Chapter 2
Драко різко сідає у ліжку. Поруч з ним лежить якась незнайомка.
Вона повернута до нього спиною, темне волосся розкидане по матрацу, а до грудей, немов у обіймах, міцно притиснута подушка. Він тикає пальцем їй у плече, але вона майже не реагує, лише тихо гмикає. Цієї однієї ноти на доданок до шаленого вибуха локонів на бордових простирадлах достатньо, щоб точно знати, хто лежить біля нього.
Опустивши погляд, він бачить, що одягнутий в самі лише труси-боксери і нічого більше.
Драко встає з ліжка і навшпиньки переступає поріг своєї кімнати. Фактично це його кімната, але не зовсім. З карнизу звисає плющ, якого не було, лози в'ються по стіні, буйно вкриті строкатим листям. На комоді — колекція зілля для жіночої краси та парфумів. Але його подих забирає, коли він бачить обручку своєї прабабусі на керамічному підносі для дрібничок, яка розмістилася так, ніби там їй і місце поруч із круглими сережками і до болю знайомим намистом з Часоворотом.
— Добрий ранок, — Драко чує позаду себе хриплий голос. Він обертається і... матір божа!
Цицьки! Що належать Ґрейнджер. Повна панорама.
Вона сміється.
— Що ти робиш?
Він прибирає долоню від очей, жар піднімається до щік, і він не в змозі поглянути їй у вічі.
— Нічого.
— Йди сюди, — вона простягає руку, а на губах грає диявольська усмішка.
Він нахиляється вперед, серце гупає аж у вухах. Вона сидить на колінах, одягнена лише в тонкі, майже невидимі, трусики, і він не знає, куди подітися. Її стегна розставлені для нього, блискучі і гладкі. У поле його зору потрапляє загоєний шрам, що нагадує лінію, проведену червоним чорнилом від верхньої частини її правої сідниці до внутрішнього краю її шовкової білизни.
— Мені холодно, — промовляє вона і притягує його до себе так, що він просто притискається до її вигинів. Його трохи прохолодніша шкіра стикається з її просоченим сном теплом. А потім вона цілує його, запалюючи маленькі вогники на його губах. Її пальці обвивають пояс його боксерів і зухвало смикають вниз. Він не знає, що робити з руками. Куди їх подіти. Чи дозволено йому торкатися.
Ґрейнджер завжди була приголомшливою, але це просто перевантажує всі його відчуття. Його шкіра палає, він ось-ось згорить тут, у своїй кімнаті, яка насправді не його...
— Мелфой!
Він відкриває очі з криком.
Ґрейнджер стоїть на колінах, схилившись над ним, стиснувши в кулаках передню частину його лабораторного халата.
— З тобою все гаразд?
Він надто різко сідає, важко дихаючи.
Все довкола огорнуте фіолетовим туманом, від якого повітря просочується запахами свіжо натертого кореня імбиру та п'янкої ранкової роси. Поруч булькає казан у знайомому, заспокійливому ритмі.
— Спрацювало? — питає вона, допомагаючи йому підвестися. — Ти бачив майбутнє?
Його погляд падає на їхні руки. Її безіменний палець, на якому нічого немає. Він відводить очі, відчуваючи провину. Її оголений образ в його ліжку вже встиг затавруватися в свідомості.
— У тебе є шрам, — каже він, проводячи лінію вздовж пояса своїх брюк. — Ось тут.
Вона відходить, щоки почервонілі, обхопивши себе руками.
— Це спрацювало.