У Гаррі з'явилася погана звичка: куріння.
Це сталося тоді, коли він усвідомив, що йому не тільки довелося когось вбити заради власного виживання, але й втратити себе.
Ніхто ніколи не казав йому, що пролита кров буде з його вини, що вбивство мучитиме щоночі, що він ніколи не зможе радіти перемозі, коли порожнеча розростається всередині нього. Частина його душі залишилася там, у тому дивному просторі, куди потрапляють усі після смерті, плачучи від горя.
Гаррі почував себе без нього неповноцінним, таким неправильним. Весь світ втратив своє значення.
Йому було цікаво, як він міг так потребувати того, хто був причиною його страждань? Той, з ким він не міг мирно співіснувати, але й без кого не може жити, як раніше?
Гаррі не розумів, чому взагалі в житті все так складно. Чому все мало статися саме так? Він не може заплющувати очі на це, на гірку правду. У нього була надія, що та, хто йому подобався у підлітковому віці, з тією пристрастю, зможе його врятувати, коли створить з нею свою сім'ю. У них є троє дітей, у них є все, про що тільки можна мріяти, але він просто не може.
Йому потрібен був він, з червоними очима, щоб вилікувати цю порожнечу всередині нього, щоб його душа знову стала цілою, неушкодженою. Але мертвого не можна воскресити, він власноруч вбив його замість того, щоб змінити долю та бути разом.
Гаррі знає, що це не було б легко, не тоді, коли здається, що в ньому не залишилося нічого людського, гібрид змія, з такими ж інстинктами, але він би принаймні спробував, щоб не страждати щодня.
Щодня здається ще одним днем, як пекло, коли намагається впоратися з цим почуттям у собі, запиваючи спиртним і викурюючи по два-три сигарети. Він знає, що вбиває себе цим, але просто не може так продовжувати, не хоче так продовжувати.
Гаррі не хоче жити.
— Бачиш? — запитує хтось, голос звучить з усіх боків.
Але Том за цей час зрозумів, хто це і що за місце. Йому доводилося спостерігати за мертвими, які приходили та йшли, залишаючись на місці, без можливості повернутися чи йти далі.
Його душа ніколи не буде цілою, не тоді, коли, за чужими словами, він зробив когось своїм соулмейтом.
Том ніколи не знав, що таке можливо, втомлено відвертаючись від сцени, яку йому показують, знову і знову. Його покарання жорстоке, за всі вбиті душі, яких вбив власноруч, продовжуючи спостерігати із потойбіччя за тим, як його соулмейт проживає життя за життя, знову і знову, стільки разів, скільки разів він когось убив.
Він втомився спостерігати, як народжується соулмейт, як бореться соулмейт, как вбиває соулмейт дуже схожого на нього людину і як вмирає його соулмейт, але нічого не може зробити, щоб позбутися болю в грудях.
— Бачиш, що ти зробив? Бачиш, у чому винен? — то шепоче, то голосно каже голос у вуха Тома.
На тлі чути, як його соулмейт убив себе, падаючи з високого будинку. Це гірше за пекло. Скільки разів він уже чув, як соулмейт вбиває себе у кожному прожитому житті? Він збився з рахунків.
— У тебе є шанс. Магія тебе кохає і заради неї я даю тобі цей шанс. На цей раз зроби як слід, — радить йому Смерть і Том хмуриться, провалюючись у темряву.
Том приходить до тями в момент свого народження, пам'ятаючи абсолютно все, що було, але цього разу обіцяє собі зробити все по-іншому.
Він не повторить своїх помилок.
Він буде працювати з тіні, і ніхто не знатиме, ким є Волдеморт, наклавши Фіделіус на це знання, що Том — це Волдеморот, а зберігачем секрету буде він сам.
Таким чином він зробить усе, щоб цього разу майбутнє стало кращим.
Гаррі завжди казали, що він народився з дивним шрамом на лобі, бо Магія відзначила його, що б це не означало. Це було у формі блискавки, як у Бога Юпітера, найголовнішого Бога Олімпу, яким поклоняються чаклуни та чаклунки.
Йому подобався цей шрам, хоч і невідомо, чому і як так сталося, що він у нього є.
Гаррі знав, що професор Редл теж зацікавився ним, ще тоді, з першого разу, як побачив його. Щось про те, що потрібно провести експерименти, щоб зрозуміти, що це таке.
Він не особливо був проти, коли чомусь відчував це дивне тяжіння до нього.
— Ми — соулмейти, — сказав йому Том на запитання про дивне тяжіння між ними.
— Що? — перепитав Гаррі, а потім, не чекаючи відповіді, продовжив: — Але хіба це не вигадка?
— Ні, — Том нахилив голову вбік, з цікавістю розглядаючи його. — Бачиш, вигадка з усього цього лише те, що у соулмейтів від народження є хтось, так звана друга половинка.
На губах розтягується усмішка, яку він не ховає, як і два ледь помітні ікла.
Гаррі здивовано виявляє їх.
— Гм. І?
Том самовдоволено на нього дивиться, але не вказує на очевидну реакцію, продовжуючи лекцію:
— З давніх-давен людям подобалося думати, що вони не одні і доля подарувала їм когось, ідеального коханого, з яким їм судилося провести все життя разом до старості. Насправді це не так працює. Справжніми соулмейтами стають, а не народжуються. Це дуже просто. Ти знаходиш людину, з якою ментально, емоційно, фізично, духовно підходите один до одного.
Гаррі відкриває рота, щоб спитати, але на його запитання вже починають відповідати.
— Ментальна хімія породжує інтерес, емоційна хімія породжує прихильність, фізична хімія породжує бажання, а духовна хімія породжує кохання. Все це разом створює соулмейтів.
— Значить, ми...?
— Так.
Гаррі подобалося проводити час з Томом, але ніколи не питав, чим займається він крім роботи в ролі Професора.
Він часто йшов у якихось справах, але завжди повертався.
Гаррі, насправді, не хочеться втручатися у дорослі справи, постійно бачачи газети про смерті за дивних обставин. Ці схвильовані обличчя знайомих, коли про них згадують. Ніхто не знав, хто винний, це робив справжній професіонал.
Він радий, що ніхто з тих, хто є йому важливим, не вмирав, лише якісь люди з Міністерства.
Том казав йому, що це можуть бути люди, яким не подобається уряд і хто хоче змін. Гаррі міг лише погодитись.
— Ти знаєш, що ти можеш бути важливим?
— Гм?
Том обводить пальцем шрам на лобі, пролунаючи тихий звук у роздумі.
— Твій шрам блискавки є унікальним.
— Що?
— Тебе благословив Юпітер.
Гаррі недовірливо дивиться на Тома, який усміхнувся.
Іноді він не знає, чи хоче його побити чи поцілувати.