Гаррі зітхаючи, піднімає погляд на стелю. У в'язниці влітку все ще було так жарко, незважаючи на холод самої будівлі.
Він повинен був здогадатися, що якщо відмовиться вбити Волдеморта в ім'я порятунку їхнього світу, то його так само засуджуватиме, як і злочинця. Але ніхто навіть не питав, чого він хоче, ні, всі вирішили, що знають Гаррі краще за нього самого. І він просто так втомився.
Чому рятувати когось — саме його проблема? Навіть у Пороцтві не було сказано нічого про те, що Гаррі зобов'язанийповинен має вбити. Стати справжнім убивцею, як і його ворог.
В'язниця — єдине місце, де, начебто, повинні потрапляти тільки злочинці, але ось він тут, серед них. Гаррі ще не пощастило з сусідом, який є не ким іншим, як Волдемортом. Тут, у самому вгорі Азкабану, куди ставлять лише тих, хто на довічно, є лише вони удвох.
— Я більше ніколи цього не скажу, але… ти мій улюблений ворог, — пошепки сказав Гаррі таємницю.
Здавалося б, він повинен ненавидіти Волдеморта, але... він просто не може, не після всіх цих хвилин, годин, місяців, років, проведених разом. А ще він певною мірою вдячний, бо якби не все їхнє протистояння, їхня загальна ненависть до всього цього, що подарували Гаррі незабутні спогади, то Дементори не турбували би його так рідко через відсутність чогось доброго в житті. Поганого в нього полоно.
Хоча це не змінює того факту, що перші рази Дементори хотіли поцілувати його, поки Волдеморт не відігнав їх одним тільки нагадуванням про те, що коли — не якщо, а коли — ввійде звідси, змусить їх усіх пошкодувати. Він мій Горокракс, шепотів на зміїному зловісним голосом, наче Гаррі був його власність.
Хоча Гаррі поділився цим (що він горокракс), тільки щоб викликати гнів, сміючись, коли шрам болюче поколив, кров'ю стікаючи по обличчю, коли Волдеморт хотів вбити його голими руками за знищення усіх горокраксів, крім змія і себе, але ґрати заважали.
(На їхніх руках були обмежувачі, які не дозволяли використовувати магію і Гаррі дуже тішився цим фактом, бо був би вже давно мертвий.)
— Ти злишся на мене, любий? — глузливо питав Гаррі після спроб невдалих вбивств.
— Я не можу злитися на тебе. На твоє минуле, на твоє сьогодення. Усі помилки, які ти зробив, привели тебе сюди — до мене. Хіба ти не бачиш? Навіки разом, у цьому прогнивому світі, — насміхався Волдеморт, начебто не сердився нещодавно.
Гаррі контролює своє дихання, вдих-видих, вдих-видих, щоб не реагувати, подивившись на Волдеморта. Йому хотілося вибити з обличчя цей вираз разом із зубами.
— Чи не хочеш втекти разом зі мною?
— З тобою?
— Чому б і ні? — Гаррі не веруючи дивиться, а Волдеморт зітхає. — Ну ж бо, ти вже знаєш найгірше про мене, а я про тебе. Якщо ми зможемо співпрацювати у сьогодення, у нас буде гарне майбутнє. За межами в'язниці.
Гаррі хочеться запитати, як Волдеморт збирається втекти з обмежувачами на руках, але замовкає, коли пальці пробираються через ґрати.
Чи хоче він волі? Так, чорт забирай.
Гаррі береться за простягнуту руку і болем вибухає голова, коли зі шраму виходить сила, темна та потужна, яка ламає обмежувачі на руках, ґрати, стіни, усе навколо. (Було дуже неправильним рішенням обмежувати лише його з Волдемортом, але не горокракс.)
Волдеморт сміється високим, холодним голосом, від якого на шкірі в Гаррі виступили сироти.
(Добі вільний, не міг не подумати Гаррі.)