Третє завдання
Здавалося б далі все буде добре, але...
Все йшло чудово на зібраннях лордів, всі прислухалися до думок Тома та періодичних конфронтацій між ним та Гарольдом, все ж вони не у всіх питаннях збігалися, Сіріус теж зміг приєднатися до Палати лордів, також повернули свої місця і колишні засуджені.
Амелія Боунс започаткувала зміни, що звісно ж влаштовувало не всіх, але вони мовчали.
Це несло для суспільства лише вигоду, то чому б і ні.
Фанатиків Дамблдора половили, але лише тих проти кого знайшли докази , багато його послідовників залишились невідомими. Що залишало напруження, через те що ті затихли.
Наближався день третього випробування.
Незважаючи на переворот в Британії Турнір мусив тривати, Дамблдора замінили Флитвіком, що удосконалив систему навчання Гоґвордсу та повернув більшість старих класів, хоч і було важко шукати викладачів, але він впорався.
- Чемпіони, ідіть за мною. - відірвала від розмови досить велику групу підлітків, професорка Макґонаґел.
Вони прийшли на поле для квідичу, яке тепер годі було впізнати.
Воно було огороджене шестиметровим живоплотом.
Перед ними зяяла прогалина — вхід у величезний лабіринт.
Коридор, який починався за входом, здавався темним і страшним.
Ще за п'ять хвилин почали заповнюватися трибуни.
Звідусіль долинали схвильовані голоси та тупотіння ніг — учні розсідалися по своїх місцях.
На темно синьому небі почали з'являтися перші зірки.
До чемпіонів підійшли Геґрід, професор " Муді ", професорка Макґонеґел та професор Флитвік. На їхніх капелюхах світилися великі червоні зорі. Лише Геґрідова зірка висіла в нього на спині, поверх камізельки з кротячого хутра.
— Ми будемо патрулювати з цього боку лабіринту, — сказала професорка Макґонеґел. — Якщо хтось із вас потрапить у біду й захоче, щоб його визволили, нехай вистрілить у повітря червоними іскрами — хтось із нас негайно прийде вам на допомогу. Зрозуміло?
Чемпіони закивали.
— Тоді розходьтеся, — радісно мовив Беґмен чотирьом патрульним.
Беґмен доторкнувся чарівною паличкою до горла, пробурмотів "Сонорус" і його магічно посилений голос залунав над трибунами.
— Пані та панове, третє, й останнє, завдання Тричаклунського турніру от от розпочнеться!
Дозвольте нагадати вам про кількість очок у наших чемпіонів.
На першому місці — 100 очок — містер Владислав Коваль та 97 очок - містер Гарольд Поттер - Блек - Вільшинський, обидва зі школи Велеса! - Різниця в три бали, тому Гарольд піде через хвилину після Владислава — Від вигуків та оплесків зграї наляканих птахів шугнули в темне небо над Забороненим лісом.
— На другому місці з 88 очками — містер Віктор Крум, Дурмстрензький інститут! — Знову залунали оплески.
— І на третьому місці — 73 бали - містер Седрик Діґорі - Гоґвордс.
Отже, Владиславе... після мого свистка! — оголосив Беґмен. — Три... два... один...
Він коротко свиснув — Влад зникл в лабіринті.
Через хвилину пішов Гарольд, за поворотом його вже чекав Владислав.
Високі стіни живоплоту відкидали на стежку чорні тіні.
Чи тому, що вони були високі й товсті, чи тому, що були чарівні, однак галас натовпу відразу стих.
Через чотири хвилини ходьби вони почули свист, Віктора пустили.
Минуло ще п'ять хвилин, вони подолали близько половини лабіринту, орієнтуючись в ньому завдяки магії землі та максимально уникаючи пасток і створінь, хоча вони й наткнулись на ховчика, який майже перетворився, але вони разом його швидко знищили.
Віктор, як і Седрик були трохи далі половини лабіринта коли хлопці позбулися Акромантула та підійшли до кубка, надіючись, що їх справді перенесе на початок.
Хлопці схопилися за вушка.
І раптом Гарольд відчув різкий поштовх у живіт. Він ніколи не любив портключі.
Ноги відірвалися від землі. Обидва розкрили очі, очікуючи побачити трибуни, але на їх розчарування вони опинились посеред повільно шаленіючого натовпу, деяких Гарольд упізнав, як членів Ордену Фенікса.
Хтось вистрілив зв'язуючим закляттям, та хлопці поставили щит, та спробували апарувати, але не вийшло, апарацію закрили.
Тоді бачачи, що на них починають кидати дедалі небезпечніші заклинання, вони почали відбиватися, з'єднуючи свою магію, та намагаючись зв'язатись з Уроборосом, та дарма, якось вони закрили і зв'язок.
Невідомо скільки це тривало, але краєм ока вони помітили, що частину вбили і деяких покалічили, та в них все ще була відчутна кількісна перевага, врешті решт вони просто вибились з сил і в них поцілили Круціо і оглушливим заклинанням.
Розплющити очі було важко, тіло налилось свинцем та зовсім не слухалось, збоку почувся стогін, здається це Влад.
- Як ти ? - наче не своїм голосом прохрипів Гарольд.
- Нормально - прошепотів Влад.
Збоку почувся брязкіт ланцюгів.
- Хто, кххх... Хто ви? - пролунав ледь чутний голос.
- Ми... - невпевнено почав Влад.
- Стоп, хто ти, тебе теж цей орден схопив?
- Ні, не він. Албус Дамблдор, персонально - тоді він почав кашляти, а через мить сказав - я Регулус, Регулус Оріон Блек, хто ви? - знову повторив.
- Стоп, що Регулус, але ж всі вважають тебе мертвим!
- Бо він так хотів, не хотів вбивати іграшку до пори, до часу.
- Хммм, добре. Я Гарольд Поттер - Блек - Певерелл - Вільшинський, син Джеймса та Ліліан Поттерів.
Це Владислав Коваль - корінний українець.
Я так розумію саме Дамблдор тебе тут ув'язнив?
- Так і можливо скоро він сам до нас навідається, щось його довго не було.
- Про це не переймайся, Албус мертвий. І...
Розумію для тебе це вже шок, але є ще дещо...
- Що може бути краще за це?!
- Його прирекли на смерть твій Лорд та я, до того ж все законно і його репутація як і репутації його послідовників на дні. Після стількох років, люди дізналися правду про старого.
- Ахахах, нарешті, це найкращі новини за все моє життя!!!
- Знаєте, що я зрозумів? - коли Регулус заспокоївся спитав Влад -
Вони, наївні думали, що забравши наші підставні палички ми не зможемо чаклувати, наївні. Але апарація і зв'язок досі закриті.
- Чекай, я спробую свій зв'язок з Томом.
На диво, він зумів зв'язатись з ним, хоча й було важко спілкуватися зв'язок частенько обривався, а Том після їх зникнення місця собі не знаходив, Уроборос теж, оскільки перестали відчувати їх обох.
Гарольд коротко описав ситуацію і попросив Тома коли визначить їх місцезнаходження, щоб взяв з собою побільше аврорів, щоб все було в рамках закону, він обурювався, але погодився.
Тоді Гарольд частково переповів іншим розмову, сам звільняючись з ланцюгів і звільняючи з них напівживого Регулуса, що сам без палички використовувати магію не міг, ці вміння в більшості британських магів були втрачені.
Не встигли вони звільнитись, як до них прийшов якийсь невідомий маг, якого вони швиденько оглушили та зв'язали. Забравши паличку, магічні сили були виснажені, але не критично.
Почувши шум знадвору, вони маскуючись заклинанням вийшли з якогось вкрай пошарпаного будинку, були вони в в'язниці, в підвалі, як виявилось.
Вийшовши на вулицю вони побачили битву, в якій так звані орденці кидали в усіх Авади, захисники ледь встигали підіймати шматки землі перед заклинаннями, але стало ще небезпечніше коли почали використовувати Бомбарду, тоді зір ще й закривала земля.
Обидва хлопці кинулися в бій, заховавши виснаженого Регулуса від чужих очей.
Через годину часу битва закінчилась, половина фанатиків Дамблдора була мертва, здебільшого від сил учасників Уробороса, які були розлючені зникненням і невідомою долею друзів, аврори на це уваги не звернули.
Інша половина була оглушена. Влад з Гарольдом повідомили про Регулуса і вказали на місце де посадили його. Оглянувши місце битви, вони побачили ще й мертвих і поранених аврорів і...
Марію з Миколою, яких зачепило бомбардою, вони вже майже не дихали...