Ремус хоче сказати щось болісне і неприємне. Зачепитись бодай за щось, тільки б відтермінувати невідворотне.
Поки ще не пізно - вигадати щось страшенно образливе та бридке, але слів підібрати не може. Збрехати - теж не готовий.
А на аргументи про його власну старість та проблемність Німфадора вже давно лише закочує очі і усміхається.
Тонкс надто безтурботна.
Але Тонкс усміхається, цілує у щоку і каже, що вже замовила Вовкотрут, і швиденько змінює тему, бо звідки у неї на це кляте дороге зілля кошти?
Легковажна.
Але вона накладає на кімнату чари і зосереджено зводить брови, перш ніж на прощання трохи ніяково махнути рукою з обіцянкою повернутись зранку, і що найжахливіше - обіцянку вона виконує.
Гарячкова.
Але вона повзе сходами, бо у Ремуса після повні крутить суглоби і він спирається на ціпок. Хоча Ремус знає, що в ній, наче в дитині, стільки енергії, що вона могла би вже бути на п’ятому поверсі. Двічі. Чи навіть тричі.
Вітряна.
Але вона з ніжністю торкається білих пасм волосся і жартівливо пропонує Ремусу використати маґлівську фарбу, а потім цілує у маківку і каже, що сивина йому дуже личить. І дивиться так віддано, що зашпортується тепер втричі частіше.
Але сьогодні він знаходить потрібні слова.
Нарешті.
— Ти навіжена! - це злітає з язика чистісінькою правдою, а Тонкс запрокидує голову і голосно сміється, поки перекидає через Ремуса ногу.
— Я тобі можу нашкодити, - це виривається із горла тихим гарчанням, бо Ремус не може нашкодити. Він дуже хоче нашкодити. Бо у Тонкс довга тонка біла шия, і на ній гарно виглядатиме слід його зубів.
— Я не зможу себе контролювати, - це звучить вже майже благаюче і тихо, а Тонкс дістає чарівну паличку і просить підняти руки над головою.
Ремус слухається. І він не сумнівається у тому, що м’які стрічки, які овивають його зап’ястя, міцні,але геть не впевнений у тому, що узголів‘я ліжка витримає. Німфадора теж так думає, бо бормоче чергове замовляння і магічно зміцнює деревину.
— Я…
— До повні ще два дні, Ремусе.
Німфадора так втомилась від розмов. Так втомилась від того, що цей розумний та інтелігентний чоловік може бути настільки сором’язливим дурником.
Так втомилась від того, що у Ремуса якимось магічним (насправді ні) чином звірина натура проривалась (лише за його словами) вже не за день, а за два, три, вже чотири до повні.
Так втомилась від того, як Ремус шаріється від поцілунків і майже захлинається диханням, коли їх губи стикаються, а тоді цей самий Ремус (дорослий та розумний чоловік) тікає до ванної кімнати і забуває, що взагалі-то Тонкс теж жила у гуртожитку і прекрасно знає, навіщо накладаються чари тиші.
Так втомилась від того, як Ремус жадібно дивиться, коли Тонкс грається зі своїм волоссям і так само жадібно цілує, як тільки вони опиняються насамоті, а тоді знову згадує про свої вовкулачі нісенітниці, хоча до повні ще кілька днів.
Але вона зовсім не втомилась від того, як Ремус збуджено облизує губи.
І як дивиться знизу вверх, дотягуючись пальцями до узголів‘я, щоб за нього вхопитись міцніше, хоча Тонкс ще навіть нічого не зробила.
Вона просто сідає зручніше. Вовтузиться неспішно, і Ремус від цього нетерпляче підштовхується, намагається притертись, але хто ж йому дозволить.
Сітчаста кофтинка летить на підлогу першою. Одразу за нею - тонка футболка, під якою лише прикраси, і от їх вона і знімає.
Ланцюжок, що тісно обвиває шию, першим стікає золотистою змійкою кудись на подушку поруч з Ремусом.
Тоді медальйон на шкіряному шнурку.
Чокер, тісно стискаючий шию.
Ще одне намисто і…
— Перестань… - голос Ремуса хрипло надламується.
— Що саме? - лагідно перепитує Тонкс і починає знімати сережки.
Ремус майже скавучить. Він вже гарячий і твердий, і соває ногами так непосидюче, що це мимоволі викликає посмішку.
А вже за мить - сміх, бо Тонкс береться за ґудзики сорочки, а Ремус гаркає, що може залишитись в ній. І взагалі, його можна не роздягати, і це зовсім не тому що він соромиться шрамів.
— Тут тебе теж не роздягати? - перепитує Тонкс і кладе гарячу руку на пах Ремуса, погладжує, нігтями проводить по тканині, і в очах Ремуса стільки відчаю, що його майже шкода.
Ще більше шкода узголів‘я ліжка - Ремус так натягує мотузки, що воно жалісно скрипить.
Але Тонкс тут не для того, щоб його катувати, тому залишки одягу дуже скоро опиняються десь на підлозі, її губи - на його губах, її руки - у його великих і теплих долонях, і їх до біса хочеться відчути на собі.
І навіть якщо вона впевнена, що Ремус буде дуже хорошим і лагідним, ніжним і уважним (як завжди), вона геть не впевнена, що він не втече, якщо його звільнити.
Тому доводиться робити все самотужки.
Підставляти шию вологим губам, ловити у поцілунках гарячі стогони і рухатись.
Але Ремус дуже вдало все компенсує.
Її мовчазний і на диво тихий Ремус, який майже соромиться у коханні зізнаватись, раптом ковтає стогін і збирає слова докупи.
— Ти така красива.
Тонкс волого притирається у відповідь і щасливо усміхається.
— Ти така гаряча.
Тонкс тихо схлипує і насаджується нарешті, ледь стримуючи тремтіння у тілі.
— Ти така волога.
Тонкс шаріється і намагається накрити губи Ремуса рукою, змусити його замовчати, але Ремус впирається у ліжко ногами, штовхається глибше, і від цього зовсім роз’їжджаються коліна.
Тонкс подобається бути зверху. Їй до біса подобається вслухатися у чужий хриплий голос і насолоджуватись компліментами, але Ремус доводить її навіть зі зв’язаними руками.
Бо до цього вечора Тонкс не знала, що вона дуже хороша дівчинка, і що Ремусу подобається, коли вона, тремтяча і спітніла, схиляється до нього і чіпляється у волосся, вимогливо притягує до себе і підставляється під гарячий язик.
Може просто щоб Ремус нарешті - будь ласка! - вже замовк, а може тому що їй так добре, що внизу все надто чутливе.
І він дійсно губить слова, коли Тонкс раптом тікає донизу.
Взагалі Ремус не дозволяє їй це робити, але зараз він настільки збуджений, а Тонкс вже не питає дозволу,що поки Ремус намагається пригадати, як розмовляти, вона змушує забути про все на цьому клятому світі.
І про сором, і про те, що зап’ястя вже натерті до червоного і болісно ниють, і хто він взагалі такий і чим заслужив любов цієї неймовірної жінки і відчуття її гарячих губ і язика, який м’яко та волого торкається ніжної шкіри. Як взагалі дихати, тому що останні декілька хвилин-годин-вічність він точно цього не робив.
Бо перед очима досі все розпливається, і по тілу розповзається лінива втома, а Тонкс лягає зверху і трохи присоромливо витирає губи. Ремусу начхати. Він сам тягнеться ближче, цілує, не одразу усвідомлюючи, що руки вже вільні, але вони одразу знаходять своє місце на вузькій талії.
Бо Тонкс дійсно надто безтурботна, легковажна і гарячкова.
І Ремус це в ній обожнює.