У Гаррі щось зламалося усередині нього.
Вбивство відібрало в нього можливість жити як і всі, коли щоночі уві сні до нього приходить Том.
З червоними очима, що нагадують кров усіх жертв, які більше ніколи не зможуть провести час зі своїми рідними.
Це було боляче. Йому було боляче бачити ці очі, коли все, чого Гаррі хотів, забути їх. Йому було боляче, що з того часу, як ці очі більше ніколи не зможуть дивитися на нього, Гаррі перестав отримувати задоволення від життя.
Складно було зізнатися, що він мав потяг до небезпеки, до адреналіну, коли на кону поставлено його життя, коли бореться з колотящим серцем. Але зараз усе, що в нього було, абсолютна байдужість до всього.
Як бути щасливим, коли це щастя було з Томом? Як продовжувати жити далі, коли йому не вистачає його, все це протистояння щороку, ці гострі відчуття, просто не вистачає самого Тома?
Він не знає, що робити далі зі своїм життям, несвідомо шукаючи знайомі риси характеру та поведінки в інших, але ніколи не отримуючи того, чого справді хоче.
Гаррі абсолютно впевнений, що він втратив не тільки частину душі в собі.
Він втратив щось більше, чого ніколи не матиме без нього. Так само, як у тих самих розповідях про споріднених душах, яких розлучила смерть, з постійним болем душі від втрати.
В один момент він не може більше цього витримати і вбиває себе, а коли його душа опиняється в місці, куди потрапляють усі після смерті, він бачить Тома з тими ж червоними очима.
— Ти чекав мене?
— А якщо я...? Але чи не будуть твої діти і дружина нудьгувати за тобою через твій вчинок?
(Том, чия душа за час очікування ворога-не-ворога зібралася, відчував цю постійну порожнечу всередині себе, ніби там мало бути щось, але нічого немає. Тільки біль, біль та біль. Це було нестерпно. Йому хотілося якнайшвидше з цим покінчити. Але коли Гаррі з'явився і дивиться на нього своїми зеленими очима, він відчуває це. Як біль стає слабшим. Як хочеться бути ближче. Тяжіння. Душі, які хочуть злитися разом. Як справжні споріднені душі.)
(Взаємозалежність.)