Гаррі часто думав про те, що йому відомо про Волдеморта.
Хоча би тому, що одна сторона говорить про нього добре, а інша сторона говорить про нього погано. То що з цього є правдою, а що з цього є брехнею? Хтось знав? Гаррі не знав.
І це є величезна проблема. Звідки йому знати, як чинити, якщо навіть не знає нічого про те, що відбувається навколо нього? Як інші могли очікувати, що він зробить так чи інакше, якщо Гаррі насправді нічого не відомо... та взагалі ні про що? Не тільки про Волдеморта, а взагалі! Нічого! Все, що відомо, походить від чужих вуст, чужих книг. Усе це — чужа думка.
Що, якщо все не так, як здається? Гаррі хоче знати.
Гаррі потрібно знати.
— Ти впевнений, Гаррі?
Гаррі дивиться на свого найкращого друга — Тео — повторюючи з повною впевненістю:
— Так, Тео, я впевнений.
Тео — з явним небажанням — погоджується на його план.
Гаррі усміхається.
Ніхто не знає, що Тео привів Гаррі в особняк... Волдеморта? Коли у нього відбувається зустріч Смертежерів, дивлячись на зміїноподібного чоловіка.
Все, що він чув, були лише чутками, щось про те, що коли Гаррі був на першому курсі, Волдеморт щось вкрав (і від цього Драко був нестерпний, що зламав йому ніс — і ніхто зі Слизеринців йому не допоміг: ні поправити ніс, ні помститися), що вкрадене допомогло воскреснути.
З тих пір він був тихим, нічого не роблячи, що слова Драко про його повернення сприймали із забавою, тому що всі, хто знав, хто був присутній з ним, мовчав. І Гаррі знає тільки тому, що Тео ризикував усім заради нього, заради дружби з ним.
Гаррі це цінує, підходячи ближче до Волдеморту, залишаючись коли всі, крім нього, виходять.
— Мілорд, — тихо шепоче Гаррі, скидаючи мантію невидимку.
— Гаррі, — відповідає тим самим, дивлячись червоними очима на нього, — який сюрприз. Я міг би тебе погубити.
— Я знаю.
— Так, чому ти тут?
— У мене є питання. Чому ти намагався вбити мене, коли мені було один рік — а потім припинив спроби, як би Дамблдор не намагався переконати мене, що ти все ще цього хочеш?
— Я не намагався тебе вбити. Моя мета була створити з тебе живого горокракса. Єдиний спосіб це зробити — створити навколо тебе захист жертовної або кров'яної магії, вистрілити Авадой, щоб вона відскочила і вбила мене, щоб частка моєї душі залишилася з тобою.
— Але... — нерішуче сказав Гаррі, згадуючи про пророцтво, — як же пророцтво?
— Я зробив це саме через Пророцтва, щоб нейтралізувати її. Я не можу померти, поки ти живий, і ти не можеш померти, поки я живий. Нас повинні вбити одночасно, в ту саму секунду. Але не забуваючи і про мою змію — Нагіні — з якою я зробив те саме, що й з тобою. Вона також носить мою душу. Нас усіх трьох мають убити в одну й ту саму секунду, що практично неможливо.
Очі Гаррі розширюються від подиву, що він тепер безсмертний і все, що потрібно йому зробити, просто пережити тих, хто живе зараз, щоб не вказували йому, що робити у своєму власному житті.
Так, це звучить як щось, що слід зробити.
Гаррі сидить поряд з Волдемортом (і з Тео, якого нагородили, що допоміг доставити його душу, що допомогло позбутися численних планів, як переманити частину своєї душі на свій бік), думаючи про те, як пощастило, що зважився не довіряти чиїмось словам, а запитати/дізнатися безпосередньо у першоджерела, поки пальці гладили по волоссю, іноді торкаючись шраму блискавки і посилаючи по тілу іскри.
Гаррі міг би до цього звикнути, поклавши голову на Волдемортове плече.