Секрети
Вихідні пройшли спокійно та розмірено, на ці дні ніхто не їздив до батьків, так як приїхали ми в п’ятницю. У понеділок ми зібрались, поснідали і пішли на перший урок – математику .
Ех, я прямо повернувся в роки молодшої школи – передав я Джіні, а вона згадувала, як їй терміново доводилось все вчити з самих тільки основ які дає чарівний світ Британії, тоді як в інших країнах магічна освіта в рази повніша.
Нашій всій компанії цей предмет давався досить легко, так само, як і латинь яку ми вивчили після закінчення Гогвордсу, хоча ця легкість у наших друзів українців трохи дивувала, наче……
вони теж повернулись в часі.
Але згодом ми відкинули цю думку, як нереалістичну, маховик часу такого ефекту б не дав, а по іншому ніяк.
І все ж так легко було не зі всім наприклад історія України давалась нам трьом досить важко, на відміну від магічних законів, з якими були проблеми в місцевої частини групи.
Вчителі були досить привітними, причому до усіх учнів.
Після останнього уроку я підійшов до Катерини Олександрівни.
- Здрастуйте
- Ах, наш новий учень, як тобі школа, подружився з кимось? Ніхто тебе не ображає? Якщо це так, то кажи мені і я розберуся. Не заважко для тебе і твоїх друзів? Все ж так далеко від опікунів, наші то звикли, все ж в Україні в двох світах ситуація резонує. – спитала вона і усміхнулась від чого у неї з’явилися чарівні ямочки.
- Ні, все чудово і темп нормальний – це було правдою інші діти побачивши нашу компанію до нас навіть не підходили, не те щоб комусь з нас це заважало – я хотів дещо запитати.
- Справді? Що?
- Нуууу, в вас випадково не було сестри? Просто ви дуже схожі на мою маму.
Вона побіліла – мммаму?
- Так, на жаль вона померла 8 років тому.
- Можеш не продовжувати, таке цілком можливо, мою сестру викрали ще в дитинстві, ні батьки, ні поліція не змогли її знайти і з тих пір щороку я проводила ритуал на її день народження, вісім років тому він показав мені, що вона мертва, ми були двійнятами – відказала тихо, з нескінченною тугою в голосі.
- Ми можемо перевірити це, та потрібна крапля твоєї крові.
- Добре.
- Ех, дитино не можна так легко довіряти людям і довіряти свою кров, з нею забагато всього можна зробити і не завжди добре. – промовила змішуючи свою і мою кров, та виливаючи її на пергамент.
- Вам я довіряю – сказав я твердо.
Промовивши заклинання латинню, вона заклякла, подивившись на пергамент я оторопів, там був написаний мій справжній вік і те, що я її племінник.
Я, після того, як вона підписала договір про нерозголошення, розповів їй історію мого життя, смерті і повернення…
Вона була шокована, та в її очах палала лють, не на мене, на тих через кого я постраждав, а особливо на Дамблдора.
- Повір, він заплатить за це і хоч ми тільки зараз зустрілись, я б хотіла б стати ближчою до тебе, все ж сім’я – вона подивилась з проблиском надії.
- Добре, це було б чудово, тобто я б теж цього хотів – розхвилювався я.
Ми домовились зустрітись ввечері, вона забере мене.
- Ну.
- Що ну?
- Як все пройшло?
- Ти побілів - спитала Джин, яка зуміла відправити інших і залишилася чекати на мене.
Я був їй за це вдячним, я б не міг все це розповісти дітям.
- Все добре, вона і справді моя тітка, ми зустрінемось іще ввечері – сказав я схвильовано.
- Ти певен, що це не обман? Все ж, ти вже достатньо настраждався. – мовила обережно.
- Певен, Джин, після нашої подорожі я почав відчувати справжні, нічим не приховані наміри людей.
- Що ж, тоді, тепер я спокійна. Йдемо?
- Так.
Після того як ми наздогнали інших, Гермі передала повідомлення де запитувала про моє самопочуття. Я переказав їй усе теж саме що й Джіні. Вона пораділа за мене, нарешті у мене з’явилася сім’я , хоч і так пізно, але…
краще пізно, ніж ніколи.
Я був радий, тітка була чудовою і ми намагались наздогнати весь час, який втратили і почали готувати план.
По-перше потрібно оживити Тома та об’єднати його з горокраксами, цим повернувши йому розум, все ж він також був жертвою Албуса, Катя (вона попросила її так називати або тіткою)) розповіла про всю дурість такої затії та її небезпеки й нестабільність.
По – друге, для нормального там життя, змінити владу та закони про заборону древніх традицій.
По – третє, звільнити мого хрещеного і надати йому нормальну медичну допомогу та повернути те що належить нам по праву.
І найголовніше це покарати Дамблдора, роздавити його.
В четвер, після уроків ми пішли на наше улюблене місце біля річки і коли повертались, то побачили дещо неймовірне…..
Дивовижні плетіння магії, які стали видимими, вона наче сплела з нього мереживо і керувала ним змішувала та плела спочатку, утворювала щось зовсім нове і повторювала минуле, щось ледь помітно змінювала, і щось додавала, а щось навпаки, забирала.
- Вітаю вас, мандрівники у часі – розвіяла вона оціпеніння.
- Що?
- Так, насправді ви всі з одного і того ж часу.
Ми ошелешено дивились одне на одного
- Звідки? Хто ти? – крикнули ми разом.
- Погляньте навколо – сказала вона досить відсторонено. – Я дитя Великої Матері – Магії, бачу минуле, теперішнє і майбутнє, але не можу сильно втручатися, у тому житті ви всі були неготові до правди, та у цьому житті ви маєте можливості та розуміння, можете називати мене Ольгою
- Тож, якщо ти з’явилась, то чому, для чого?
- Щоб допомогти вам, звісно ж – засміялась, неначе дзвін дзвіночків.
- Вона щира – сказав я зачаровано.
- Хахахах, о, юний емпат.
- Емпат? Хіба це не втрачений дар?
- Пх, ні звісно, але він заблокований у більшості, але тобі його заблокував ‘маяк світла’.
- Не дивно – пробурмотів я.
- Ем, а в чому заключається ваша допомога? – обережно запитала Герміона.
- У допомозі засвоєння вами магії та повернення рівноваги у магічний світ, не переймайся, я не зроблю нічого, що завдало б вам шкоди. І можу підписати контракт, для вашого спокою. – що вона власне і зробила.
- І ще одне буде краще якщо ви на наступний рік поступите на перший курс. Я допоможу вам вивчити усе, що потрібно.
- Це звісно добре, але до чого така поспішність? – Влад.
- Вам потрібно швидше вивчитись та почати за цей час виходити на політичну арену, але поки лише з тіні, поки не пізно.
Ви всі нащадки древніх родів, так ти Герміоно теж – сказала поглянувши в її бік. – ти …
дочка Белатриси Блек – Лестранж, хоча вона думає, що через катування втратила тебе і врешті-решт збожеволіла, а Джіні – спадкоємиця Прюетів, та ти це вже знала, інші думаю знають про свої родини – ми кивнули.
- Що ж залишу вас поговорити і все усвідомити, як будете готові, то покличете і я прийду.
……………………………..