Це було незвичним місцем для Джеймса. Суцільна темрява, не враховуючи неоново-зеленої підсвітки бару та сцени, металеві балки й рештки під високою стелею, купа людей, повз який треба було проштовхуватися, щоб дістати собі напій.
Андеграундний нічний клуб в підвалі якоїсь будівлі не був в стилі того, де любив проводити час Джеймс, але він зазвичай проводив час з друзями, тому погодився йти сюди з ними. Тип паче, що Сіріус не міг дочекатися побачити виступ Реґулуса зі своєю групою на сцені.
Говорячи про друзів. Джеймс не встиг допити перший коктейль, як два стільці за баром, на яких сиділи Сіріус та Ремус, спорожніли. І Джеймс ні в якому разі не збирався йти на їхні пошуки. Багаторічна дружба довела, що трохи байдужості може врятувати його очі та психіку.
Він підніс склянку з яскравим ароматом тропічних фруктів та різким шлейфом алкоголю до губ й обернувся по сторонах, в надії зачепитися поглядом за щось цікаве.
Щось цікаве врешті решт опинилося зліва від нього, там, де хвилину тому сидів Сіріус. Зелене світло відблискувало від срібних металевих кілець в носі, над бровами та у вухах (цікаво де ще), неприборканий безлад на голові чимось нагадував власний хаос з волосся, татуювання обвивали руки й визирали з-під чорної майки на грудях й шиї, губи вигиналися в лисячу посмішку.
Джеймс зробив ще один ковток свого напою, облизнув губи й зосереджено намагався розгледіти етикетки на пляшках позаду бармена, аби тільки не витріщатися на хлопця поряд.
— Гей, красунчик, — пролунало зліва й Джеймс наче тільки й чекав чогось подібного, повернув голову.
Лисяча посмішка тепер була направлена на нього, й Джеймс міг рівно дві секунди дивитися на неї, поки не підняв погляд вище, на зелені (може це тільки світло, а може то дійсно був насичений отруйно-зелений відтінок) очі.
Алкоголю в одному коктейлі явно було недостатньо, щоб голова Джеймса хоч трохи запаморочилася, а в кінчиках пальців відчувалося поколювання, але саме це й відбувалося.
— Хочеш чогось? — хлопець кивнув у бік бару.
Джеймсу довелося сковтнути слину, щоб мовчки підняти недопиту склянку в руці.
— Який сором відмовлятися від безплатної випивки. Два мартіні, — він показав бармену два піднятих пальці й знову подивився на Джеймса. Його рожевий язик пройшовся по нижній губі й на секунду на ньому спалахнув металічний блиск.
У Джеймса всередині теж спалахнуло від цього. Тепер йому ще сильніше кортіло дізнатися, в яких місцях він міг би ще наткнутися на тверде срібло.
— Як тебе звати? — тепер незнайомець повністю розвернувся до Джеймса, бармен поставив перед ними два келихи й він підніс свій до губ, приховуючи за склом посмішку, його очі блищали може від цікавості й грайливості, а може це було вже не перше мартіні за вечір.
— Джеймс, — він сподівався, що звучав байдуже й недбало, ніби в його роті не накопичувалася слина кожні дві секунди від вигляду татуювання та пірсингу хлопця.
— Ти один чи твої друзі кинули тебе, Джеймс?
— Скоріше друге. Певен, вони облизуються десь в кутку.
— Хочеш їм помститися? Я знаю багато кутків поза межами клубу. — хлопець нахилився ближче, від нього пахло цигарками й алкоголем, Джеймс глибоко дихав, щоб не пропусти жодного іншого аромату.
Джеймс не довіряв власному язику, тому у відповідь кивнув. Він хотів піти з цього клубу як тільки ступив в нього, а тепер він міг піти з цим звабливим незнайомцем, чия посмішка нагадувала лисячу, а язик був наче зміїний, й дослідити власними губами кожне з його татуювань та срібних проколів.
— Тоді дочекайся мене. — він торкнувся стегна Джеймса, й гарячий дотик навіть крізь джинси розтікся усім тілом, затоплюючи розпеченої рідиною мізки. Він встав зі стільця й Джеймс очікував, що він розчиниться у натовпі, та натомість дихання хлопця опинилося прямо біля вуха.
— В тебе ще є час подрочити в туалеті й кінчити з моїм ім'ям. Барті. — й Джеймс відчув ковзання гарячого й слизького язика по раковині вуха. — Але не затримуйся, інакше пропустиш усе цікаве. — Барті зник, залишаючи вологий слід на шкірі.
Порадою Джеймс вирішив не користатися, замість цього замовляючи собі ще одне мартіні. Невдовзі з'явилися Сіріус та Ремус, одного погляду вистачило, щоб Джеймс ще раз похвалив себе, що не пішов на їхні пошуки.
— Не нудьгував? — Сіріус плеснув його по плечу й одним рухом спорожнив замовлену склянку пива.
— Навіть трохи розважився. — посміхнувся Джеймс, та на запитальний погляд Ремуса лише відвів очі на сцену.
— Скоро повинно початися, ходімо ближче.
Джеймс слухав деякі пісні, які йому вмикав Сіріус, та зрозумів, що це була не його музика, занадто гучна, різка й шалена. Навряд чи він отримає багато задоволення від цього концерту, але він тут скоріше заради підтримки молодшого брата Сіріуса.
Прожектора погасли, натовпом пройшлися оплески та вигуки, через кілька секунд сцену знову освітило зелене сяйво, й чотири чорні силуети стояли там. Один хлопець підійшов на мікрофону й Джеймс здогадався, що це був Реґулус, один сів за барабани, інший хлопець та дівчина тримали гітари.
Світло хлинуло на них й Джеймс міг краще розгледіти їх. Реґулуса він добре знав, гітаристи були дуже схожими, зі світлим волоссям одного відтінку та рисами обличчя, і нарешті його погляд завів далі, на стійку барабанів й в нього перехопило подих.
В тій же майці, з тим же безладом на голові сидів Барті й посміхався в натовп. Реґулус кивнув йому й він, стукнувши для ритму паличками, почав грати.
Джеймс не міг відвести погляду від розмашистих рухів Барті, те, як його голова хиталася в такт, як тяжіло його дихання, як піт виступав по всьому обличчю, як намокала його майка.
Натовп був в такому ж захваті, щоправда, від цілої групи та їхньої музики, а не тільки від одного барабанщика. Усі кричали, підспівували й штовхалися.
Вони грали всього кілька пісень й під гучні оплески зникли закулісами. Джеймс залишив Сіріуса та Ремуса біля сцени, куди мав би підійти Реґулус, та ринувся у бік бару. Мартіні з нього було досить, але він очікував іншого. Срібного блиску, темних хитромудрих малюнків на світлій шкірі, й лисячої посмішки.
Барті з'явився так само як і зник, із гарячим язиком на шкірі та тонкими пальцями на тремтячому тілі.
— То ти друг Реґулуса? — спитав Джеймс, як тільки його очі зустрілися із зеленими.
— Сподіваюсь, ти не довго будеш мене так сприймати. — він зачепився пальцями за ремінь Джеймсових джинсів, щоб притягнути його ближче. І знову провів проколотим язиком по губах, наче перед ним був найсмачніший бенкет. — Я б хотів, щоб ти запам'ятав мене як того, хто найкраще відсмокче тобі за все твоє життя.
Джеймс точно запам'ятає металевий прокол на язиці, який зачіпав надто чутливі місця й посмішку, яка не покидали обличчя Барті до самого кінця ночі.