Герміона витріщалася у стелю. Вона не знала скільки часу це вже триває, її розум став її катом, а тортури тривали рівно 120 днів. Відлік розпочався з перемоги над Волдемортом, хоча хто зна, можливо це почалося і раніше, просто вона не звертала на це увагу, або просто не хотіла.
Уже 120 днів, як вона залишилася сама: не через втрату друзів у пекельній битві, на щастя вони були живі, хоча і не всі… Це ті кого вона вважала найближчими людьми, сімʼєю, від кого чекала підтримки; ті хто врятував би її з цієї клітки, яку вона влаштувала.
А що вони?
Вони забули про неї та про те, що крім них у неї нікого немає, лише світ наповнений привидами минулого щастя. Вона їх не звинувачувала у цьому, розуміючи їхню поведінку… У кожного з них своїх проблем по горло, свої демони, яких потрібно знищити перш ніж вони не знищили тебе.
Рон оплакував із сімʼєю померлого брата. Вони потребували цього, до того ж вилікуватися могли лише будучи разом та водночас кожен на самоті. Бідний Фред — найбільший демон, якого потребувало знищити Візлі. Якщо у більшості це з часом і вийде, хоча і відгомін залишиться, то Джордж ходитиме на невидимому привʼязі все своє життя… З родини його ніхто не зрозуміє, тому що вони не здогадуються, як це втратити частинку себе, ніхто з них не знає, через що він проходить та й чи, взагалі, переживе те не понівечене ошмаття душі, що залишилося.
Щодо Гаррі, то після того, як він переглянув спогади професора Снейпа, зіткнувся з надломом світогляду, з яким жив з першого дня у Хоґворсі. Тому, він вирішив побути наодинці на площі Гриммо та зібрати себе докупи. Не щодня за мить руйнуються твої переконання чи доречніше сказати згорають, немов паперове містечко до якого піднесли сірник…
Тепер це все потрібно відбудувати заново, можливо, змінити основу та план будування чи використати, якийсь інший матеріал, щось міцніше за папір, щоб наступного разу вогонь не зруйнував його, щоб язики полум’я лише ніжно облизали його де-не-де і змогли залишити лише плями сажі. Це не просто, вона все розуміє…
А ось у найрозумнішої чаклунки століття все також не йде як по маслу. Війна наклала на всіх свій відбиток, питання лише в тім: коли вони зможуть його відмити? Дехто постарається його зафарбувати, щоб зовні він не псував товарного вигляду, але якби все було так просто… На жаль, ні. Якщо його не позбутися, він як пліснява вилізе на зовні та з часом буде ще більшим і глибшим ніж на початку, але тоді може бути вже запізно його позбуватися, лише час покаже.
Велику частину відбитка Герміони, складали її батьки. Намагаючись врятувати Джин та Вендела, вона стерла їм памʼять про себе, в результаті якого, спогади не підлягають відновленню. Тієї миті, вона мала бути готовою до цього, але будемо чесні, ні чорта вона не була готова… Це розбило її вщент та затуманило розум. Вона не знала, що їй робити, куди рухатися далі, як продовжувати жити. Якби біля неї були друзі, можливо, вони могли б полегшити цей біль, хоч на якийсь час, але їм потрібно впоратися з власними відбитками, вона все розуміє… Єдине, що вона може зробити, це дати обітницю, що їхні спільні спогади житимуть у її памʼяті доки, поки живе вона. Це допомагає робити вдихи та видихи, не зупинятися, не припиняти це все, намагатися шкутильгати далі протягом всіх цих 120 днів.
Її померлі друзі, приходять щоночі уві сні. Є два сценарії розвитку подій: в одному вони благають врятувати їх, там вона намагається із всіх сил: біжить до них, падає, але крик завмирає у горлі, що не чути жодного звуку. Її долоні стираються у кров, яка перемішується із землею, і виглядає все так, ніби її кров брудна. Вона старається підвестись, але не може відвести погляду від своїх долонь, намагається із всіх сил, але нічого не відбувається, вона не може допомогти їм навіть уві сні.
Сни до нас безпідставно не приходять — це відголос наших переживань, ідей, внутрішнього болю, тому, можливо, вона дійсно брудна і не змогла нічого зробити та навіть не намагалася щось вдіяти, аби її друзі вижили.
Другий сценарій розвивається по іншому: тут друзі не благають про допомогу, щоб врятувати їх. Ні, вони благають вбити їх, полегшити страждання, звільнити від цього всього. Це прохання їй вдається виконати без труднощів, та кожного разу вбиваючи їх, її душу рве на ошмаття, ніби по ній проходить пазуриста рука вовкулаки. Герміону вражає з якою легкістю та безжальністю вона це робить, неначе вона не знає цих людей майже все своє життя, ніби вони не варті провести своє життя.
Це все повторюється по колу вже 120 днів.
120 днів темряви, болю, боротьби, увʼязнення у клітці, в яку її розум сам себе і запроторив.
Хто б міг подумати, що після перемоги над Волдемортом війна не закінчиться… просто, не в тому сенсі, загальноприйнятого розуміння. Війна продовжувалася, але тепер її ворог — це її свідомість, що катує Герміону щохвилини, підсовуючи нудотні образи минулого.
Їй потрібно позбутися цього відбитка, доки не стало пізно, поки він не поглинув її повністю, не вразив кожну клітину її тіла. Можливо, вона ніколи не зможе його позбутися, очиститися до первозданної чистоти, але вона зробить все, щоб зупинити розповсюдження.
120 днів боротьби.
Бувають дні, коли вона не може навіть підвестися з ліжка і лише витріщається у стелю, рахує скільки днів її битви пройшло, думає про все, що трапилося, аналізує. Сьогодні якраз такий день. Вони одні з найгірших, наскрізь пронизані темрявою, не маючи й проблиску світла, що розжене її.
Таких днів у неї було 97. Гнітюча більшість, але це реалія в якій вона проживає.
23 дні були відносно легкими, на фоні темряви її теперішнього існування. У ночі приходили сни, де вона знову боролася, але хоча б серед дня вона могла якось функціонувати. Оболонка, без натяку на внутрішній сенс.
Пройдуть десятки таких 120 днів, поки вона оправиться на свій максимум, але вона буде старатися, битися до останнього, виривати зубами та руками право на життя.
Після ще 71 дня у двері її будинку постукав Гаррі, який зміг прибрати згарище міста і закласти фундамент для нового, яке повільно цеглинка за цеглинкою почало відбудовуватися. Це місто міцніше за попереднє, його вже не зруйнувати так просто, хоча і можливо.
Гаррі перший хто згадав про неї, хто прийшов побачити як вона. А справи у неї були кепськими, бо її відбиток, хоч і зменшився, але не суттєво, тому її боротьба залишилася на тому ж рівні.
Але тепер з нею є Гаррі.
Вони допоможуть одне одному в цій війні та однозначно переможуть.
Щодо Рона, то він не появився. Його демони виявилися сильнішими, ніж хтось міг уявити. Він не зміг більше залишатися в Англії, де все йому нагадувало про війну, брата, втрати та біль. Рон поїхав до Чарлі у Румунію і не виходив зі мною та Гаррі на зв’язок. Можливо, йому вдасться виграти цю війну, лише час покаже.
Ми всі були зруйнуванні в середині, хтось більше, а хтось менше.
Ми відбудовуємося самі або з чиєюсь допомогою.
Але одного дня, ми станемо максимально цілими, для того, щоб рухатися далі й пробувати насолоджуватися тим, що дає нам це життя.