Для Гаррі кров була найулюбленішим смаком з усього існуючого, особливо кров Тео, який був медово солодким на язиці.
В глибині душі він знав, що це викликало в нього залежність від нього, але не те, щоб Гаррі протестував проти цієї залежності.
Це було добре, правда так добре, наскільки це тільки може бути добре. Гаррі не шкодував, що одного разу він погодився спробувати його на смак, не тоді, коли це пропонували перед хижаком.
Гаррі було цікаво, з чим це викликано, бо в жодних книгах не йдеться про таку одержимість кров'ю.
Коли у нього виникли такі питання, Тео сказав, що таке викликає дві речі: темна магія чи вампіризм. Гаррі не був вампіром, а отже, все це було через темну магію, під вплив якої він потрапив.
Не те щоб він пам'ятав, чому це... Ах, на Гаррі накладали кілька разів темне заклинання і тепер він не може й місяць прожити без крові.
Це була ще одна річ, чим вона відрізнялася від інших. У Гаррі такого було повно.
Однак у нього було одне питання, яке його цікавило, пов'язане з усією цією дивовижністю. — Що таке "носій" для одержимих кров'ю? — запитав Гаррі.
— Це, Гаррі, той, хто народжується із темним ядром і може забезпечити кров’ю для таких, як ти.
Гаррі тільки промимрив у відповідь, даючи зрозуміти, що чує, поклавши голову на плече Тео.
Він кохав проводити так час, коли від нього нічого не чекають і не хочуть, даючи Гаррі блаженного спокою та тихого бубнежа від читання Тео якоюсь черговою книгою за книгою.
(Якщо в цей момент він більше думав про якогось Темного драматичного Лорда і союз із ним, то це залишилося непоміченим Тео, хоча Гаррі знав, чого той добувався.
Гребані Слизеринці, подумав з Гаррі без гостроти у голосі.
Не те, щоб Гаррі збирався відмовлятися. Йому подобається викликати хаос і йому точно сподобається той, який виникне незабаром від їхнього союзу.)