Різко розплющивши очі, Гаррі схоплюється з ліжка, озираючись. Дихання було ускладненим після кошмару. Перед очима все ще був Седрик, мертвий та лежачий на землі. Він помер за одну секунду, вбитий Петтігрю, цим мерзенним щуром.
Міцно стискаючи паличку, Гаррі намагався розгледіти хоч щось у цій темряві. З часом прийшло усвідомлення, що все скінчилось. Він не на кладовищі. Він не залучений насильно у жахливий ритуал по воскресінню Волдеморта. Він не дивиться, як зелене закляття врізається у груди Седріка. Він не дивиться, як той бездихáнно падає на землю. Він не дивиться в очі свого мертвого друга і не плаче над його трупом.
Відчуття провини накриває з подвійною силою. Його і так швидке серцебиття пришвидшується ще більше. Розумом Гаррі розумів, що він знаходиться у будинку Дурслів, але ментально кожну ніч він повертається у ті події.
Сльози підбираються до горла, але Поттер ковтає їх. Зараз не час і не місце. Якщо дядько Вернон ще раз прокинеться від його криків, то простим ляпасом він не обмежиться.
Все ще тримаючи паличку, він сідає на ліжко, притуляючись до стіни, і обхоплює одною рукою свої коліна. Іншою ж він затискає свій рот, щоб ненароком не закричати.
Декілька десятків секунд хлопець бореться з істерикою, але вона все ж таки перемагає. Сльози починають текти з очей нескінченним потоком. Стискаючи рот сильніше, Гаррі сподівається, що все закінчиться якомога швидше.
«Зелений спалах. Мертві сірі очі дивляться на небо перед собою, але нічого не бачать»
Мерлін, йому було всього сімнадцять.
Охвативши себе вже двома руками, Гаррі до болю впивається нігтями у плечі. Схоже, що він зачепив рани, які він зробив у інші ночі, бо біль відчувається набагато сильніше.
Байдуже. Він на це заслуговує.
Обличчя Волан-де-Морта спливає у його спогадах. Червоні очі дивляться на нього із ненавистю, прокляття «Круцио» злітає з вуст Темного Лорда; тортура, яка, по відчуттю, тривала цілу вічність.
Гаррі схопився за свій шрам. Головний біль буквально вбивав його, з носа почала капати кров. Здавалось, що щось нещадно свербить під шкірою. Нігті впиваються у лоб і він тягне руки донизу, намагаючись здерти свою шкіру.
Він більше так не може.
Пальці охоплюють горло так сильно, як це тільки можна і Гаррі кричить.
Він кричить без звука, задихаючись від нестачі повітря. Кров та сльози змішались в одне ціле й течуть по обличчю, капаючи на футболку і штани.
Маленький звук пробивається через німий крик, і Гаррі стискає руки ще міцніше. Перед очима все темніє, але хлопець навіть не думає послабити хватку.
Якщо родичі його почують, його покарають. Якщо хоч хтось дізнається про його жалюгідну слабкість, він покарає сам себе.
Колір смертельного прокляття спалахує перед очима. Головний біль відчувається просто не виносимо. Він думає, що краще смерть, аніж оце все.
Німий крик не зупиняється не на секунду.
Гаррі не може стиснути руки ще більше, в нього не вистачає сил, але це вже не важливо.
Він нарешті опиняється у темноті.
В нього нарешті не болить голова.
Нарешті він вільний.
***
Щоранку прокидатися від гучного стукоту у двері та скрипучого голосу тітки Петунії було звичайною рутиною Гаррі Поттера, але сьогодні це було по-іншому. Стукіт не переривався не на секунду, і хлопцю здавалось, що це саме його б‘ють молотком по голові.
З трудом розплющивши очі, він одразу ж шукає свою паличку, яка знайшлась на ліжку, біля його ніг. Надягнувши окуляри, він намагався вслухатися у крики тітки Петунії та зрозуміти, що від нього знов хочуть.
— Це останнє попередження, виродок! Тобі краще спуститися і приготувати всім сніданок прямо зараз, якщо ти не хочеш вивчити ще один урок сьогодні ввечері!
Гаррі здригнувся на останніх словах.
«Вивчити урок» у цьому будинку означало, що дядько Вернон буде на нього кричати, скаржачись, що він занадто добре поводиться з таким невдячним покидьком, як він. Потім він схопить Гаррі за волосся, поставить на коліна перед собою і змусить зняти футболку. Дістане різки з комірки, у якій колись спав хлопець, й буде пороти його до посиніння, приговорюючи, що «якщо я не зміг навчити тебе повазі, тоді твоїм вчителем стане біль».
Винести удари по спині без єдиного звуку майже неможливо, але після всіх цих років Гаррі знає, що треба очистити свій розум; уявити, що він знаходиться десь в іншому місці, й протриматися лише 20 перших ударів. Після цього дядько Вернон охолоне та зглянеться над ним.
— Вже йду, тітко Петунія, — ледве вимовив Гаррі хриплим голосом.
Почувши зарозумілий хмик з тієї сторони двері, він почав підійматися з ліжка думаючи, що спершу треба перевдягнутися і вмити обличчя, - засохла кров неприємно стягувала шкіру.
Тихо пройшовши коридор, він скрився за дверима ванної кімнати. Головний біль наздогнав його як завжди невчасно, але Гаррі навіть не здивувався. Дібравшись до дзеркала, хлопець подивився на себе: круги під очима та розмазана кров упереміш зі сльозами й носовим слизом на його обличчі виглядали жахливо, але ще гірше було бачити червоні сліди від рук на шиї, які вже почали наливатися фіолетовими.
Паніка підступала до горла, але він більше не міг дозволити собі плакати. Провівши пальцями по контуру від задухи, Гаррі намагався придумати, як йому приховати це від родичів. Зараз липень, він не може просто надягнути гольф.
Зітхнувши, хлопець відкрив кран і почав приводити себе в порядок.
***
Як хлопець і підозрював, сліди на шиї досить швидко переросли з червоних у синьо-фіолетові, тому сховати їх було завданням не з можливих. Якби він не намагався приховати ядухи під наглухо застібнотою сорочкою, його родичі все рівно побачили, хоча нічого не сказали.
Чи не побачили, Гаррі не може сказати із впевненістю, його голова розривалась від болю, а лихоманка кожної ночі давала про себе знати, - завжди просинатися в поту було мерзотно і неприємно, - тож хлопець майже не розрізняв кошмари та реальність.
Здавалось, що кошмар - це і є реальність.
Сидячи на гойдалках, Гаррі дивився перед собою і не міг нічого відчувати, окрім болю. Крик містера Діґґорі, коли він схилився над своїм мертвим сином, все ще звучав у нього в голові.
Секунда. Йому не вистачило одної секунди, щоб врятувати хлопця.
Чому я не міг нічого зробити? Я просто стояв і дивився, як мого друга вбивають, і нічого не зробив. Ідіот. Який же ти ідіот, Гаррі Поттер. Ти не на що не здатен.
Краще б ти помер, замість нього.
Він почав злегка розгойдуватися, приклавши руку до лоба. Якщо він продовжить думати, мігрень точно буде у кінці дня, але не думати не виходило. Легкий вітерець подув у обличчя і йому стало трохи краще.
Від Герміони та Рона не було ніяких новин. Вони взагалі не писали йому з початку канікул, хоча він намагався слати їм листи, але Гедвіг поверталась кожен раз без листів у відповідь. Хлопець розривався від занепокоєння. А якщо щось сталося? Якщо вони зараз мертві, а він сидить тут й навіть не здогадується про це?
З думок його вивів шум справа. Звуки розмови ставали голоснішими. Гаррі підняв голову й побачив Дадлі у компанії своїх «друзів».
— Класний хук правою, Великий Де, — сказав Пірс кузенові.
— А вереск-то який він підняв - точно порося, — підмітив Малкольм під гогот всіх інших.
— Так що, завтра у той самий час? — спитав Дадлі.
— Так, до завтра, Дад.
— Бувай, Великий Де!
Вставши з гойдалок, Гаррі пішов у тому ж напрямку за Дадлі.
— Ну що, якого восьмирічного ти побив сьогодні, а, Великий Де?
Дадлі обернувся.
— А, це ти. Не твоя справа. І йому було, взагалі-то, десять.
— Ах, ну так, це має велике значення.
— Я сказав - відвали.
Вони спускались у підземний перехід, коли різко стало холодно. Серце скував страх.
«Він знов на кладовищі. Червоні очі палають ненавистю та зневагою. Рот вимовляє прокляття «Круцио», але він нічого не чує від дратівливого писку у вухах. Через секунду його затоплює біль і він кричить. Він кричить по-справжньому, у весь голос, так, що він охрипає за пів хвилини. Кожен орган у його тілі було розрізано на маленькі шматочки, кожна кістка була зламана і кожен нерв було перерізано»
Дементори.
Головний біль не дає нормально оцінити обставини. Зір розмитий через сльози, але його паличка опиняється у руці майже миттєво.
— Експекто Патронум!
З палички виходять тільки декілька яскравих іскор і все. Один дементор нахилився до нього, маючи намір забрати його душу. У Гаррі була лише одна спроба. Лише один спогад.
«Сіріус тримає його обличчя й зазирає в очі.
— Ти можеш жити разом зі мною, якщо хочеш.
Він дивиться на нього найтеплішим поглядом, який він тільки отримував від дорослого. Гаррі потрібен йому. Не хлопчик-який-вижив, не Обраний, а саме він - Гаррі Поттер.
— Так…
Сіріус посміхається і притягує його у свої обійми. У грудях відчувається емоція, яку він після цього моменту ніколи більше не відчував. Надія»
— ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! — змах палички й срібний олень пронісся повз нього, розганяючи дементорів геть.
Притулившись до найближчої стіни, Гаррі намагався перевести дух. Дадлі лежав у метрі від нього, теж тяжко дихаючи.
— Ти як?
По голові ніби вдарили битою. Хотілось прикласти чогось холодного до лоба.
Не почувши відповіді, він повернувся до кузена повністю.
— Дадлі?
— Йому потрібен шоколад.
Хлопець повернув голову до промовця.
— Міссіс Фіґґ? Що..? Як ви..? Ви теж чарівниця?!
— Не говори дурниць, Гаррі, я - сквібка. Тобі потрібно взяти свого брата і піти додому. Про це негайно треба докласти Дамблдорові.
Гаррі підійшов до кузен і спробував його підняти. З другої спроби в нього це вийшло.
— Ви знаєте Дамблдора?
— Авжеж я знаю його. Пішли скоріш, вони можуть повернутися.
***
Вхідні двері зачинились за ними з ляском.
— Дадлічек, це ти? — голос тітки Петунії звучав з вітальні.
Ледве донісши на своїх плечах хлопця, Гаррі посадив його у вільне крісло.
— Дадлі?! Дадлічек, що сталось? Вернон! — почала клопотати над сином жінка, водночас кликавши свого чоловіка.
У дверях з‘явився глава сімейства, містер Дурсль.
— Що сталося? Що ти з ним зробив, виродок?!
— Нічого! На нас напади дементори. Просто дайте його шматок шоколаду і він буде в порядку!
Сівши на стілець, він приклав долоні на лоб. Він буквально горів. Хотілось піти у льодяний душ і простояти там дві години.
У відчинені двері влетіла сова і кинула лист на підлогу.
Подивившись на Дурслів, Гаррі обережно підійшов до нього. Відривши, він почав читати:
«Шановний містере Поттер,
Згідно з даними, сьогодні, о дев’ятій годині тридцять другій хвилині вечора, ви використали заклинання «Патронус» у населеному маґґлами районі та у присутності маґґла.
Так, як ви проігнорували наше перше офіційне попередження, прийнято рішення відрахувати вас зі Школи Чарівництва і Чаклунства «Гоґвартс».
Незабаром до вас завітає працівник міністерства, щоб зламати вашу паличку.
З побажанням доброго здоров‘я,
Муфалда Хелмрік.»
Ні.
Ні, ні, ні, ні, ні, будь ласка, ні. Цього не може бути. Вони не могли… Вони не можуть забрати у мене єдине місце, яке я можу вважати домом. Будь ласка, ні.
Сльози починають накопичуватися у кутках очей. Руки тремтять, він не може зробити вдих. Він не може дихати.
Під крики дядька Вернона, він побіг наверх. Написавши листа Сіріусу, хлопець побачив, як машина Дурслів від’їжджає.
Він прикріпив листа до Гедвіг і звернувся до неї:
— Лети до Сіріуса і не повертайся без гарних новин.
Гедвіг тихо ухнула і вилетіла у відкрите вікно.
Гаррі сів на ліжко і намагався заспокоїтись. Серце стукало у вухах, сльози текли по обличчю змішуючись з носовим слизом. Він думає, що його зараз знудить.
Вони не могли. Вони не могли цього зробити, я не винен у цьому, я б помер, якби не використав заклинання, вони не розуміють. Це не справедливо. Це не справедливо. Це не справедливо.
Здається, що щось свербить під шкірою і він починає чухати її. Це не дає ніякого результату, але хлопець не може зупинитися. Він хоче розрізати собі шкіру та вийняти всі нутрощі назовні.
Сльози не зупиняються не на секунду, а його ліва рука вже почервоніла.
Боляче. Він може зупинитися. Він не хоче зупинятися.
Він починає розчісувати руку в одному й тому ж місці, натискаючи сильніше. Перші краплі крові почали з‘являтися, але він хоче більше.
Більше?
Він зупинився.
Більше?
Чому він хоче більше?
Думки про нанесення собі болю не викликали відторгнення. І це справді лякає його.
Що з ним, чорт забирай, не так? Чому йому подобається наносити собі біль? Чому він просто не такий, як всі?
Подивившись на свою руку, він помічає, що вона вже почала набрякати.
Він ліг повністю у ліжко і поклав руку вздовж тіла, а іншу притиснув до рота.
Дивлячись на стелю, він тихо плаче і думає, що краще б він помер.