Я не твоя дівчина
— Я не твоя дівчина.
Сичить Герміона, відтягуючи сп'янілого Мелфоя від столику в "Дірявому казані". У спробі відшити одну з їхніх колег, яка намагалася до нього загравати, він не знайшов нічого дурнішого, ніж сказати, що він уже зайнятий.
Герміоною.
Це виявилося сюрпризом для Герміони, яка, безумовно, не була нічією дівчиною, але на своє нещастя мусила терпіти його компанію щодня.
— Та розслабся, крихітко Ґрейнджер, — шепоче Мелфой їй на вухо, коли вона розвертається до виходу, а він плентається за нею, наче дуже капосний кіт. — Насолоджуйся життям.
— Як, зустрічаючись з тобою?
Вона жартує, не звертаючи уваги на тремтіння, яке пробігає її спиною, коли Мелфой кладе свою руку на її талію.
Він знизує плечима.
— Всі і так думають, що ми трахаємося. То чом би й ні.
Герміона напружується.
— Що?! — кричить вона, відчуваючи, як щоки вкриває рум'янець. Вона налітає на нього, і їй стає трохи шкода, коли він спотикається, не маючи можливості втримати рівновагу без її допомоги. — Ніхто так не думає.
Він усміхається їй, і вже не вперше у Герміони закрадається думка, а чи не є його зуби частиною її еротичної фантазії.
Не те, щоб у нього була гарна усмішка. Така є кожного другого. Герміона, мабуть, оцінила б його усмішку як задовільну. Вище очікуваного, якщо вже приставити їй до горла чарівну паличку.
Вона озирається на стіл, за яким сидять їхні колеги, і жахається, побачивши розуміючі погляди, спрямовані на Герміону і Мелфоя. На Герміону і Мелфоя. О ні. Ні-ні-ні.
Вона бурмоче: — Я не... ми не...
Його усмішка стає ширшою (добре, він отримав би оцінку "чудово", але вона йому про це ніколи не скаже).
— Так, але ми могли б.
Вона штовхає його в груди, хоч із запізненням розуміючи, що хлопець не може стояти прямо, рятує його від неминучого зіткнення з підлогою і витягує на вулицю.
— Ти найнестерпніша людина, з якою я коли-небудь мала незадоволення працювати.
Мелфой тільки сміється.
— Ти сильна, ти впораєшся.
Вона дарує йому стриману посмішку.
— О, постійна боротьба з тобою надає гарне поле для практики.
— Ти можеш протистояти мені іншими способами, — каже він, і наразі вони докладають жалюгідних зусиль, щоб дійти до місця явлення. Вона вдає, що не відчуває наскільки тепло і затишно їй стає від руки Мелфоя, що лежить на її талії, і відводить погляд, коли відчуває, що на неї дивляться його сріблясті очі.
— Ти ніколи не виправишся.
— Це точно.
— Чому хтось може думати, що ми трахаємось? Це абсурдно.
— Чого це?
— Ну...— вона махає рукою між ними, жестом демонструючи всебічну безперспективність. — Це ми.
Коли він не відповідає відразу, вона підіймає очі на нього. Господи, який він високий.
— Можливо, саме тому це спрацює, — каже він, повертаючи голову, щоб подивитися на неї.
І тоді вона розуміє, що це. Його погляд зігріває її й відсікає залишки колишньої рішучості вести себе суто по-професійному.
Вона прочищає горло, відсторонюючись від нього.
— Ми дісталися місця, — каже вона, наче провідник потягу, а не звичайна людина.
Він усміхається задумливо і, якщо вона не помиляється (вона не помиляється), з тугою в очах: — Ми на місці.
— Я не твоя дівчина, — повторює вона, підходячи до нього ближче. Нервово смикає рукав його білої сорочки.
— Не моя, — він піднімає руку й торкається вигину її підборіддя, нахиляючи голову дівчини так, щоб було простіше дістатися її обличчя. Вона тремтить від його дотику.
— І ти не мій хлопець, — Герміона проводить руками по його грудях, поки долоні зручно не розташовуються на його плечах. Бідолаха. У майбутньому йому доведеться чимало нахилятися.
— Це так.
Другу руку він занурює у її кучері, притягуючи дівчину ближче до себе.
Коли їхні губи зустрічаються, вона може заприсягтися, що чує, як він шепоче "поки що".
Але це вже зовсім інша історія.
— Я не твоя дівчина.
Герміона каже це пошепки, жарт, який розуміють лише вони вдвох ось вже протягом останніх двох років.
— Це добре, — каже Драко, беручи її руку у свою, коли вони закінчують свої обітниці. —Тому що тепер ти моя дружина.