Chapter 17
П’ять років потому…
Лорд Слизерин
Вийшовши з каміна у вітальні свого Менора, я одразу рушив до спальні, бо був страшенно втомлений, і вже було пізно.
Дорогою до ліжка я намагався не шуміти, щоб не розбудити свого чоловіка. А то про сон найближчим часом можна буде забути, в такому разі. Коли ліг у ліжко, я зітхнув із полегшенням…
— Усі свої важливі справи вирішив? Чи ще на завтра залишив? — почувши голос Гаррі, я зрозумів, що рано зрадів.
— Вибач, я не стежив за часом, запрацювався. — я повернувся й обійняв свого ось уже як на два роки чоловіка за талію. — Обіцяю, завтра спокутувати свою провину.
— У мене завтра справи, повернуся пізно.
— Що за справи?
— Прийди ти додому, до вечері дізнався б. Спи вже, мені потрібно виспатися, бо завтра багато справ, а ти не даєш. — Ні ну ви це бачили? Я…
Гаразд уже сам винен, забув що Гарольд, може образитися. Знову, забув, може старечий маразм? Треба сходити до цілителя.
Вранці я прокинувся в ліжко сам. Поклавши руку на подушку Гаррі, я зрозумів, що встав він уже давно.
Наколдувавши тампус, я побачив, що вже майже дев’ята година ранку.
Привів себе до ладу і спустився в їдальню, що була порожня. Від ельфа я дізнався, що Гаррі пішов ще о восьмій ранку.
Поснідав і пішов у вітальню, сподіваючись знайти там підказки до того, що це в мого чоловіка можуть бути за справи з самого ранку.
За роки, що ми знайомі, я добре вивчив свого чоловіка.
У вітальні як я і припускав, знайшов щоденник, у якому Гаррі записував свої зустрічі та справи, ще іноді ідеї до своїх винаходів, хоча це складно назвати ідеєю — радше позначки, або інгредієнти. На зустрічі він із собою його бере дуже рідко, лише на конференції.
Відкривши щоденник і долиставши до потрібної мені сторінки, я побачив список зустрічей у банку закордоном, зустріч із якимись знайомими, що мене бісять.
Не те щоб вони були погані, просто вони всі молоді, веселі, а що як зацікавлять або спокусять Гаррі.
У Гаррі я не сумніваюся ні краплі, але ніхто ж не дасть мені гарантії, що не знайдеться ще одного розумника або розумниці як Аделін Герсос.
Увечері значився бал у Крамові. Ось тут мені точно потрібно бути, бал на честь спадкоємця роду Крама.
Оріону Краму, синові Белатриси і Віктора Крамі, уже три роки, треба йти. А то ця відьма, весь залишок життя буде мені пригадувати, що я не прийшов на представлення її сина суспільству. А за нею і Фелісеті підтягнеться, ось вже злопам’ятна дівчина.
Як тільки Гаррі зміг так довго з нею добре спілкуватися, не зрозумію. Чи вона стала такою після пологів? Ох, Мерлін, як вона вередувала під час вагітності, пам’ятаю, як потрапив якось раз їй під гарячу руку так би мовити, ледве ноги від неї забрав.
І наступні місяці до народження Скорпіуса, туди не ходив. Дитина народилася вчасно, здорова і з високим рівнем сили. Ось уже Люціус радів як дитина. Через що Белатриса над ним жартувала, ще довго.
Сама Белль завагітніла лише на другий рік шлюбу, від чого дехто в Англії вдавився злістю. Народила дитину на кілька тижнів раніше, хлопчик був здоровий і з високим магічним рівнем, на що в сім'ї Крам особливої уваги не приділили, всі раділи народженню дитини.
Завдяки цьому я побував на молодіжній п’янці вперше за років так двадцять. Ну що ж, я не дуже сильно напивався, як Віктор, хоча я можу уявити як йому було під час вагітності Белатриси. Гаррі, не те щоб напивався, але випив пристойно.
Що дало мені дізнатися багато чого цікавого про мого на той момент ще майбутнього чоловіка.
Крам попросив його стати хрещеним, і Гаррі не відмовив йому в цьому. Особисто я не міг зрозуміти цього. Адже вони й так у споріднені через шлюб, навіщо ще й хрестини. Виступати проти не став, а вдома запитав навіщо все це і отримав відповідь:
«Ми просто якось у школі напилися, і обіцяли, що станемо хрещеними батьками нашим дітям.»
Те, як це було сказано, мені не дуже то й сподобалося, і виникли домисли, що від мене щось приховують, але ось що? Я дізнатися не міг, хоч і в мене є багато домислів з цього приводу. Все ж таки тоді Гарольд і Крам, були підлітками з гормонами.
Може між ними було щось більше ніж дружба? Але запитувати це я не став, оскільки це минуле, і він має на нього право. А ревнувати до минулого, я не маю наміру.
Коли я вже збирався вирушити до міністерства, Менором пройшла хвиля магії, від чого я завмер, а потім одразу попрямував до гобелена.
Стукіт тростини, яку я так і використовую, хоч вона мені не дуже то й потрібна. І квапливість моїх кроків лунало в тиші Слизерин-Менора.
Підійшовши до гобелена, я почав шукати очима причину хвилі магії, і, зачепившись поглядом за себе і Гаррі, побачив паросток, що пішов від нас… дитина? Як? Помилка?
— Тріпсі, перенеси мене до мого чоловіка зараз же! — ельф блискавично виконав мій наказ.
Я опинився в просторій кімнаті, залитій сонячним світлом. Лікарняний запах я впізнав одразу…
— Я вже думав, що ти не прийдеш. — Я подивився в напрямку голосу і побачив Гаррі, що спокійно сидів на дивані, дивлячись на мене. Здається він мене чекав.
— Поясниш мені, що це все означає?
— А що не зрозумілого? — я сильніше стиснув рукою тростину. — Я зайнявся вирішенням нашої проблеми спадкоємців, ти ж постійного жахливо зайнятий, може на дитину час знайдеться.
— От як значить? А можна було мене поставити до відома?
— Я говорив, рік тому, пам’ятаєш? І три місяці тому, може потрібно мене слухати, а не думати про збори або законопроекти 24 на 7.
— Я пам’ятаю, я забув просто. — сказав я швидко, оскільки Гаррі про це справді говорив, я пам’ятаю. Але я не думав що він говорить, про це серйозно. І в ближній час виконання.
Я думав це так на майбутнє, тим більше що… я думав про справи, і не надав цьому особливого значення, і даремно.
За ці роки я так і не зміг звикнути до того, що мій чоловік може будь-якої миті «витягнути кролика з капелюха», як я це називаю.
Він все ще не перестає мене дивувати, хоч і я, здається, знаю його так, як ніхто інший.
— Ти останнім часом багато всього забуваєш. Старечий склероз? — я подивився на свого чоловіка з легкою злістю, від сварки нас врятувала мед.сестра, що прийшла з немовлям на руках. І передала його Гаррі.
— Вітаю, у вас здоровий хлопчик вага 3,300.
— Що з сурогатною матір’ю? — запитав він, дивлячись на дитину у своїх руках.
— Кесарів розтин пройшов добре, вона відходить від наркозу.
— Добре, коли дитину можна буде забрати?
— Завтра після обіду. — після того, як жінка пішла, за час розмови мого чоловіка з колмедиком я скоротив дистанцію і підійшов ближче до свого чоловіка і дитини, що він тримав на руках.
Перше, що привернуло увагу це мій колір очей, ще від мене були форма губ і ніс. Це тільки зовні, решта явно від Гаррі.
— Ти маєш рацію, я… захопився роботою. І не приділив належної уваги тобі і твоїм словам, вибач. Я не хотів так чинити, це вийшло випадково. — вимовив я з особливим зусиллям над собою через хвилину гробої тешени.
— Захопився роботою? — я закотив очі, ну ось же ж характер.
— Так, захопився роботою, і я не думав, що ти говориш про це найближчим часом. Я думав трохи, пізніше. — Я подивився на чоловіка, що був зосереджений на дитині.
— Дитині уваги приділиш, чи ти сьогодні знову захопившся роботою?
— Приділю. — я відставив тростину вбік і взяв дитину на руки, її очі одразу звернулися до мене з цікавістю, від чого я не зміг стримати посмішки.
— Арнольд, гарне ім’я, правда? — Я кинув погляд на Гаррі, що дивився на мене з цікавістю.
— Гарне, тільки не для нашої дитини, у поєднанні зі Слизерин звучить не дуже.
— Ну і Салазорном, я його тобі назвати не дам. — у голосі чулася твердість, ну гаразд придумаю що не будь інше.
А то сперечатися з Гаррі все одно що довбатися головою об стіну. Я перевів погляд назад до дитини, що почала ворушити руками.
— Помста?
— Не хочу щоб на мого сина давала слава його тески.
— І то вірно. — погодився я і задумався, і через півхвилини сказав: — Веларіон Слизерин звучить чудово, чи не так?
— Правда.
Наступні кілька годин я з чоловіком провели в лікарні, з дитиною. Увечері разом пішли на бал Крамів. Де ті представили свого спадкоємця.
Вечір був довгий, я вів світські бесіди. Гаррі теж про щось розмовляв, зі своїми знайомими. Я був радий, що після нашого весілля його перестали кликати на танці всі кому не лінь. Мені якось не дуже це все подобалося.
***
Наступного дня, після того як ми забрали дитину додому. Гаррі погодував і вклав Веларіона і пішов у майстерню. Я вирішив провідати старого друга, що ось уже п’ять років не з’являвся на людях.
Я спустився в підземелля, пройшов лабіринт і відкрив таємні двері. Про які я не говорив Гаррі. Не те щоб це було чимось жахливим, просто це не мало сенсу. Ну і він про це не питав.
Хоч я думаю, що Гаррі здогадується про це. Але йому просто на це плювати, і я його розумію. За таємними дверима були камери для ворогів.
У крайній перебував ніхто інший як Альбус Дамблдор, про якого мало хто зараз згадує. Він був одягнений у простий одяг сірого кольору, без його окулярів половинок, волосся в безладді, він чистий і нагодований, але на жаль замкнений тут.
Я посміхнувся побачивши його, такий його скромний вигляд, без яскравих мантій, і його окулярів половинок
приносить мені задоволення.
На підлозі біля його ліжка лежав свіжий номер пророка, сам він стояв притулившись головою до стіни. На столі лежали магловські книжки, магловські окуляри, письмове приладдя. Зліва були двері до сартиру.
— Хочите в такий спосіб убитися? Як на мене для вас це занадто багато мороки. — Після цих слів я начаклував собі крісло і сів навпроти дверей його камери.
Двері були прості в решітку. Мій бранець повернув голову в моєму напрямку і примружився.
— Томе, давно тебе не було.
— Я зморщився від того, як він мене назвав.
— Мав багато важливих справ. За стільки часу проведених тут, ти так скучив за людьми, що готовий спілкуватися зі мною з такою радістю. — я говорив з усмішкою. Бо знав, що це так.
— Сподівався, що ти вже помер або тебе вбили за всі твої злодіяння. Ти… — я наклав на нього Селенціо, я не хотів слухати всю цю маячню, вкотре. Нічого нового, нудно навіть.
— Я прийшов до тебе дещо розповісти, а не маячню твою слухати. — побачивши, як він стиснув губи в тонку лінію, я продовжив: — Так от, як ти знаєш, я одружений і…
— Це Поттерське цуценя, нарешті побачило, що ти за чудовисько, і збирається піти від тебе?
— Я так і знав, що ти це скажеш. — я посміхнувся, бачачи досаду на обличчі бранця. — І ні, нічого подібного. У нас з’явилася дитина, спадкоємець. Не забув що це ще означає? — бачачи шок Дамблдора, я зрадів. — Милий такий, у нього є гостро виражені мої риси обличчя. Від Гаррі теж багато чого є. Знаєш вони так мило виглядають разом? І мене аж емоції переповнюють, це так приємно знати, що в тебе є дитина від коханої людини. Ваша кров і плоть разом…
— Ти впевнений, що ти Том Редлл? Щось мені слабо віриться, щоб Том Редлл так радів народженню дитини від коханця.
— Магічного чоловіка згідно з усіма правилами, я тобі розповідав, ми одружилися два роки тому. Робили пишне торжество, де запросили майже всіх магів світу. — В останньому я не сумнівався, стільки магів в одному місці я ніколи не бачив. І молоді, і старі. — Ти забув?
— Отже, ти його зрадив? Чи він тобі?
— Ні, дитину народила сурагатна мати, зробили еко з моїм і Гаррі біоматеріалом. Ти ж маєш знати про подібний магловський спосіб.
— Отже, ти хочеш таким чином утримати його від розлучення?
— Ох, знову ти за своє. — сказав я стомлено, вічно він намагається звести все до розлучення. — Мені цікаво, тебе що зрадила кохана людина? Ти так люто намагаєшся мені нав’язати це. — Судячи з того, як Дамблдор змінився на обличчі, я вгадав. — Ну і хто ж цей без сумніву величний…
— Три роки, він відтягував весілля, не думаю я що він добровільно пішов до вівтаря. Тим паче не факт, що коли дитина виросте, вона не розчарує тебе. Якщо він не стане тим, ким ти хочеш, що тоді?
— Я прийму свою дитину такою, якою вона є, нехай навіть вона буде без магії. Лише тому що вона моя, я зроблю все, щоб виховати її гідною людиною. — Дамблдор розсіявся від моїх слів.
— Брехня, ну ти й брехун. — сказав він, закінчивши сміятися. — Я знаю тобі, ти не зможеш, для тебе важлива магія і сила. Тому ти одружився з цим Поттером, він має силу і владу. І дитину ти будеш просто терпіти, поки вона тобі вигідна. Ти не здатен любити…
— Ох, не хочу більше витрачати на тебе час, так само як і доводити тобі щось. Це марно. Усе, що я хотів, я вже сказав, на честь народження мого сина, у тебе сьогодні буде святкова вечеря. — Після я встав і пішов на вихід.
Я пішов, подивився, як там син. Він ще спав, я поправив ковдру в його колисці. Як таке диво можна не любити? Такий маленький, милий, копія своїх батьків, від цього я посміхнувся.
Я пішов до чоловіка в майстерню, Гаррі стояв за столом і щось там збирав. Я вже якось отримав за те, що відірвав його від справ і вирішив не заважати, пішов у вітальню.
Де сів на крісло, з келихом віскі. Живучи в притулку, сам по собі без друзів і доброти. Я не знав, що таке сімейне щастя, чи дружба. Без вигоди для себе. Не знав що таке любов, підтримка. І звісно ж і думати не бажав про дітей, яких я вважав лише перешкодою і причиною роздратування.
Але все змінилося, за прожиті роки я знайшов друзів, підтримку, кохану людину, що на особистому прикладі показав мені що таке сім’я. І це не тільки прийнятне спілкування та подружні обов’язки.
Це ще й стосунки, над якими потрібно працювати обом партнерам. І як я вважаю, у нас із Гаррі в плані стосунків усе добре.
Дитина… дитина це вже щось інше, і зараз має для мене інше значення та іншу цінність. Адже він не тільки мій, він і Гаррі теж, це наш син. Моє продовження в цьому світі…
— Про що ти знову думаєш, що не чуєш мене? — Я подивився на Гаррі, що стояв біля мене з дитиною на руках.
— Не про справи. — сказав я одразу, і потягнув руку до дитини. Та посміхнулася і потягнула руку до мене, я посміхнувся з цього.
— Уже добре. Я хотів би поговорити про хрещених для Веларіона.
— Я уважно тебе слухаю. — ну ось тут доведеться попітніти.
— І хто ж удосужиться такої честі крім Крама? — Гаррі передав дитину мені, я поставив її собі на коліна, малюк уперся руками мені в груди.
— Фелісеті. — Я кинув на чоловіка погляд сповнений непорозумінь, а ця то тут навіщо?
— Це ще одна якась домовленість з юність? — з’явився ельф із пляшкою молока, я взяв пляшку.
— Так, є така справа.
— І скількох подібних договорів ти уклав? — дитина з другої спроби далася, щоб її погодувати.
— Тільки два, а що?
— Нічого, просто цікаво. Хто вже знає про наше поповнення? — не здивуюся побачити тут Вальбургу, разом із Мелфоям та Крамами, вже за годину.
— Крім ельфів, нас і лікарів ніхто.
— Дивно що, так. Коли повідомимо? — я витирав підборіддя дитині, що забруднилася під час годування.
— Коли прийдуть на хрестини. — я подивився на чоловіка, з цікавістю, і побачив його лукавий погляд. І запитав:
— Це за що і кому помста?
— Чому відразу помста? Це просто запобіжний захід.
— Ага, ясно. Знову Фелісеті, влаштує скандал?
— Може, бути, в її стані не дивно. — Я перевів погляд на Гаррі, і отримав продовження: — Вона вагітна, вона повідомила про це кілька днів тому. — Я вже собі це уявив, вона й так закатить скандал знатний, а вагітна…
Слава Мерліну, що я віддаю перевагу чоловікам. А то був би одружений з жінкою, вже б давно вже самогубство зробив, від такого щастя.
Що ж через кілька днів, Слизерин-Меннор здригався від крику Фелісеті Мелфой уродженої Мендакс.
Її заспокоїла Белатриса, сказавши, що їй потрібна тиша і спокій, після чого взяла мого первістка на руки. І мені не треба бути мердоровим провидцем, щоб зрозуміти, що вона вагітна, знову.
Далі все було більш-менш спокійно, ритуал хрещення пройшов як годиться, після було невелике свято для родичів.
Лорд Гарольд
Рік потому…
Мій день почався як зазвичай. Марволо тільки спустився донизу, я вже сидів у їдальні й читав газету. Веларіон ще спав, у своєму ліжечку.
— З добрим ранком.
— Доброго. — сніданок проходив у тиші, лише було чути шурхіт газат. Потім я годував сина, що вже підріс, і просто погодувати й укласти його спати було проблематично. Потім з’явився патронус із повідомленнями. Малюк з усмішкою втупився на це диво магії. Я ж усміхнувся з цього.
Після Слизерин, зібрався і пішов на роботу. І так мені гріх скаржитися після народження первістка, він став більше часу проводити вдома.
Якась дівчина, могла б, звісно, сказати, що те, що мій чоловік проводив багато часу на роботі, значить, що він до мене холодів, я став йому не цікавий, і просто-напросто набрид. Але я за більш ніж п’ять років наших стосунків міг упевнено сказати, що справа в іншому.
Три роки він чекав, коли я погоджуся на шлюб, і навряд чи через два роки він зміг би мене так просто відпустити або «забути». В нього і справдіє почуття до мене, хоч йому і важко про них говорити, або виражати як всі звикли. Але ж і мене воно все не потрібно, подарунки, квіти.
Річ у тім, що у мого чоловіка була закріплена у свідомості думка про те, що чим більшу владу він матиме, тим краще буде для нас обох. І всі його думки були лише про владу, і бажання її домогтися любимо способом.
Коли на горизонті з’явилася можливість зробити Англію центром нового прогресу. То мій чоловік був перший за, і робив для цього все!
Приходив пізно, йшов рано.
Тому я вирішив обзавестися спадкоємцем, так чи інакше це мав бути плюс для мене за будь-якого розкладу. Мій хрещеник міг мені в цьому допомогти, але, на жаль, це не мій рідний син. Тому, зібрав біоматеріал (що не було труднощами, з огляду на припливи пристрасті в мого чоловіка, ще один доказ, що річ не в його почуттях до мене) і пішов із ним у лікарню.
Далі все пішло як по маслу, з народженням були проблеми, але це дрібниця.
Прибулий чоловік, який, здається, вже напридумував собі Мордер знає що, був очікуваний. А його реакція мене порадувала, і так, це переключило його свідомість на нашого спадкоємця.
Дивлячись на те, як Марволо няньчиться з нашим сином, я відчуваю особливий трепет і любов. І напевно мій чоловік сам цього не розуміє, але він дуже чекав на цю дитину.
***
Я був у майстерні, прибирав зі столу, коли з’явився Марволо, те що він чимось занепокоєний я зрозумів з першого погляду на нього.
— Щось…?
— На місці поясню. — перервав мене чоловік, узяв за руку і аперерував. Я ж порадів що, закінчив роботу над артефактом.
За замахом і обстановкою я зрозумів, що ми в лікарні.
— Хочу тебе порадувати. — Я з цікавістю подивився на свого чоловіка, що він уже накоїв? — Найближчим часом, ти вдруге станеш батьком.
Мені знадобилася хвилина, щоб зрозуміти суть сказаного, після чого я почав сміється, сховавши обличчя на плечі в чоловіка.
— Ох… це просто неймовірно прекрасна новина.
— По тобі цього не скажеш. — Судячи з усього, на мене образилися.
— Ти… просто, не знаєш … того що я знаю. — я все ще моментами сміялася.
— Уважно слухаю тебе.
— Ну через три місяці, у нас буде ще одна дитина, так що… — Я не зміг договорити мене знову пробрало на сміх. Дві новонароджені дитини за рік.
Фелісеті та Віктор будуть шоковані. Марволо теж розсміявся, зрозумівши суть сказаного мною.
— Спасибі, за сюрприз, дорогий. — сказав я відсміявшись і поцілував чоловіка в щоку. У той час як він сміявся, і притискав мене до себе.
Так, у нас моментами бувають сварки, але інакше у стосунках ніяк. Як на мене, ці суперечки (не плутайте зі скандалами) тільки сприяють тому, щоб стосунки ставали сильнішими і міцнішими з роками. Так само як і діти, наші діти.
У нас знову народився син, ми вирішили назвати його Франческо.
За три місяці народилася донька, ім’я їй ми обирали понад годину, зрештою зійшлися на імені Кандіта.
Лорд Гарольд Артур Емріс Морган Перевелл, Лорд Гріффіндор, Лорд Блек, Лорд Поттер рівноправний чоловік Лорда Томаса Марволо Слизерина-Гонта, прожили в шлюбі п’ятдесят років.
Вони надали спадкоємця кожному роду, чиїми представниками вони були. За допомогою магловського способу репрудології в них народилося семеро дітей.
Сини: Веларіон спадкоємець роду Слизерин,
Франческо спадкоємець роду Певерелл,
Даріон спадкоємець роду Поттерів,
Гарольд спадкоємець роду Гріфіндорів,
Орітел спадкоємець роду Гонт, і Люціанус спадкоємець роду Блек.
І одна єдина дочка, третя за рахунком дитина в сім'ї Кандіта, улюблениця всієї родини.
Вони дали дітям гарне виховання, навчання, зробили їх гідними людьми. Першим покинув цей світ Лорд Марволо Слизерин, через проблеми зі здоров’ям. Він помер у колі сім'ї: дітей та онуків.
Лорд Гарольд Певерелл, помер через десять років після свого чоловіка, на момент смерті він передав верховенство своїх родів синам. Щоб вони ще за його життя навчилися жити без нього. Похований разом із чоловіком у склепі Первелл-Меннора.
Лорду Слизерину після смерті поставили пам’ятник, як найкращому політику і благодійникові, що зробив багато добрих справ для магічного співтовариства магАнглії.
Лорд Гарольд, залишив після себе багато артефактів, і наукових рукописів.
Белатриса і Віктор Крам прожили разом сорок сім років. Белль померла раніше за чоловіка, її поховали в родовому склепі Крамів.
Віктор Крам прожив без дружини три роки. Помер від туги та прогресуючої хвороби серця. У шлюбі було троє дочок і два сини.
Фелісеті та Драко Мелфой прожили разом сімдесят три роки. Перший помер Драко Мелфой, Фелісеті пережила чоловіка всього на три місяці. У них у шлюбі було троє синів.
Альбус Дамблдора помер на десятий рік свого ув’язнення. Від злості й старості, за наказом Лорда Слизерина, був похований у Годриковій западині біля сестри й матері.