Волдеморт сидів за столом з важливими документами, яких читав, думаючи про те, як слід зробити краще зі звітами вірних слуг, коли помітив щось дивне.
Він насупився, перевіривши і один, і два, і три рази свій розум, застигши з жахом.
У нього почали з'являтися спогади, яких у нього і не повинно бути. Тому що він точно знає, що жодного Адріана Еванса на той час не було ні Гоґвортсі, ні в Слизерині і вони навіть не ділили одну й ту саму спальню в гуртожитку.
Це не має жодного сенсу! Цього не може бути!
Перо, яке він тримав у руках, зламалося навпіл від сили, з якою Волдеморт його стиснув.
Якби не його бліда шкіра, він би обов'язково зблід, коли "молоде я" почало виявляти інтерес до Адріана.
Ні, хотілося йому сказати, але нічого не може зробити, продовжуючи спостерігати, як усе, що Волдеморт знав, змінюється безповоротно.
Всі ці розмови, протистояння, битви, від яких серце починалося битися швидше і що закінчувалося гарячими поцілунками та...
Ні, каже Волдеморт собі, відмовляючись вірити, що він може хоч колись фізично когось захотіти, не кажучи вже про хлопця, якого він хоче вбити.
Цього нема!
— Тільки через мій труп, — шипить Волдеморт, а потім від його магії все в кімнаті ламається з гучним тріском.
Він зауважує, що дихання почастішало, поки дивиться широко розплющеними очима на зруйновану кімнату.
Волдеморту погано.
Все це схоже на чийсь жарт або те, що хтось прокляв його. Це більше схоже на правду, ніж те, що йому добровільно захочеться бути разом з цим хлопчиськом, що йому у онуки годиться.
А Волдеморт не з тих, хто схвалює інцест!
Його сім'я є прикладом того, чому це погано і так не можна робити!
Він встає з-під столу, що зараз ледве нагадує стіл, а потім виходить із кімнати. Йому потрібне повітря, щоб спокійно подумати та вирішити, що з усім цим робити. Ні, Волдеморт уже знає, що.
Потрібно вбити цього нахабного хлопчика. Зазнати муками доти, доки не проситиме про смерть і милосердно вбити. Так, це звучить як добрий план.
Волдеморт зупинився на подвір'ї, а потім закричав: — Я вб'ю тебе, породження бруднокровки!
— А нещодавно ти зізнавався мені в коханні.
Волдеморт швидко повертається до ненависно знайомого голосу, витягає паличку з кобури і застигає, коли при погляді на цього хлопця його охоплюють почуття, чого ніколи раніше не було.
— Що ти зробив, Поттер?!
Це безумовно якесь прокляття; всі ці емоції йому чужі. Не знайомі. Волдеморт не здатний на кохання, бажання, на... жалюгідне створення, спраглий до дотику.
Це огидно.
— Я повернувся до тебе, Ві, і ми тепер можемо бути разом. Світ, якого ти знав, якого я знав, якого ми знали, більше немає, — наважився сказати він, не відриваючи погляду зелених очей від червоних Волдеморта.
Йому хочеться проклясти його, але прокляття не сходить з губ і від цього не найкращий стан погіршується. — Тобі весело? Від того, що ти зі мною зробив?
— Я нічого не робив, це твої почуття. Ти був певен, що не можеш їх відчувати, бо зачатий від зілля, але це не так. Ти здатний на них, як би не відмовлявся приймати їх.
Яка нісенітниця, думає Волдеморт, але нічого не каже.
Цілком можливо, що прокляли не лише його, а й хлопця.
Дамблдор? Якщо цей старий пердун щось зробив, то, напевно, сміється з них і давиться своїм улюбленим лимоном, з яким, напевно, навіть спить. Волдеморт не хоче навіть уявляти це.
Потрібно просто вбити їх обох за це.
Дамблдора за те, що він зробив, а хлопця за те, що вижив після того дня і тепер Волдеморт переживає таке приниження.
(Він просто ще не знає, що навіть після смерті Дамблдора нічого не зміниться, а хлопчисько крутитиметься навколо нього.
В один момент у нього не вистачило терпіння і він попросив слугу вбити хлопця, а той посмів не вмирати, вкотре! А потім поцілував його за це! Що за—...)
(І найжахливіше, що світ не такий, яким він був, багато людей, ті, що колись були мертві від війни, живі і здорові, їх суспільство ще ніколи не мало стільки людей, з набагато більш потомством і всі вони поклоняються йому, а він, Волдеморт, займає посаду Міністра. Що, бляха, не так із цим світом. Він збожеволів чи всі навколо нього збожеволіли?...)