Розділ 1.
Хлопчисько якесь дике. Дивиться на Кісаме, але наче не бачить. Схрещені руки міцно притиснуті одна до одної, під нігтями якийсь бруд вперемішку з висохлою кров’ю. Лице брудне, на щоці довгастий слід розмазаної чи то крові, чи то просто якогось бруду — напевне, витер рукавом перед тим, як зайти. Склери почервоніли від довгого використання шарінгану. Чимось нагадує погляд Какузу.
От тільки Какузу під дев’яносто, а перед Кісаме стоїть, уперто вирячившись вперед, п’ятнадцятирічне хлопчисько, у якого порвані штани на колінах, а сандалі брудні й в пилюці, так само, як і пальці ніг. З брудним волоссям, обвислим лискучими стрічками вздовж худого обличчя, зібраним так-сяк позаду. Хлопчисько, яке вже принесло проблем більше, ніж користі. І першого принесе ще більше, Кісаме не сумнівався в цьому.
Це — перше враження. Кісаме довіряє своєму чуттю, тому не очікує від новачка чогось хорошого. Проблеми. Цей хлопчисько принесе їм проблеми, і плював Кісаме на його геніальність. Генії також люди, а люди помиляються. Різниця тільки в тому, що коли помилки припускаються генії, вона більш значуща. Втрат більше. Проблем більше.
Кісаме питає одними губами у Пейна «Якого біса?» і отримує лише хмурий погляд у відповідь.
«Пейн знає, що робить, — хочеться запевнити самого себе хоча б у думках, але натомість Кісаме як мантру повторює: — Хай там як, але я попереджав».
Ітачі на декілька секунд фокусується на його, Кісаме, обличчі, якось тоскно. Беземоційно. Кісаме трактує цей погляд по своєму. В його голові слова «проблемне хлопчисько» звучить тепер із приставкою «гордовите».
Гордовите проблемне хлопчисько Учіха. Геній, що поїхав дахом. Те, що треба для банди головорізів.
Можливо, саме завдяки його невдоволеному вигляду Пейн не ставить Ітачі в пару з ним одразу, і удар на себе спершу приймає Джузо Біва.
Йому також не подобається Ітачі. Спочатку не подобається. Він обговорює це з Кісаме, коли обидва сидять на задньому дворі їхнього імпровізованого штабу. Говорить про те, що Ітачі ще не вимовив і слова, тільки мовчить і дивиться на нього цими своїми чорними очицями, а сам Джузо відчуває себе вихователем в академії.
Кісаме тільки киває, але самому сказати поки нічого.
Хто зна, що в того Учіхи на умі, може, і добре, що рота не розтуляє — в присутності Джузо треба слідкувати за язиком. Але в Кісаме свої претензії. Хоча ні, не претензії, а очікування , що сформувалися після спостереження за Учіхою під час сніданку.
Кісаме все ще відчуває цей жахливий запах прального порошку, яким несло від плаща хлопчиська. Кісаме ненавидів запахи миючих засобів — від них у нього зуділо десь під жабрами й тягнуло чхати.
А ще аж вилиці зводило від того, який цей Учіха чепурний, до скреготу зубів штепний.
Джузо це також підмітив. Обидва зійшлись на тому, що така собі ця риса для відступника, коли що не місія, то тижні в Пісках, або відрядження в країну Річок. В першому випадку немає й обличчя як вмити, а в другому — не вдається просохнути ні на мить, ще й сандалі розлазяться через виняткову кількість водойм, які обходити — собі дорожче.
Кісаме краєм ока бачить чорну маківку, але Ітачі не дивиться на них, хоча, напевне, чує все. Він занадто зайнятий тим, щоб обійти всю територію укриття.
Прогулянки на свіжому повітрі зранку? Треба ж, конохівська богема.
***
Кісаме бачиться з Джузо через місяць — якимсь дивним чином зійшлися перерви між місіями, й вони пропускають по пляшці в першій-ліпшій забігайлівці.
— Він, блять, дивиться на мене тими своїми очиськами, — Джузо, як завжди, не добирає слів, — і я слова зайвого сказати не можу. Воно мале, бляха, бундючне лайно… — Кісаме кривиться в посмішці. Очікування… — Думав я, але!..
…не справджуються?
— Га? — перепитує він дещо із запізненням. Горлу гаряче від міцних напоїв, а бажання перемити комусь кістки розв’язує язика.
Джузо кривиться і потирає долонею старий шрам на вилиці: давня звичка — робить так, коли нервує або невдоволений.
Те, що Учіха — колишній капітан угрупування Анбу Листа, не анулює того, що він гордовитий штепний малий — ось що Кісаме вирішує про себе. Не те щоб він не знав про відношення новачка до Анбу — форма, в якій той вперше з’явився на порозі укриття Акацукі, говорила сама за себе. Але капітан?
Анбу — непогано, але ж листяни. Кісаме не любив листян, вони його бісили. Жителі однієї з найзаможніших і найбільших країн видавалися розніженими й несерйозними противниками, хоча Кісаме знав, що він думає упереджено. Це не заважало очікувати від Учіхи проблем ще і з цього фронту.
Не переконує навіть оповідь Джузо про те, що всі чотири дні шляху до країни Землі Ітачі ненав’язливо «зайобував» його схемами трансформацій малих тактичних груп, що він їх запам’ятав ще зі служби Анбу. «Зайобування» мало приємні наслідки, формування були дієвими, але ж…
Кісаме у відповідь фиркнув. «Схеми трансформацій малих тактичних груп»? Що за лайно. Він би ще кодекс шинобі зачитав, той, який у них в академії Листа замість Біблії.
І помогли ці всі «кодекси честі»? Судячи з того, що новина про вирізаний поголовно клан Учіх вже дійшла до Іви й Суни, то навряд чи.
***
Джузо якийсь на диво мовчазний в присутності Учіхи, і Кісаме це напружує. Він не звертає уваги на Учіху — ще б чого він це робив, але не помітити очевидні зміни в поведінці мечника не міг.
Нема ні слів про дитсадок, ні про «мале, бляха, бундючне лайно». Кісаме це не стосується. Загалом, воно й не дивно: учасники Акацукі рідко коли комунікують з кимось, окрім напарника і лідера. Винятком для Кісаме є Джузо, оскільки вони мало того, що з однієї країни, так ще й рід зайнятості суміжний. Ще є Какузу, з яким Кісаме подекуди пропускає по склянці-другій, але не більше.
Бачить Ітачі по разу на місяць, а іноді й того нема. Але він не шукає зустрічі. Він навіть не згадує про нього.
Не згадує, поки Джузо Біва не помирає на одній із місій.
А хлопчисько — ні. Хлопчисько, якому вже шістнадцять, стоїть живий-здоровий, тільки розповідає про те, що меча залишив на могилі напарника. Пейн невдоволений, що меча нема, це видно по його обличчю, але мовчить. Учіха додає, що поховав на батьківщині, їм певним чином пощастило, що були поряд з кордоном. Меч замість надгробка — красномовно і згідно з традиціями.
Кісаме довго полірує лусочки Самехади наодинці, хмуро насупивши брови.
«Я попереджав, а я попереджав вас», — крутиться в голові мантрою. Тому що є очікування, і є Учіха, який цим очікуванням поки що відповідає. Проблемний хлопчисько.
«Проблем більше, ніж користі», — згадує свої ж слова.
Ситуація з втечею Орочімару — цьому підтвердження.
— Та воно й зрозуміло було, що скоро цій змії дадуть під зад, — говорить Кісаме легко, коли вони з Какузу засиджуються аж до закриття однієї з пивних. У останнього навіть привід є: йому в напарники дістався той ще довбень, і до цього Ітачі також приклав руку. Наскільки відомо Кісаме, Учіха брав участь у вербуванні отого крикливого придурка з косою. — Не те щоб я був проти. Типу, хто б взагалі хотів тримати цього бахнутого поряд?
— Якби в мене був вибір між тим довбнем, що дістався мені, і Орочімару, я б вибрав останнього, — тоскно відрізає Какузу і потягує чарку. У Какузу завжди поганий настрій, але зараз з нього немов всі соки вижали. Кісаме тихо хихоче, чим викликає погляд повний ненависті у свою сторону.
— Навіть я б не витримав ці його зазіхання, — пояснює він згодом, — ти б не встигнув і оком моргнути, як ця змія вже б утягнула тебе до підземель і розібрала по частинах у склянки.
Какузу знизує плечима, мовляв, все одно це краще. А Кісаме Хідан подобався: він був балакучий, і за ним було весело спостерігати. Та й треба було вже Какузу поставити на місце — ходив вічно з невдоволеною міною просто так, а тепер хоч причина буде кривитись.
— Але все одно, самі неприємності від цього Учіхи, — прикриває Кісаме очі й киває сам собі. — Джузо, а тепер цей Орочімару. Цікаво, хто буде наступним. Не хотів би я мати справу з цим… цим.
Лице Какузу на мить перестає бути тоскним, і для Кісаме це поганий знак: Какузу радів тільки тоді, коли іншим було відверто хуйово.
— В мене для тебе погані новини.
І не говорить більше нічого.
Наступного ранку, коли в скронях давить від вчорашнього, а в горлі сухо і дере, Кісаме згадує ту дивну фразу Какузу, коли бачить блядськогоУчіху на порозі своєї кімнати.
Той невимушено споглядає за боротьбою Кісаме з наслідками вчорашньої «прогулянки» пивними, за розкиданими на підлозі речами, й намагається не дихати занадто глибоко.
Очевидно, очікування майбутніх напарників один щодо одного були подібними.
Ні Ітачі, ні Кісаме не розраховували на щось приємне.