Гаррі дивився на Тома, чиї риси обличчя зараз не належать йому — завжди, коли за контроль його тіла береться Волдеморт, він стає менш людяним і більш звіринішим. Зникає його хвилясті волосся, стаючи лисим, зникає його гарний ніс і замість нього дві щілини, а шкіра стає смертельно блідим і з лускою, як у змії. Гаррі все ще не знає, як саме вони опинилися в одному тілі. Том сказав йому, що під час пошуків сили та безсмертя знайшов ритуал, завдяки якому може отримати те, що хоче, але натомість йому потрібно стати судиною для Волдеморту. Але жодного слова про те, як це сталося. Не те, щоб це правда цікавило, враховуючи, що єдине, що було відомо: це смертельно небезпечно.
Зважаючи на везіння Гаррі, він правда не хотів вплутуватися в ще одні неприємності, щоб не думали Лілі і Джеймс та Герміона і Рон. Неприємності просто знаходять найцікавіше для них в світі: Гаррі.
— Ти дуже пильно дивишся, Гаррі, про що думаєш? — голос Тома, завжди такий бархатний, зараз такий шиплячий. Ще одне нагадування, що вони з Волдемортом не одні й ті самі люди.
— Якщо тобі так подобається знаходитися серед смертних, чому б не стати одним із них?
— Мені подобається бути Богом.
Гаррі моргнув від такої відповіді. Серйозно?
— Навіщо тоді приходити у світ смертних?
— Мені подобається, що смертні можуть зробити своїми крихітними силами.
Гаррі відкрив, але потім закрив рота. Невже життя безсмертним настільки нудне?
— Чому тоді тобі так подобається бути Богом? — Гаррі все ж таки запитав після якихось хвилин вагань.
Том, ні, Волдеморт відкинувся на диван, на якому сидів, але не закриваючи книгу, що тримав у руках. Він підняв погляд своїх червоних очей — що були блакитними до цього — щоб пронизати ними.
Гаррі почував себе незручно під такою увагою. Том ніколи не дивився на нього з такою невідомою силою, що вирує в очах прямо зараз.
Волдеморт тільки посміхнувся на чужу незручність гострими іклами. — А чому тобі подобається бути смертним?
Гаррі не знав, що на це відповісти. Чому людям подобається, що вони люди, а не хтось ще? Ми маємо емоції, яких баркує Божествам? Ми відчуваємо співчуття, прихильність, кохання, що для Божества не має значення, коли вони мають вічність, але людське життя таке коротке. У нас ледве вистачає часу для чогось. Тому ми витрачаємо час на такі речі, щоби бути потрібним комусь? Що ми не самотні до нашої смерті і після нас залишаться діти? Гаррі не знав, не був упевнений, чому, будучи людиною, так кохаємо жити людиною.
Том не був таким, він був більше схожим на Волдеморта. Йому подобалося бути вище простої людини, кимось значнішим і важливішим. Безсмертним. Божественним. У нього також є відсутність співчуття, повна байдужість до чужого страждання, жодного інтересу до романтики і зрідка відчуває сексуальний потяг.
Гаррі через все це часом не розумів, як вони опинилися утрьох у стосунках. Хоча про себе може сказати, що це було з-за незвичайного розуму Тома, але в чому не зізнається, то це сила Волдеморту.
Зараз здається неймовірним, що до них у Гаррі були стосунки з Джіні, тому що вона ніколи не зможе зрівнятися ні з Томом, ні з Волдемортом.
Гаррі просто... щасливий, що вони мирно розійшлися, залишившись друзями. Як відомо, Джіні зараз у стосунках з Блезом. Їм набагато краще разом. Джіні ніколи не сяяла так яскраво, як зараз, коли вона з Блезом. Усі від цього тільки виграли. Навіть якщо Том та Волдеморт не знають про це.
Гаррі посміхнувся, але його думки перервали слова: — А тепер, прямо під час розмови, ти смієш не звертати увагу на мене.
Том, ні, вкотре нагадує собі, Волдеморт усе ще дивився червоними очима з чимось нечитаним у них.
Гаррі сів ближче, визнаючи, що в них з Томом все ж таки є щось спільне. — Ти хочеш усю мою увагу для себе, мій Бог? — питає, сміючись, коли притягують до обіймів, а потім продовжують читати книгу як ні в чому не бувало.
І після всього цього Волдеморт сміє тільки видати у відповідь звук з горла.
Але Гаррі не обдуриш, бо знає, що в них — Тома та Волдеморта — є кінк на Божественні прізвиська і що їм подобається, коли їх так називають.
Мій Бог, каже подумки.
Посміхаючись, Гаррі дивиться на риси обличчя поблизу, помічаючи найдрібніші деталі, які здалеку були непомітними, визнаючи собі, що і Томова, і Волдеморта краса, не дивлячись на їхню відмінність, не викликає огиди, а радше захоплення. Вони були — і є — красунчиками.