Ранок Хенка почався на диво добре: він тричі перевірив розклад в академії, остаточно переконавшись в тому, що уроків у нього в цей день передбачено не було, і дочекавшись поки всі розбіжаться по своїх аудиторіях, пішов на кухню зварити собі запашної кави. Він невідривно спостерігав за тим, як піднімається пінка в турці, граючи різними відтінками золотого під сонячним промінням, що пробивалося крізь вікно. Цей ранковий спокій, варто зізнатися, коштував немало. Нікому з них. Підняти школу до рівня академії, легалізувати всі їх військові розробки включно з командою «Люди Х» та домовитись про мирне співіснування з людьми… цей шлях зайняв у них із Чарльзом більше тридцяти років і це однозначно те, чим обидва вони безмежно пишалися. Нарешті навіть Магнето вгамувався, в якійсь мірі прийнявши їх сторону, але опікуючись більш старшим поколінням мутантів. Із Чарльзом у Еріка як завжди все було складно та незрозуміло. Хенк мабуть ніколи не перестане дивуватися тому, яким чином настільки різні особистості можуть мати настільки сильний емоційний зв’язок, але він щоразу переконував себе, що розбиратися із цим, а тим паче лізти в їх стосунки йому вже точно не треба. З багатьох причин.
Темна рідина наповнювала своїм яскравим ароматом кухню, поки Хенк наливав її в свою улюблену півлітрову кружку. Рейвен завжди казала йому, що кава в таких кількостях для нього небезпечніша за людську ненависть, але на жаль, вона ніколи вже не дізнається, що Хенк в кінці кінців прислухався до її зауваження, скорочуючи добову дозу кофеїну втричі. Заледве взявши кружку до рук, Хенк відчув легкий, але досить стрімкий потік вітру, що тривав буквально півтори секунди.
– Пітере, – Хенк повернувся до вікна, на якому якраз влаштувався хлопець, вже відсьорбуючи його каву, – по-перше, ніколи більше так не роби, якщо не бажаєш мені інфаркту в такому ранньому віці, а по-друге, – він зітхнув, – ти де зараз маєш бути? У всіх вас в розкладі заняття.
– Я про це знаю, – Пітер продовжував смакувати кавою, – а от професор, здається, забув. Його немає на уроці, немає в кімнаті чи кабінеті, як крізь землю провалився. Я вже обійшов увесь маєток і територію, – чесно зізнався хлопець, в його старанності Хенк якраз сумнівів і не мав, а от щодо Чарльза… Ранок переставав бути вже аж таким безтурботним.
– Клич мені Джин, я буду в кабінеті професора, – наказав йому Хенк, на ходу вихопивши з рук хлопця свою каву і одним ковтком допиваючи те що лишилося.
Таке трапилось вперше. Чарльз ніколи не забував попередити про свої плани поза школою і завжди лишався на зв’язку. Тривожні думки лізли в голову Хенка одна за одною, але будь-які висновки робити було зарано.
– Джин, проходь, – підхопився МакКой, щойно побачив дівчину в дверях кабінету, біля неї ошивався невгамовний Пітер і, що дивно, з ними була завжди закрита від усіх Ванда. – Проходьте усі, тільки двері зачиніть, – скомандував він.
– Пітер мені сказав, що професор зник, – щойно зачинились двері, Джин одразу перейшла до справи. Ця дівчина за останні роки пережила настільки багато, включно із тим, що вона зуміла буквально згоріти і відродитися з попелу, приборкуючи свою необмежену силу, за що в академії її прозвали Феніксом. Вона завжди була близька із Чарльзом, тому Хенк був абсолютно точно впевнений – відшукати зниклого професора (якщо він дійсно зник), зможе саме Джин.
– Так, він завжди попереджає, якщо має якісь плани, але не сьогодні. Я сподіваюсь, що тривога наша помилкова, але краще буде перевірити, – сказав МакКой, – ти можеш звʼязатися із ним? Будь-яка інформація буде корисною.
– Я постараюсь, – з готовністю відповіла Джин і заплющила очі. Хенк звернув увагу на Пітера, який вмостився на підвіконні, жонглюючи металевими кульками свого батька, що були обовʼязковим атрибутом професорського столу вже багато років. Ванда теж не стояла без діла, вона ніби обплітала червоним павутинням кожен куточок кабінету, а може навіть і всього маєтку. Хенк зрозумів, що таким чином вона сканує простір.
– Жодного сліду… – зітхнула Джин, – він просто не зʼявляється в ефірі, можливо, професор знаходиться без свідомості або його телепатичні здібності щось блокує.
– Є слід, – раптом вигукнула Ванда, – тут хтось був…вночі, судячи з того, що сигнатури розмиті, але я точно бачу що їх було четверо.
– То його просто викрали у нас з-під носа? – Пітер зупинив кульки і зіскочив з підвіконня. – Хто і чому на таке міг наважитися?
– Як не дивно, для мене перший підозрюваний зазвичай це ваш батько, – ніяково відповів Хенк.
– Ерік? Але ж він збирався в Європу, забрати мутантів з однієї секретної лабораторії Страйкера, – сказала Джин, але миттєво уточнила, звідки вона володіє цією інформацією, – він був тут минулого тижня, я випадково почула їх розмову з професором.
– Випадково? – розсміявся Пітер. – Переймаєшся особистим життям моїх батьків?
– Він не… – різко підскочила Ванда.
– Хей, сестричко, не я тут відьма, – Пітер підняв руки вгору в капітулюючому жесті, – ти і без мене знаєш, що рано чи пізно професор стане нашим вітчимом, – Хенк відчував, що саме час втрутитись, але не міг підібрати слів в цій ситуації, він й гадки не мав, що діти теж в курсі цієї багаторічної мелодрами.
– Годі, – гукнула їм Джин, – є справи важливіші. І до того ж, не думаю, що ви обидва насправді маєте щось проти такого повороту подій.
– Що робитимемо, Хенку? – Пітер, як шанувальник швидких способів розвʼязання будь-яких питань, вирішив що конфлікт вичерпано і час повернутися до реальних справ. Хенк був неабияк вдячний йому за це.
– Треба шукати Еріка, я гадаю, – відповів МакКой. – Якщо він дійсно нещодавно приїздив, він може володіти якоюсь інформацією, або просто бути корисним в пошуках. А ще я гадаю, він хотів би бути в курсі зникнення Чарльза.
– Беру це на себе! І ще… я позичу Курта, – сказав Пітер, тієї ж миті зникаючи.
– Ми можемо спробувати Церебро, – Джин першою порушила тишу. – Якщо сліди викрадачів ще скануються, – вона поглянула на Ванду, отримавши від неї ствердний кивок, – то в теорії ми можемо відслідкувати їх.
– Однозначно ні. Це небезпечно, – відрізав Хенк.
– Але це єдиний з можливих варіантів, – взмолилася Джин, – хіба тобі важко просто дозволити мені спробувати?
– Вона має рацію, – заговорила Ванда, і хоч дівчата не особливо дружили і скоріше остерігались одна одну через деяку схожість їх здібностей, в цьому випадку вони явно дивились в один бік. – Якщо вони знайдуть батька і виявиться, що він не має жодної зачіпки – вважай ми безсилі.
Хенк розумів, що правда на їхньому боці, але Церебро дуже вередлива і може запросто спалити мозок будь-кому з них двох, але й це не найголовніша перешкода.
– Серйозно, Хенку? Ти зараз серйозно? – Ерік, здається, був за крок від того, аби вмурувати МакКоя в ці двері.
– Без Чарльза ми навряд чи відкриємо їх, – вкотре повторював Хенк, що насилу наздогнав цілу ораву мутантів, яка на чолі з новоприбулим Еріком одразу направилась до Церебро, – якщо зламати замок – система заблокує Церебро, до того ж, двері неметалеві, вибач, – звернувся він до Еріка, – тут безпека краща за ту що в Пентагоні, – продовжив він, чуючи за спиною сміх Пітера, якому в свій час таки вдалося там побувати. – Ми зробили все, аби не допустити сюди сторонніх, тому нам треба або обличчя Чарльза, або пароль з шести цифр, які знає лише він і більше ніхто. Це ж Церебро, це його голова, хто знає що він міг вигадати…
– Це не тільки його голова, – Джин порушила досить тривалу тишу, що виникла після слів Хенка, – Церебро це також і його серце, – сказала вона, – він часто повторював мені про те, що коли його серце було розбите, він не здатний був працювати з Церебро, вона не корилася йому, – знову запала тиша, кожен намагався по-своєму трактувати слова дівчини, але раптом вона підійшла до Еріка, взявши його за руку і потягнула в сторону зчитувача паролів.
– Тут лише одна спроба, Джин! – вигукнув Хенк, намагаючись зупинити дівчину і, не до кінця розуміючого її дії, Еріка.
– Тут лише один варіант, коли мова йде про серце професора, – впевнено відповіла Грей і без усіляких церемоній закотила лівий рукав Ерікової водолазки, звіряючись і вводячи у зчитувач шість цифр.
«214782»
«Вітаю, професоре»
Почувся синтетичний голос, відкрились двері, але всі ще кілька секунд стояли не рухаючись, ніби не до кінця вірячи в те, що відбулося.
– Молодець, Джин, – Хенк поплескав її по плечу, – ходімо, якщо ти готова.
– Так, – Джин з готовністю рушила за ним, слідом зайшли і всі інші, крім Еріка. Леншерр вдивлявся у зчитувач і намагався осягнути, наскільки глибоким є те, що вони обидва відчувають.
Пошуки тривали деякий час. Джин і Церебро пристосовувалися одна до одної, перевіряючи на міцність, але час був на вагу золота, тому Ванда допомагала Джин краще зрозуміти алгоритм і підказувала так, як вона відчувала, коли це було необхідно. І Хенк і Ерік були по правді здивовані тому факту, що Чарльзова машина все ж прийняла Джин, дозволяючи працювати. Через шість годин важкої розумової праці результат все ж потішив їх своєю появою.
– Я не бачу сигнатуру професора, – повідомила Джин, – але я чітко бачу де всі мутанти, які відвідали школу. Вони… вони на острові Дженоша.
Всі тієї ж миті обернулися в сторону Еріка.
– Мене там не було майже два роки, – підхопився він.
– Але там твої люди, які звикли виконувати саме твої накази, – Хенк загрожуючи навис над ним, вмить перетворившись на великого синього Звіра.
– Хенку, нащо мені викрадати Чарльза? Це смішно, – Ерік намагався достукатися до здорового глузду МакКоя, не бажаючи влаштовувати бійку. Якраз в цю мить йому було не до того.
– Цікаво, мабуть це сталося б із нами вперше, – саркастично протягнув Хенк, натякаючи на те, що подібні ситуації вже траплялися в їх житті.
– Хенк, облиш цю тему, Ерік не може бути ні викрадачем ні замовником, ти прекрасно знаєш це, краще давай будемо шукати професора та наших справжніх ворогів, – Джин мала рацію. Хенка просто як завжди дратувала присутність Еріка.
Цього разу команда людей Х була доповнена Еріком, який останню годину приготувань навідріз відмовлявся одягати форму, запропоновану Хенком.
– Костюм захищає від несприятливих факторів, – пояснював Хенк, – якщо з тобою щось в польоті станеться – Чарльз мене навпіл розірве, – він знав, що це безпрограшний аргумент, тому навіть не приховував посмішки, коли Ерік, театрально закотивши очі, все ж взяв пакунок з його рук.
– Ти що, всю ніч його шив? – глузливо спитав Леншерр Хенка, вказуючи на своє імʼя, що було вишите на формі.
– Ні, Чарльз замовив на всіх по кілька комплектів, – пояснив Хенк. – До твого відома, Еріку, він тебе завжди чекає тут.
Ерік нічого не відповів, але останні години його настрій взагалі оцінити було вкрай складно, хоча Хенк не засуджував, він розумів і навіть трохи співчував йому. Рівно настільки, наскільки він взагалі міг співчувати Еріку.
***
До острова вони дісталися максимально швидко, не втрачаючи часу взагалі. Спершу обстановка здавалась тихою, навіть незвично тихою для цього місця. Ерік придивився уважніше, намагаючись роздивитися хоч чиюсь присутність, але ніде не було ні душі.
Ось це вже дивно.
Раптом їх джет почав різко знижуватися, ніби його щось насильно притягувало до поверхні Землі.
– Еріку, що ти робиш? – закричав Хенк.
– Це не я, – відповів Леншерр, намагаючись створювати протидію цій силі, аби якомога мʼякіше посадити літак. Діти, що летять із ними, взагалі не мають постраждати. Він окинув їх поглядом: близнюки, Джин Грей, Курт, Боббі, всі вони такі ще юні, але вже бійці. Еріка в цей момент вперше наздогнало розуміння того, заради чого, а точніше заради кого, Чарльз весь час шукав миру. Ці діти не мають знати людської жорстокості, але кожен із них так чи інакше вже встиг від неї постраждати.
Еріку все ж вдалося більш-менш мʼяко посадити літак. Він переконався що всі цілі і вже тоді наказав Хенку відкрити шлюз.
Спочатку острів дійсно здався бездушним, але варто було лише трохи роззирнутися і вони відразу помітили, що з будівлі навпроти місця їх приземлення виходять четверо. Компанія, на перший погляд, була максимально дивною. Серед них був Піро, який свого часу пішов від Чарльза та примкнув до лав братства мутантів, зеленоволоса невисока дівчина, здоровань під два метри зросту і такої ж широти, що носив на голові шолом з металу товщиною приблизно з долоню дорослої людини, а очолювала цю четвірку жінка, яка не мала волосся на голові, але мала до болю знайомі Еріку риси обличчя.
– Джон… – метнувся Боббі, але Ванда стримала його.
– Не варто, Боббі, він на іншому боці, він не стане тебе слухати, – спокійно говорила вона і Ерік мимоволі подумав про те, що його діти починають переймати риси Чарльза.
– Отже, у нас тут сьогодні сімейне свято, чи як? – очільниця цієї дивної четвірки посміхнулась якось надто божевільно для такої фрази.
– Дивлячись про яку сім’ю ти кажеш, – відповів їй Звір. – Ви викрали члена нашої сім’ї. Ми прийшли по нього.
– А ти що скажеш? – вислухавши Хенка, вона звернулась до Еріка. – Коли я була в пустці наприкінці часів, до мене час від часу заходили варіанти Магнето. Тепер я розумію чому вони були всі такі однакові, бо особливий тільки ти один, – вона вмить опинилась поруч із ним, дозволяючи собі провести тильною стороною долоні по щоці Леншерра, після чого повернулась до своєї команди. – Мене звати Касандра Нова Ксавʼє, я сестра-близнючка вашого улюбленця Чарльза, яку він намагався задушити пуповиною в материнській утробі і йому це, можна сказати, вдалося. А ви наївно припускали, що він і мухи не образить? – спитала вона з дратівливою манерністю.
– У Чарльза була лише одна сестра, – рикнув Звір.
– О так, твоя кохана Рейвен. Дівчина, яку ні ти, ні Чарльз, так і не змогли прийняти до кінця. Прекрасна синя принцеса… – вона з посмішкою підійшла до Хенка.
– Її приймали, – відповів він, – і любили. Та ми із Чарльзом обидва прекрасно знали, що суспільство ніколи не зробить цього ж, не побачить в ній ту, кого бачимо ми.
– Тому ви майстерно задвинули її, – прокоментувала Касандра, – чим штовхнули на стежку поплічниці Еріка. Ох, ці долі… – вона ще більше наблизилась до Хенка, але в останню мить раптово обернулась до Джин. – Як воно, мати настільки потужну неконтрольовану силу, яка здатна вбити улюбленицю мільйонів? – Джин не знайшла що відповісти, Ерік помітив на її обличчі золотисті прожилки-тріщини, що не віщували нічого доброго і обережно опустив руку на її плече, заспокоюючи.
– Не зважай, це провокація, – сказав він тихо. – Не втрачай самоконтроль, будь-ласка, це головне, – Ерік не вмів робити це так добре, як Чарльз, але Джин мабуть вистачило і цього, оскільки вона накрила долоню Еріка своєю і стиснула її, на знак подяки за підтримку.
– А ще, Чарльз має зведеного брата, це Кейн, але він звик коли до нього звертаються на імʼя Джаггернаут, – все з тією ж божевільною посмішкою пояснила вона, після чого встромила пальці просто в голову Хенка, почавши перебирати ними. – Мій брат може читати думки на відстані, але мені для цього треба бруднити руки… геть несправедливо, – награно жалілась Кассандра, яка очевидно ловила збочений кайф від усього, що відбувається навколо.
– Забери від нього руки і віддай нам Чарльза, – процідив Ерік, запускаючи в неї шмат металу, але зеленоволоса дівчина легким помахом руки зупинила його, створивши настільки ідеальну протидію його силі, що метал завис на однаковій відстані між ними обома, не рухаючись. В цей момент Ерік зрозумів хто намагався посадити їх літак.
– А це ще одне приємне сімейне воззʼєднання, – оголосила Кассандра. – Це Поляріс, вона, очевидно, член твоєї родини. Пітер, Ванда, не бійтеся, познайомтеся з сестрою, – сказала вона і зайшлася сміхом.
– Про що ти взагалі? – перебив її сміх Хенк, що нарешті отямився від її втручання в його голову.
– Лише погляньте як гарно, донька з батьком мають однаково величну силу, – протягнула Кассандра, дивлячись на них обох.
– Окей, ми всі тут зібралися, перезнайомились, що далі? – нетерпляче спитав МакКой, Ерік в цей момент невідривно спостерігав за Поляріс, намагаючись оговтатись від новини про наявність у нього ще однієї дитини. Чарльз йому мабуть потім прочитає чергову лекцію на цю тему.
– Хіба вже всі? – награно спитала Нова. – Ще ні, але я не маю на увазі ось цих двох закоханих парубків, які по дурості розійшлися в різні сторони, – вона вказала на Боббі і Піро, які весь час майже не відривали очей один від одного. Ерік був в курсі цієї історії, що так і майорила любовними трикутниками: Джон і Боббі були закохані, але потім з’явилась Роуг, яка наче подобалась Боббі, але вона була до нестями закохана в Логана, який так само мав свої інтереси і цей ланцюг здавався нескінченним. Спочатку сам Джон розповідав Еріку про це, коли свого часу опинився в його лавах супротиву, а потім вже іншу частину цієї історії йому розповів Чарльз, займаючи тишу розмовами, під час гри в шахи.
– Наступна ти, Джин Грей, – оголосила Кассандра, висмикнувши Еріка з роздумів.
– Касс, досить, – почав Хенк, який був, на погляд Леншерра, неймовірно стурбований. Занадто для звичайного себе.
– О, Хенку, невже ти думав, що я дозволю тобі поховати цю таємницю разом із собою? Адже це так цікаво… – протягнула Кассандра і підійшла ближче до дівчини, яка не зводила з неї очей. – Не намагайся залізти до мене в голову, пташечко, бо опинишся там, де і твій батько, – застерегла вона.
– Мій батько здається живий і він не мутант, – відповіла Джин.
– Живий, в цьому ви можете не сумніватися, але от щодо мутанта…Це й дивно, еге ж? – посміхалась Кассандра. – Ген Х можна отримати тільки від батька, люба, від батька-мутанта, розумієш до чого я веду?
– Твої провокації… – почала Джин.
– Боже збав, які провокації? – вдавано образилась Кассандра. – Це чиста правда, яку знав лише Хенк, який би ніколи, ніколи тобі її не повідав, бо ти вбила кохання всього його життя…
– Досить! – вигукнув Ерік, не в силах більше стримуватись. Він обережно відпустив залізяку, яку вони з Поляріс разом тримали досить тривалий час, і підійшов до Кассандри, загороджуючи від неї Джин.
– О, які рефлекси, татку, – посміхнулась вона йому і поплескала по плечу, – але тобі теж корисно було б це почути, – жінка відійшла від них, давши знак Джаггернауту, у відповідь на що той на мить зник у будівлі, а коли знов зʼявився – тримав на руках непритомного Чарльза. Ерік кинувся до нього, але Кассандра не дозволила, спиняючи його і позбавляючи можливості рухатися взагалі.
– Він живий? – стурбовано спитав Курт, про якого, здається, всі забули.
– Звичайно, – вона підійшла до Джаггернаута, що стояв мов статуя, тримаючи в руках зведеного брата.
Ерік в цю мить міг лише зауважити, яким мініатюрним здається Чарльз, що лежить в руках такого здоровили.
Кассандра не лізла в голову Чарльза, вона легко доторкнулася до його скроні, після чого Ксавʼє почав приходити до тями.
– Що… що відбувається? – він роззирнувся, оговтуючись. – Кейн? Як ти… чому ти тут? – Ерік раптом здогадався, навіщо цьому громилі такий шолом – він захищав його від телепатів.
– Любий Чарльзе, мені так нудно і довго все тобі пояснювати, – кожна дія і слово цієї дамочки були настільки показовими та награними, що Еріка це вже починало дратувати. – Я тобі краще вкладу в голову те, що вже було тут озвучено, – вона знов торкнулася його скроні, у відповідь на що телепат застогнав, а Ерік інстинктивно сіпнувся в його бік, але не зміг.
– Кассандро, давай закінчимо цю виставу, – знов озвався Хенк і Еріку тепер стало остаточно зрозуміло: він приховує щось дійсно цікаве і страшне водночас.
– Ти так хотів би, аби я мовчала, – розсміялася вона, – але ні. Поляріс, дай Чарльзові візок, мене дратує ця картина, – роздратовано сказала вона і в ту ж мить Ксавʼє опинився у вже звичному сидячому положенні. – Отже, дядечко Хенк багато років приховував одну цікаву таємницю. І, тут я хочу декларувати одразу: я прибула сюди і зібрала вас в такому складі зовсім не заради справедливості, у мене просто є наказ розкрити всі таємниці, бо віднедавна за моєю спиною сидить ніхто інший, як Бог Історій і я маю йому коритися, якщо хочу зберегти свою посаду… хоча вам не зрозуміти та й це не так важливо в контексті всього, – вона обвела присутніх оцінюючим поглядом і зупинилась на Джин.
– Чого ти від мене хочеш? – спитала дівчина, знову починаючи іскритись.
– Люба, тобі хіба нецікаво? – ця жінка точно могла б бути зіркою театру. – Я розкажу вам про один цікавий проєкт ЦРУ, в якому взяли участь деякі з вас в шестидесятих роках. Ви троє, – вона по черзі звернула погляд на Хенка, Еріка і Чарльза, – ти вже можеш рухатися, – Кассандра махнула рукою і невидимі пути тієї ж миті відпустили Еріка, дозволяючи йому опинитися поруч із Чарльзом. – Тоді головною вашою метою був Себастьян Шоу, про все побічне не було часу думати, – почала вона розповідь, – навіть коли у вас брали на дослідження кров та інші біологічні рідини, мотивуючи це тим, що можливо колись доведеться проводити посмертну ідентифікацію, ви їх довірливо віддавали, свято вірячи милій, але не настільки наївній дівчинці Мойрі. Вона, до речі, знаєте за кого вийшла заміж? За Вільяма Страйкера. Оце так новина, еге ж? – Кассандра вела розповідь невідривно дивлячись Джин в очі, ніби шукаючи там відповіді на якісь свої запитання. – Але я відхлилась від теми. Отже, ви всі радісно надали свої генетичні матеріали ЦРУ, але там їм знайшли гарне застосування. Це зараз називається генною інженерією. Процедура була цікавою і відносно простою, для місцевих геніїв, оскільки в генетичному матеріалі чоловіків є обидві статеві хромосоми, з нього найпростіше виростити потомство будь-якої статі. В пробірці, – вона зупинилась, озираючись і вдивляючись в обличчя оточуючих. – Ви досі не розумієте? – в цей раз звернулась вона саме до Чарльза та Еріка. – Тоді я представляю вам перший вдалий і ще досі неперевершений ніким результат роботи лабораторії Страйкера – Джин Грей. Вона створена з біологічного матеріалу двох найсильніших мутантів, це ви, хлопці, якщо що, – вона продовжувала роздивлятись їх обох, очевидно забавляючись з того факту, що вони в цей момент просто застигли від здивування. – Простіше кажучи, Страйкер намагався створити зброю, але новонародженою ваша донечка не особливо загрожуюче виглядала, тому Мойра викрала її і підклала в пологовому парі, чия дитина не мала шансів вижити. Так у Джин зʼявилася людська родина, в якій вона жила поки прояви мутації не стали достатніми, аби ти, Чарльз, забрав її до себе. Ця сила – дистильована квінтесенція всього найкращого, що є в нашій родині і водночас вона має потенціал, який здатен знищити цей світ, – вона сплеснула долонями, ніби закривши книгу. – А, ось що ще цікаво, Хенк шукав її родовід коли вона тільки потрапила у Вестчестер, і дізнався правду, але от вам, татусі, він ні за що б про це не розповів, ні за що і ніколи. Можливо, він просто проти вашого кохання, – вона дзвінко розсміялася, розводячи руками.
– Це не так, – запротестував Звір.
– Я була в твоїй голові, не бреши мені, Хенку, – майже не дивлячись на нього, відповіла Кассандра. – Чарльзе, я дуже сподіваюсь, що ти встигнеш розібратися в своєму житті хоча б до кінця своїх днів, а нам із Джаггернаутом пора повертатися в пустку, чекати там на нескінченні варіанти вас усіх, сподіваючись рано чи пізно зустріти дійсно знайоме обличчя, – сказавши це, вона відкрила дивний портал, що сходив іскрами і вони вдвох зникли, лишаючи між усіма присутніми так багато питань.
– У Вестчестер, всі. Це не обговорюється, – Чарльз зреагував першим, направляючи візок до трапу літака і навіть не обертаючись, він знав що ніхто не посміє йому не скоритися.
По прибуттю додому було оголошено перерву в усіх розмовах та зʼясуваннях до наступного дня. Всіх новеньких розмістили по кімнатах, забезпечуючи усім необхідним і закриваючи очі на те, що Джон так і не пішов до своєї старої кімнати, натомість лишившись у Боббі, а Пітер та Ванда просто окупували кімнату Поляріс, бажаючи познайомитися ближче.
Чарльз якраз читав перед сном, намагаючись хоч якось осягнути усі події, що сталися із ними, коли Ерік повернувся з вечірньої пробіжки, впавши на ліжко поруч із ним.
– Що читаєш? – поцікавився Леншерр.
– Про Бога історій, – відповів Чарльз, майже не відриваючись від книги. – Це скандинавський Бог Локі. Він славився обманом та розіграшами, злими жартами, але потім посів престол того, хто залишається в кінці часів, і тепер саме він, згідно даних, творить історію мультивсесвіту. Це… виправдовує появу моєї сестри тут. Якби я раніше хоч підозрював про її існування, – зітхнув він, – щось точно склалося б інакше. Вона, як я зрозумів, керує таким собі чистилищем мультивсесвіту, це… вражає, – зізнався Чарльз.
– Так, але методи у неї… – протягнув Ерік, вмощуючи голову на плечі Чарльза і мимоволі згадуючи те, як вона копирсалася в голові Хенка. – Добре хоч в цьому потоці правди були лише діти, а не те що ми з тобою останні два роки зустрічаємося.
– Вона цього не сказала, Еріку, бо навіть не могла запідозрити, що ми це станемо приховувати, – посміхнувся Чарльз і повернувся аби поцілувати Еріка в скроню. – Мене більше хвилюють діти. І той факт, що їх у тебе четверо. І ще Страйкер зі своїми розробками…
– У тебе ціла школа дітей, Чарлі, – розсміявся Ерік.
– І які діти з моєї школи потім виявляться твоїми рідними? – в тон йому запитав Чарльз, сміючись.
– Тільки ці четверо, присягаюсь, – Ерік зарився обличчям в шию Чарльза, вдихаючи аромат гелю для душу і лишаючи майже невагомі поцілунки на його ключиці, коли в двері постукали.
– Заходь, – відповів Чарльз, явно знаючи хто стоїть за дверима і він навіть не подумав якось відсторонити від себе Еріка.
– Вибач, я знаю, що всі розмови відкладені до завтра, – Джин переступила поріг і ніяково завмерла, не знаючи як поводитися.
– Проходь, гадаю мало хто зможе заснути цієї ночі, – з посмішкою відповів Чарльз, а Ерік змінив положення, сівши в ліжку в позі лотоса, аби Джин могла розміститися поряд.
– Так, всіх приголомшили новини, – тихо відповіла вона. – Але я підозрювала, тільки не те, що… – після короткої паузи сказала Джин.
– В якому сенсі підозрювала? – ошелешено запитав Ерік.
– Я бачила… бачила вас у своїх снах ще до того, як опинилась у Вестчестері. Бачила, як ти тонув, а потім багато подій, що дарували відчуття любові та комфорту, але час від часу вони змінювались на страшні, жахливі і болючі моменти, я знаю тепер історію тих подій, я провела…розслідування, – вона виглядала дещо збентеженою, і Чарльз зрозумів, що вона зібрала про них всю інформацію, прочитавши всіх кого могла. – Спочатку я не надала цьому значення, я гадала, що доля мене просто вела до цього місця і тому я бачила такі сни. Та два роки тому… в один вечір я відчула як всі складові моєї сили злилися воєдино, ніби пазли нарешті склалися в правильному порядку. Після моїх пригод з космічними енергіями та незбагненною, потужною силою, це відчувалось як…як білий шум після рок-концерту, так правильно.
– Це було двадцять третє жовтня? – раптом спитав Чарльз.
– Так, – навіть не здивувавшись його обізнаності, відповіла Джин.
– Але це ж… – Ерік впізнав цю дату.
– Саме так, вона теж відчула це, але по-своєму, – пояснив Чарльз.
– З тих пір я так добре відчувала себе в ті дні, коли ви були поруч один з одним. Саме тому я знала де тебе шукати, – сказала вона Еріку.
– І саме тому ти знала код від Церебро, – нарешті зрозумів Леншерр.
– Що-що? – перепитав Чарльз.
– Так, ми тебе шукали і нам довелося скористатися нею, – пояснив Ерік.
– Що ж, підозрюю Церебро не сприйняла тебе як ворога чисто тому, що ми родичі, в іншому випадку, будь-кого іншого, навіть Ванду, ця машина просто піджарила б, – сказав Чарльз, – але код… Еріку, я сподіваюсь це не викликає у тебе дискомфорту?
– Зовсім ні, я навпаки… здивований вибором саме цієї комбінації, бо як я розумію, вона встановлена вже давно.
– Бо я завжди про тебе думаю, любий, – Чарльз посміхнувся йому так щиро, що Ерік не зміг стримати пориву поцілувати коханого. – Еріку, тут же дитина, – збентежено прошепотів Чарльз.
– Але ж це наша дитина, – розсміявся Леншерр, – і, здається, вона геть не проти сімейного воззʼєднання.
– Не проти, – підтвердила Джин, – можна я ще трохи побуду із вами тут?
– Звичайно, – Чарльз обережно торкнувся її плеча, після чого Джин все ж не витримала і кинулася в його обійми, даючи волю сльозам і емоціям, що накопичились.
– Я думаю якби ми всі дізнались про це раніше, – казала вона, схлипуючи, – Рейвен була б жива, а ще ти не хотів би мене вбити, – звернулась дівчина до Еріка.
– Я б не зміг тебе вбити, – зізнався Ерік. Він знав це ще тоді, коли гнався за Джин після смерті Рейвен, знав, що не здатен підняти руку на неї і навіть коли опинився обличчям до обличчя, відчув неабияке полегшення від того, що Джин переважала по силі. Тільки зараз Ерік зрозумів, чому те відчуття було настільки сильним та дивним.
“Я була за крок від того, щоб обірвати твоє життя, але теж не змогла зробити цього”
“Якби ти відчула загрозу, ти б довела справу до кінця”
“Я так не думаю. Не у випадку з тобою.”
– Слухайте, а що там у Боббі з Джоном? – раптом спитав Чарльз, якого замахали розмови, що невербально зараз вели між собою Ерік із Джин, навіть не помічаючи цього.
– Здається Боббі запізно зрозумів, що помилявся. Але Піро теж молодець… Коротше, там таке багатостраждальне кохання… – протягнула Джин.
– Ну із цим ми вже один раз порались, – відповів Ерік. – Мене більше цікавить Поляріс і те, якого чорта Хенк не збирався нам розказати про Джин.
– Вони, до речі, зачинилися з Пітером і Вандою у неї в кімнаті, – раптом спохмурніла Джин, – думаю ми всі довго ще будемо налагоджувати контакт через те, що я не така як вони, не так народжена…
– Не думай про це в такому ключі, – підхопився Ерік, – родина може бути не найдоброзичливішою, але це все одно твоя родина, поглянь на Касандру, яку Чарльз колись не добив, – пожартував він, щоб трохи розрядити обстановку. – Або поглянь на дядечка Хенка…
– Еріку, тільки обіцяй не застосовувати фізичну силу по відношенню до нього, – застеріг Чарльз. – Він непоганий хлопець, просто щось у нього…
– Ти справді не знаєш що? – в один голос здивовано вигукнули Джин та Ерік.
– Чарльзе, та він закоханий у тебе мабуть із самого першого дня знайомства, я це бачив, я там був, – сказав Ерік.
– Ви ж зараз несерйозно, так? – насторожено перепитав Чарльз, але на їх обличчях не читалося про жарти геть нічого.
– Серйозно, тату, він це дуже погано приховує, тому я навіть рада, що ви дивом змогли приховувати в таємниці свої стосунки аж цілих два роки, бо щось однозначно пішло б не так, – впевнено заявила Джин.
– Годі, все, годі на сьогодні жахів, – Чарльз тряхнув головою, намагаючись перемкнути мозок на іншу хвилю. Давайте я краще щось почитаю, а ви просто побудете поруч, гаразд? З усім іншим розберемося зранку.
– Гаразд, – в один голос заявили двоє найдорожчих людей Чарльза Ксавʼє і він продовжив читати з момента, на якому зупинився, але тепер вголос. Дуже скоро він почув, як дихання в обох вирівнялось і тепер більше нагадувало сопіння.
Чарльз милувався своєю сплячою родиною і разом із тим дякував тому, хто десь там, в кінці часів, за те, що він зробив його таким щасливим.
«Ти мені нагадав мою маму, Чарльзе. Я тобі за це подарував трохи щастя. Не впусти його.» - пронісся в його голові незнайомий голос і Чарльз щасливо посміхнувся, засинаючи слідом за іншими.