Том Редл ніколи не любив, коли Гаррі Поттер курив, а якщо й помічав цю гидоту в руках, то виривав із рук із похмурим виразом обличчя.
Том зростав у той час, коли це вважалося чимось модним (хоча й зараз є такі), але він надто часто бачив, що ця залежність робить із людьми, щоб дозволити Гаррі стати таким самим. Ні, такого їм не потрібно було (ні йому, ні особливо Гаррі).
Вони перейшли (добре, тільки Гаррі, але це рішення приймалося разом) на електричне курево (що хоч і було краще в плані запаху, все ще продовжувало псувати легені). Том часто бачив, як він тягає її із собою, крутить між пальцями і притискає до губ, вдихаючи речовину, а потім видихаючи її через ніс. Гаррі — як би привабливо не виглядав — продовжував псувати собі здоров'я. Том не хотів, щоб він помер передчасно через це. Але... що робити?
Том міг би дати Гаррі щось потримати в роті, щоб він не міг нічого такого вдихати в себе, але це неможливо на довгій перспективі і будь де, де будь хто може побачити їх (і взагалі ти зараз не про те думаєш, Том, каже він собі).
— Як щодо поцілунків? — запитує Том у Гаррі.
— Що?
— Я маю на увазі, — починає Том пояснювати, — що кожного разу, коли тобі захочеться курити, цілуй мене.
— А якщо мені заманеться, коли біля нас є люди?
— Чому ні? — цікавиться Том. — Їм цілуватися можна і взагалі скрізь, де завгодно, а нам ні?
— Ти просто хочеш будь-яку нагоду мене поцілувати.
Том замість відповіді посміхнувся і притягнув його до поцілунку, вирішивши, що відтепер так і робитиме, замінивши шкідливу звичку на залежність від себе.
Поцілунків ніколи не може бути надто багато, а лише надто мало.