кого в печері за винятком Затани. Він сидів повністю поглинений справою. Люди в печері йшли і приходили. Бетмен вирішив втрутитись в чудову спробу Пітера загнати себе до могили після того як повернувся з патрулю. Затана пішла ще тоді коли патруль лише починався.
На годиннику була +-3 ранку, Пітер нависнув над книжками ніби це було єдиним що тримало його на землі. Що певним чином було правдою. Тож коли Брюс підійшов до нього з-за спини хлопець вистрілив в чоловіка павутиною.
-Пітер?
-Вибач, рефлекси.
-Це нормально, в нас був звіт що Джейсон приніс новий пакунок від Сідерума. Ти його вже бачив?
-Так.
Він поглянув на книжки біля його ніг, Пітер намагався зараз не думати про очі своїх друзів, про їх біль.
-Але я в порядку мені потрібно лише швидше розібратися з цими формулами і-
Брюс не дав Піту закінчити.
-Пітере, тобі потрібно відпочити ти на ногах з п’ятої.
-Так, ні сер. Я відпочину потім, чесно, але зараз я мушу закінчити цю частину.
-Хлопче, ти-
Цього разу Пітер перебив Брюса.
-Я витривалий, можливо я не супер солдат але моя витривалість перевищує людську. Я знаю коли відпочити, якщо я впаду без сил це все буде марна втрата часу.
Погляд хлопця був спрямований прямо в очі чоловіка. Холодний блакитний здавався теплішим ніж карій. В погляді Брюса була та огидна Пітеру емоція, його шкодували. В очах чоловіка була лише жаль для нього, ніби не він втягнув своїх друзів в це, ніби він заслуговував на комфорт, ніби він був безсилим.
-Добре, тільки не перестарайся.
-Ага.
І чоловік пішов, залишивши Пітера на самоті в печері. Він відразу повернувся до своїх матеріалів. Вони з Затаною розділили завдання і він почав поєднувати чари з технологіями. Теорія яку він писав виглядала добре, правильно.
Він займався в печері до 6 ранку, щоб створити ілюзію сну він взяв декілька книжок і пішов до виділеної йому кімнати. Коридори досі були величними а ранкове сонце прикрашало їх загадковістю. Можливо колись він матиме час оцінити красу маєтку, але поки він зосереджений на дослідженнях. Насправді він не хотів гаяти час на такі дурниці, як йти до кімнати, але він знав що якщо його зловлять без сну то він не зможе працювати.
Він не дуже пам’ятав яка з кімнат була його але інтуїція врятувала його дупу, тож він сів на ліжко та розкидав навколо книги та папір. За годину як він сидів на ліжку ламаючи голову над різними поєднаннями, в кімнаті з’явився портал.
Костянтин вивалився з нього. На обличчі у чоловіка був великий темний синець під оком.
-Еее ти норм?
-Це схоже на «норм»?
-Ні.
-Отож бо. Я намагався зв’язатися з Стренжом, але як і казав вони всі мудаки.
-Тож?
Костянтин закотив очі, він пішов до холодильника в медичному відділенні та дістав звідти пакет з льодом. Приклавши пакет під око він сів на стілець поруч з Пітом.
-Ну через н-ну кількість уйобків я знайшов адекватного з 616 він вказав де знаходиться твій світ.
Чоловік підняв палець змушуючи хлопця закрити рот який він відкрив для запитань. Все ще з піднятим пальцем Костянтин дістав флягу та зроби декілька ковтків. Пітер скривився в пляшці був міцний алкоголь, можливо він сидів за декілька метрів але запах змусив його голову боліти.
-Знаєш спілкуватися з іншими всесвітами і без того головний біль, а це .. Це йобане пекло, моя голова ледь не вибухнула.
Чомусь павуку здалося що маг не жартував. Він мав багато питань і йому знадобилася вся сила волі щоб не засипати чоловіка ними.
-Є дві хороші новини. Дивовижно правда? Я сказав Стівену що відбувається тож є це. Інша новина я знаю координати твого всесвіту.
-Це насправді чудово –Пітер зупинився він меланхолійно поглянув на Джона від чого чоловік незручно посміхнувся, після хвилини вдячної тиші він знову заговорив– я дійшов до фактичного креслення пристрою, але тут потрібен магічний предмет з такою-то-такою властивістю, і…
Костянтин нахилився щоб поглянути на креслення Пітера, обличчя чоловіка змінилося в здивуванні. Він уважно слухав пояснення підлітка, роздивляючись його роботу. Через десять хвилин в монолог пояснень Піт зрозумів що чоловік не сказав ні слова. Коли він обернувся на старшого в його очах був страх, якщо він зараз помилився, він втратив неабиякий шмат часу. Та його погляд зустріла посмішка та широко відкриті очі.
-Чорт дитино ти геній.
-Дякую, без пані Затани я не зміг би так багато.
-І все ж, можливо ми дійсно встигнемо за тиждень.
-Що?
-Насправді я не думав що це можливо всього за тиждень, але чорт хлопчино, це.. З такою швидкістю ми можемо реально встигнути.
Одночасно Пітер був розчарований і радий.
-Окей щойно я посплю ми почнемо працювати.
-Я продовжу працювати поки ти спиш.
За ці слова Піт отримав яскравий погляд. Голос чоловіка коли тей знову заговорив був грубим та наказовим.
-Ні, ти теж йдеш спати.
-Ні.
-Так.
-Ні.
-Так і крапка.
-Ні і йди до біса!
-Був там не сподобалось.
-…
-Ну?
-Можеш відпочити я утримаюсь.
-Ти нестерпний.
Джон сів поруч з Пітером перебираючи його записи щоб детальніше прочитати. Пітер посміхнувся, це була м’яка але гірка посмішка. Він втомився, та ще не час відпочивати. Чоловік бурчав поки вони разом редагували та доповнювали матеріали. В них виникла певна ідилія.
Пітер примітив що цього разу від чоловіка не смерділо алкоголем, це був приємний плюс. Робота з чоловіком не була схожа на роботу з будь ким. Це було грубо, хаотично, дещо травмонебезпечно але продуктивно.
За декілька годин у двох був повністю готові креслення пристрою та декілька заклинань які потрібно буде накласти на нього перед тим як вбудовувати артефакти. Залишився останній але не менш складний крок, зліпити портальну пушку до купи.
Костянтин став з підлоги з гучним хрускотом його хребта, Пітер скривився. Звук був досить неприємним з урахуванням крихтіння яке вийшло з рота чоловіка. Можливо змушувати сидіти його на підлозі поруч було поганою ідеєю.
-Думаю нам можна відсвяткувати це сніданком.
-Так, ага святкуй я почну-
Пітера грубо перебила рука що схопила його за вухо та потягла вгору змушуючи встати.
-Гей! АЙ Ай АЙ що ти робиш!?
-Ми йдемо снідати.
Можливо він заслужив біль в спині.
-Відпусти я зрозумів!!
Чоловік оглянув Пітера з ніг до голови з піднятою бровою, рука досі міцно тримала за вухо. Як же він дратував, мовляв дякую за допомогу але бляха! Ніби прочитавши думки хлопця Костянтин важко зітхнув та відпустив його вухо. Щойно його вухо стало вільним Пітер потер його рукою, це боліло.
-Їжа зараз, далі роби що хочеш, хоч лоба розбий об стіну.
-Обов’язково.
В голосі було неприховане роздратування. На це його зустрів втомлений погляд чоловіка, йому стало дещо соромно особливо враховуючи синець під оком старшого. Це виглядало боляче, хоча думка про те як Стрендж б’є Костянтина була веселою.
-Ти нестерпний. Тобі це казали?
-А твоїй мамі це подобається.
-Вона мертва.
-О, вибач.
Вони виходили з печери в незручній тиші. Вуха Пітера стали червоними і він йшов роздивляючись підлогу, поки чоловік просто виглядав так ніби готовий впасти, заснути та не прокинутися. Від цього Піту стало трохи краще, він не звик жартувати з людей як Пітер, це була справа Павука і зазвичай він не переймався почуттями тих з кого жартує. За спроби його вбити це те чого варто очікувати у відповідь.
За вікном яскраво світило сонце, був ранок а в маєтку панувала тиша. Крокуючи коридорами сонце було трохи надто яскравим для очей Піта, хоча промені приємно гріли шкіру. Єдиним що було чути це тихий шум з кухні.
Пітер очікував побачити Альфреда що готував сніданок для Деміана але замість цього на кухні був Дюк. Який обернувся щойно двоє зайшли до кухні.
-Добрий ранок.
-Ее так привіт.
Пітер незграбно сперся на прилавок за яким готував Дюк. Яєчня яку він смажив пахнула так приємно, запах був схожим до того що готує Мей.
-Незвично побачити когось окрім Деміана і Альфреда зранку на кухні.
-О я б’юсь об заклад –Джон вже розглядав нутрощі холодильника.
Ігноруючи старшого чоловіка Павук обернув голову знову до Дюка, точніше до його яєчні. Її золотий колір, зелень що була дрібно порізана та чекала щоб її висипали на страву, чорна кава що парувала.
-Де ти навчився так готувати, пахне прекрасно.
-Мене вчила моя мама.
-Вона точна знала що робить.
-Так, це точно –хлопець оглянув Пітера та похитав головою. Щоб ти не говори це не змусить мене поділитися з тобою.
-Жорстоко, але чесно.
Піт розчаровано зітхнув крокуючи до холодильника, вміст якого перерив Костянтин. Пихнувши чоловіка в сторону, та отримавши за це дуже гострий погляд від нього хлопець поглянув в холодильник. За добу вміст встиг змінитися, не надто проте помітно. Він дістав з холодильника декілька яєць та трохи бекону.
Джон жував сирі продукти, запиваючи їх невідомо чим з фляги. Щоб це не було Пітер не хоче знати, запах був вбивчий. Дюк спокійно снідав своєю яєчнею з кавою сидячи за столом. Пітер почав готувати собі смажені яйця з беконом та кавою, час від часу запитуючи іншого хлопця де були ті чи інші речі.
Коли Піт закінчив готувати Костянтин вже пішов з кухні в напрямку гостьових кімнат. Сівши до Дюка за стіл хлопець почав їсти свій трохи підгорівший сніданок. Вони їли в тиші, Пітер заговорив лише тоді коли Дюк встав з-за столу.
-А котра година?
-7:30
-О