Гаррі не знаходить у собі радості. Здавалося б, що він має бути радий: пережити криваву війну та роки спроб убивств, але ні. Щось не дозволяло розслабитися та насолоджуватися життям, завести сім'ю.
Гаррі навіть не впевнений, чи хоче він взагалі цю сім'ю. Та й з ким? Всі його інтереси, які будь-коли були, були викликані гормонами, а не коханням чи просте “подобається”.
Гаррі не хоче перебувати у стосунках, відмовляючись усім, хто тільки може це запропонувати. Він просто не може, коли щоночі прокидається від кошмарів, коли бачить мертві обличчя, коли обертається з серцем, що швидко б'ється, від того відчуття, як щось його переслідує.
Гаррі знає, що з ним не все гаразд. Що це не нормально, чути чиїсь кроки, шепіт, та нікого не бачити. Він божеволіє, так?
Гаррі дивиться в своє відображення і лякається, коли бачить червоні очі, що сяють.
У вухах Гаррі чути холодний сміх.
— Тобі не врятуватися від мене, Гаррі, — шипить воно. — Ми були пов'язані з тієї самої ночі і ти смієш думати, що смерть нас розлучить?
Гаррі, Гаррі, Гаррі, повторюється пошепки.
— Ти будеш моїм.