У Мелфоя є кішка.
Це єдина думка, на яку був здатний Гаррі, завмерши посеред вітальні Драко Мелфоя.
Він не був упевнений, чому це усвідомлення шокувало та здивувало його так сильно. Зрештою, багато його друзів та колег із роботи були господарями котів. У Герміони, Невіла та навіть у Луни Лавґуд, поміж кількох її дивних вихованців, був кіт.
Крім того, у самій кішці не було нічого особливого. Безумовно, вона була симпатичною. Гаррі навіть міг би спробувати її погладити, якби тільки та міцно не спала на грудях Мелфоя, роблячи всю цю ситуацію вкрай дивною для самого Гаррі.
Хай там як, попри її очевидну симпатичність, кішка була просто чорно-біла, як і багато інших котів, яких Гаррі бачив раніше. Вона не виглядала хоч трохи магічною. І також не була схожа на нащадка Кнізлів. Насправді, якби Гаррі не знав її гордого чистокровного господаря, він би подумав, що це звичайна маґлівська кішка.
Він також знав, що є кілька набагато важливіших проблем, на яких він мав би зосередитися. Наприклад, факт того, що він нагло явився у квартиру Мелфоя, аби продовжити суперечку, яка тривала більшу частину дня. Або як-от факт, що він зараз стояв у парі метрів від Мелфоя і дивився як той спить на своєму дивані. І це звучало в кращому випадку дивно, а в гіршому — трохи моторошно.
Попри те, що вже пройшло кілька років по закінченню їхнього навчання в Гоґвортсі, Рон та Герміона все ще регулярно звинувачували Гаррі в його одержимості Драко Мелфоєм, а це було майже щотижня на їхніх зустрічах. На додачу, Гаррі постійно вислуховував, що це він розпалює сміховинні та непотрібні суперечки щоразу, коли Мелфой ігнорує його. І це виглядало так, ніби Гаррі не міг винести самої думки бути проігнорованим Мелфоєм. Гаррі завжди рішуче заперечував це, але тепер зрозумів, що не зміг би знайти собі виправдань, якби любі друзі побачили його прямо зараз.
З одного боку, зайшовши до будинку Мелфоя, Гаррі не порушив жодного магічного закону. З моменту, як вони почали працювати разом як аврори-партнери, Мелфой дозволив Гаррі являтись у цю його квартиру в Гоґсміді або в маєток Мелфоїв у разі надзвичайної ситуації. І Гаррі сказав Мелфою робити так само, коли це необхідно.
З іншого боку, він не міг позбутись відчуття, наче щойно перетнув якусь невидиму межу між ними обома.
Насправді Гаррі досі не доводилося переступати порогу жодної з домівок Мелфоя. Частково — бо ще не було настільки надзвичайної ситуації для нього, щоб це зробити; та головне — бо він завжди розглядав будь-який імпровізований візит вторгненням в особисте життя його партнера по роботі, чиє життя поза роботою залишалось таємницею для Гаррі до цього моменту.
У Міністерстві, незважаючи на їхню злагоджену роботу, коли справа йшла про захоплення темних чаклунів, вони обоє проводили решту часу в суперечках. Іноді через дрібниці. Як-от те, що Гаррі не подобалось, коли Блез Забіні регулярно навідувався до їхнього кабінету для бесід із Мелфоєм. Або через те, що Мелфой після цієї зустрічі, здавалось, міг цілими годинами розповідати, наскільки привабливим він вважає Блеза. Гаррі дуже від того дратувався. Власне, це і стало причиною їхньої ранкової суперечки. Той факт, що Гаррі не зміг пояснити Мелфою (або навіть самому собі) чітку причину, чому його дратували візити Блеза, ще більше збісив Мелфоя.
В інший час вони сперечались через серйозніші питання, як-от взаємне невдоволення їхніми вчинками в минулому або з’ясовування, хто з них був винен у якійсь із багатьох ситуацій у Гоґвортсі, що й вилилось у ранкову суперечку і продовжувалось до полудня.
У кінці дня Гаррі був абсолютно розлючений на Мелфоя. Вони сперечались про минуле, і Гаррі не хотів залишити останнє слово за суперником. Це було головною причиною, чому він вирішив прийти до квартири Мелфоя, адже той розвернувся і пішов, щойно робочий день скінчився.
На виході з Міністерства його ненадовго зупинила Герміона. Вона наполегливо намагалась переконати його не йти та дочекатись понеділка, щоби поговорити з Мелфоєм знову.
Гаррі не прислухався до поради Герміони. З якоїсь дивної причини він не був зацікавлений чекати на продовження розмови так довго. Особливо після того, як він провів останні кілька вихідних із Мелфоєм за містом, разом виконуючи різні аврорські доручення, де їхні типові суперечки могли тривати ще два додаткових дні. Хай там як, він усвідомив, що говорив із Герміоною довше ніж думав, оскільки Мелфой, очевидно, встиг переодягтись і заснути ще до прибуття Гаррі.
Кішка витягнулась і злегка поворухнулась, ніби влаштовуючись зручніше. Гаррі продовжував дивитися на неї, а потім знову глянув на її господаря.
Якийсь час він уважно роздивлявся їх, а потім вирішив — причина його шоку була саме в тому, що це Драко Мелфой, чарівник, який завжди виглядав таким холодним та байдужим, завів кішку.
Якби Мелфой на роботі мимохіть розповів про неї, Гаррі б йому ніколи не повірив. Мелфой ніколи не видавався йому людиною, яка була ладна піклуватися про будь-що, окрім себе. І все ж він так ніжно тримав кішку на своїх руках, ніби та була справді важливою для нього. І Гаррі почав сумніватись у деяких своїх судженнях про колишнього суперника.
Від сцени напроти з’явилась інша шокуюча думка — наскільки невинно все це виглядало. Яким невинним видавався Мелфой, м’яко обіймаючи свою улюбленицю під час мирного сну, ніби одночасно заспокоюючи та захищаючи її. Він зовсім не був схожий на того Мелфоя, що кидався в нього не такими вже безневинними образами через весь кабінет.
Направду Гаррі ніколи ще не бачив Мелфоя таким: спокійним та незахищеним, з розтріпаним волоссям, у штанях та джемпері замість його звичних елегантних аврорських мантій. Час від часу він замислювався, яким Мелфой був удома, але ніколи не міг уявити його саме таким.
У кінці їхнього навчання в Гоґвортсі Гаррі бачив проблиски більш вразливої сторони Драко Мелфоя. Та з роками холодна публічна маска Мелфоя поступово поверталась назад. І Гаррі майже забув, що його партнер здатний на більше, аніж насміхатись над ним поміж їхніми сварками.
Мелфой трохи ворухнувся уві сні, але не прокинувся. Дивлячись на нього, Гаррі вперше побачив, наскільки втомлено він виглядав. Його обличчя було блідішим, ніж зазвичай, а під очима — темні кола.
У них однозначно видалося кілька напружених місяців на роботі. Їм часто доводилося жертвувати сном, щоб дописати звіти. І вони також були змушені проводити довгі дні та ночі казна-де, переслідуючи підозрюваних темних чарівників.
Гаррі насправді ніколи не розглядав ідею, що стресові дні на роботі могли б якось вплинути на Мелфоя, бо він завжди виглядав таким спокійним та зібраним, навіть попри понаднормові години. Та зараз, побачивши його за межами роботи, Гаррі почав замислюватись, що Мелфой лише прикидався зібраним, удаючи, що справляється з їхнім робочим навантаження. Гаррі також задумався, чи не могли поганий настрій та образи від Мелфоя бути частково викликані виснаженням.
І тепер він почувався винним, бо ніколи не питав свого партнера як він справляється із цим і чи все з ним гаразд.
Зненацька кішка Мелфоя розплющила очі. Вона трохи підстрибнула, коли побачила незнайомця у своєму домі, та продовжила його роздивлятись, пильно вдивляючись у Гаррі, наче намагаючись зрозуміти, хто він такий.
Гаррі мовчки витріщився у відповідь. Він не хотів шуміти, аби не розбудити Мелфоя. І не міг не думати, як багато гостей переступало поріг цієї квартири.
На роботі Гаррі постійно піднімав очі від сувоїв на своєму столі і витріщався на Мелфоя. Це вже стало звичкою. Особливо часто він робив це в моменти мовчання між їхніми суперечками. Він насправді не міг пояснити, навіщо витріщається, але рідко мав нагоду робити це достатньо довго, оскільки вже через кілька секунд Мелфой майже завжди відривався від власних згортків пергаменту, аби теж зиркнути на Гаррі.
І зараз, попри очевидне виснаження, написане на мелфоєвому обличчі, дивним чином Гаррі подобалось, що він бачить його саме таким: згорнутим калачиком на власному дивані, міцно сплячим зі своєю кішкою. Усвідомлення, що Мелфой мав м’якшу, більш турботливу сторону, чомусь заспокоювало.
Дивний нервовий голос у голові Гаррі дав йому зрозуміти, що він міг би звикнути бачити Мелфоя таким.
Кішка піднялась, потягнулась та зістрибнула з дивану. Вона повільно та обережно пішла назустріч Гаррі.
Він усе ще стояв та намагався зберігати спокій, сподіваючись, що кішка не видасть жодного різкого звуку.
Після кількох секунд споглядання, вона походила довкола ніг Гаррі, та, очевидно, вирішила, що він заслуговує довіри, навіть якщо її господар не довіряв йому. Гаррі злегка нахилився, аби погладити кішку. У відповідь почулося тихе муркотіння.
Зрештою кішка відійшла від Гаррі й повернулась на своє попереднє місце на грудях Мелфоя. А Гаррі знову подумав про те, наскільки затишно це виглядає.
Йому знадобились трохи часу, щоб швидко обдивитись кімнату.
Якби хто-небудь спитав Гаррі, якою б була квартира Мелфоя в його уяві, можливо, вона була би подібна на стару вітальню Слизерина: дещо холодна, темна та безлика, декорована в зелено-срібних слизеринських кольорах. Можливо, там було би кілька картин зі зміями, розвішених по кімнаті, і завершальним мазком — лежали би значки «Поттер-Смердоттер» на кавовому столику.
Хай там як, а в реальності вітальня виглядала майже такою ж світлою та затишною як Барліг. Прямо перед диваном, де також стояло пару крісел, вкритих різнокольоровими ковдрами та подушками, був стос книжок, неохайно складений на кавовий столик, а ще кілька фіалів, повних інгредієнтів для зіль, та, як Гаррі зі сміхом зауважив, штори були яскраво-червоні.
Він помітив кілька фотографій друзів та родини Мелфоя, розвішених на стінах. Мелфой сварився з батьком майже кожного тижня, та ледь не щодня вступав у дрібні суперечки з друзями на кшталт Блеза. Проте із цих фото складалось враження, наче Мелфой був ближче до своїх друзів та сім’ї, ніж Гаррі міг би подумати.
Увагу Гаррі привернуло фото Тедді Люпина. Хлопець на знімку виглядав щасливим, граючись із чорно-білою кішкою, яка прямо зараз витріщалася на Гаррі зі свого затишного місця. Тоді як сам Мелфой стяв на задньому плані фото, поруч із Тедді та кішкою.
Гаррі завжди припускав, що Андромеда брала свого онука відвідати сім’ю Мелфоїв з обов’язку, але, судячи з фотографії, Тедді насправді подобалося навідувати цю квартиру, де він міг проводити час зі своїм двоюрідним братом Драко та його кішкою.
У мить, коли він перевів погляд від фотографії до дивану, Мелфой розплющив очі.
Гаррі вражено охнув та потім швидко закрив рота, намагаючись контролювати своє дихання. Він сподівався, що Мелфой не спробує проклясти його в приступі паніки чи гніву. Гаррі питав себе, чому не скористався можливістю піти з квартири, поки Мелфой спав, замість того, щоб стояти та заворожено дивитися на них із кішкою.
Очі Мелфоя розширилися і він швидко блимнув, наче не міг до кінця повірити, що бачить перед собою.
За мить його очі зустрілись із гарріними, і він сонно пробурмотів: «Я ненавиджу тебе».
Чомусь Гаррі з радістю зауважив, що образі бракувало звичної злості.
— Я теж тебе ненавиджу, — автоматично відповів Гаррі, як він завжди робив на роботі, коли Мелфой казав йому ці слова.
Він був упевнений, що побачив натяк на посмішку мелфоєвих вуст, та вона швидко змінилась позіханням.
— Мені шкода, — пробурмотів Гаррі, не надто впевнений, за що вибачається — за останню суперечку чи за щось інше. Він радів, що принаймні його вибачення прозвучало достатньо щиро, як йому цього хотілось. Він тільки пошкодував, що не зміг придушити позіхання як вимовив останнє слово.
Мелфой кивнув, але більше ніяк це не прокоментував. Ще за кілька секунд споглядання Гаррі з розгублено-похмурим обличчям він знову закрив очі. «Давай поговоримо про це пізніше, Поттере», — пробурмотів він напівсонно.
Відчувши полегшення, що Мелфой не влаштував жодної зі своїх звичайних істерик і не погрожував доповісти на нього Кінгслі, Гаррі зрозумів натяк та зробив крок до виходу. Він хотів дати знати Мелфою, що не заважатиме йому відпочивати та спокійно насолоджуватись вихідними. Він усе вискаже йому в понеділок, як і порадила Герміона.
Проте він зупинився, коли Мелфой поплескав правою рукою по вільному місцю біля себе на дивані.
Гаррі блимнув, впевнений, що йому це здалося. Але Мелфой трохи розплющив свої очі і зробив так ще раз. Цього разу жест виглядав більш наполегливо.
Гаррі зробив нерішучий крок уперед, гадаючи, чи справді Мелфой запросив його сісти або лягти поряд.
Ця ідея не була аж такою неймовірною. Направду, вони обоє часто засинали, лежачи близько один до одного, під час аврорських розслідувань; коли вони зазвичай досягали такої точки виснаження, що вже було все одно, хто спить поруч.
Та зараз усе було інакшим, бо вони не були на роботі, і це був диван Мелфоя. І в Мелфоя була кішка.
Зрештою, Гаррі піддався спокусі відпочити на дивані, що виглядав так зручно.
Повільно й обережно він зняв своє взуття, зробив кілька непевних кроків уперед і сів на диван поряд із Мелфоєм.
Там було достатньо місця, і Гаррі припустив, що Мелфой зробив диван ширшим за допомогою палички.
Гаррі трохи посунувся, прибрав кілька подушок і влігся.
Попри незбагненність ситуації, йому було напрочуд легко влаштуватися зручніше біля свого партнера. Однак, щоби переконатись, він кинув кілька обережних поглядів у бік Мелфоя, на випадок, якщо до нього раптом дійде, наскільки дивна ця ситуація, і він вирішить викинути Гаррі з квартири.
Мелфой нічого не сказав, але Гаррі був упевнений, що коли він потягнувся за ковдрою на поруччі дивану, то трохи повернув голову, щоб крадькома кинути погляд у бік Гаррі.
Гаррі відмітив, що кішка Мелфоя поворухнулась, та поки Мелфой вклався назад та вкрив їхні ноги ковдрою, кішка змінила свою позицію і тепер лежала рівно між грудьми Гаррі та Мелфоя.
Гаррі ще підсунувся до Мелфоя, пояснюючи це собі тим, що кішці було б комфортніше, якби вони спали ближче один до одного.
Він здивувався, наскільки розслабленим почувався, коли Мелфой був так близько до нього, а їхні руки практично торкались.
Він завжди відчував дивні ревнощі щоразу, коли приходив у дім Рона й Герміони та знаходив їх в обіймах одне одного на дивані з котом. Та зараз, коли з’явилась можливість пережити щось подібне, до нього прийшло усвідомлення, що він навіть не міг уявити як сильно йому самому було це потрібно, і чому він завжди так заздрив їхнім сценам домашнього раювання.
Він просто не очікував, що зможе розділити подібний момент із чарівником, більшість днів із яким проводив у суперечках.
Перед тим як прийти до цієї квартири, Гаррі не розумів рівень власного виснаження. Та зараз, трохи полежавши на дивані Мелфоя, відчув як злипаються очі. Він був упевнений, що відключиться прямо зараз. Та якась частина його сподівалась, що Мелфой дозволив би йому залишитися на всю ніч, щоб вони обоє змогли добре виспатись і потім продовжити свою останню сварку.
Поринаючи в сон, Гаррі вирішив, що навіть якщо ситуація була дивною, навіть якщо вони зможуть повернутись до їхніх суперечок зранку, як тільки прокинуться, та навіть якщо в нього буде якийсь серйозний аргумент, коли Мелфой нарешті вирішить запитати його, чому він взагалі явився до його вітальні, — він мав дивне відчуття, що, можливо, після сьогоднішнього вечора, вони зможуть щось вирішити.
Можливо, зараз вони змогли би краще порозумітись одне з одним. Можливо, вони могли би навчитись говорити про минуле без сварок. Можливо, Гаррі врешті знайшов би відповідь цій дивній одержимості провокувати Мелфоя та своїм ревнощами до дружби Мелфоя з Блезом. Можливо, Драко міг би дозволити йому бути частиною цієї іншої, більш приватної, сторони свого життя. Можливо, зрештою все було би добре.
А все тому, що в Мелфоя є кішка.