Гаррі знав, що з ним щось не так.
Ні з ким, кого він знає, не відбувається те саме, що і з ним.
Люди навколо нього виявляють свою зацікавленість, своє кохання, все до єдиного, кого Гаррі тільки знає.
Це було не тільки неприємно, а й огидно, коли люди торкалися його, мацали його, намагалися залізти до нього в штани, бурмочучи про те, як йому буде приємно — але Гаррі не було приємно.
Все, чого тільки він міг хотіти, так це щоб його залишили у спокої.
Це сталося, коли до нього прийшов на одинадцятиріччя незнайомець зі словами про те, що забере Гаррі з притулку та знає його батьків.
Гаррі не залишили, тому що він був нікому не потрібен, а тому, що так склалися обставини. Батька він не знав, помер, коли ще був маленьким. Друзі батька не могли піклуватися про нього через проблеми зі здоров'ям, їм не дозволили б, а живих родичів більше не залишилося. Його мама не покинула їх, бо не хотіла ні його, ні батька Гаррі. Вона пішла, бо вона Богиня і їм заборонено втручатися у справи смертних.
Гаррі хотілося б відчувати з цього приводу хоч щось, крім позитивного, враховуючи все негативне, що в нього було за коротке життя, але не міг ненавидити ні їх, з мерзенними руками на його тілі, ні свою матір, що не прийшла на допомогу.
Гаррі думав, що це через те, що він є сином Богині Кохання.
Чи може він взагалі когось ненавидіти? Він сумнівався.
Гаррі стояв під величезним деревом на краю табору, як захисний бар'єр від чудовиськ і важко зітхав. Іноді він справді хотів бути кимось іншим.
— Ось ти де, — сказав голос позаду Гаррі.
Він обернувся, щоб подивитись на Персі і... Тома?
— Том хотів тебе бачити, — відповів Персі на його безуче запитання і залишив їх двох.
Том був частим партнером на його завданнях разом з Джіні. Хоч він і знав, що Гарріна природа впливає на напівкровок не так сильно, як на смертних, все ще було неприємно, як вона сподівалася на щось більше, ніж платонічні стосунки, що він міг їй дати. Том був простіше, він розумів Гаррі без слів, ніколи не намагався спокусити, навіть якщо сила мала вплив на нього, він просто залишався поряд як надійний партнер.
Гаррі подобався він таким ставленням. Це була єдина причина, чому він не уникав Тома, як усіх інших.
(А ще Том, будучи сином Підземного Світу, однією присутністю відлякує не тільки від себе, а й від нього всіх. Це було приємним бонусом.)
— Чи збираєшся і сьогоднішній ужин пропустити? — запитує він у Гаррі.
— Мабуть? — невпевнено відповів Гаррі.
Том схопив його за руку і потяг за собою. — Не будь дурним, Гаррі. Ти не можеш уникати всіх весь час. Якщо вони не можуть дати тобі спокій, ми можемо сказати їм, що ми перебуваємо у стосунках.
У Гаррі здивовано вирвався зітхання. — Але ж ми не у стосунках!
Том зупинився, коли вони були на видному місці, подивившись на тих, хто вже зібрався біля своїх столів, а потім подивився на Гаррі. Він нахилився щоб бути на одному з ним рівнем. — Але ж ми можемо бути.
Томові пальці схопили його за обличчя і Гаррі подивився в червоні очі власними зеленими, намагаючись зрозуміти, чи є хоч частка вдавання в ньому.
Ні. Немає.
— Добре.
— Добре? — повторює Том тихим шепотом.
Гаррі посміхнувся. — Так, — заявив він.
І Гаррі був упевнений, що Том зробить усе, щоб він продовжував так усміхатися і перестати відчувати тривогу від інших.