Гаррі Поттер з одинадцяти років вирушив у Гоґвортс після того, як його запросили туди за допомогою листа. Це було величезне місце біля лісу та річки, практично ідеальне після того, як він провів більшу частину життя лише в одному місті з ненависними родичами. Тут ніколи не відмовляли у їжі, що завжди відбувалося на відкритому повітрі, під чарівним куполом від будь-якої погоди біля багаття. Чесно кажучи, коли Гаррі вперше дізнався про існування магії, він не особливо вірив, що він є чарівником, але як виявилося, це дає безліч плюсів, ніж мінусів. Тут було так багато всього неймовірного, неможливого навіть, що йому ніколи не хотілося йти звідси.
У нього були друзі, Герміона Ґрейнджер і Рон Візлі, у тому ж гуртожитку, що й Гаррі. Всі вони разом навчалися магії, які проводились на свіжому повітрі. Насправді все відбувалося на відкритому повітрі і лише тоді, коли настав час йти спати, всі йшли до гуртожитку. І Гаррі обожнював усе це.
Єдине, що йому не подобалося — суперництво між гуртожитками та... Том Редл. Зарозумілий покидьок, який завжди, з самого початку, псував йому настрій (так, як не міг цього зробити навіть Драко, якому Гаррі розбив носа).
Все тому, що Том чомусь вважав його добрим вибором для суперництва і почав псувати йому життя. Він просто так набридав Гаррі, що йому хотілося прокрастися до його гуртожитка і задушити уві сні. Ось серйозно, чому не Герміона? Вона найрозумніша і найкраща учениця серед однолітків. Навіть Рон краще учень, чим він, хоча тільки в іграх. Але чомусь страждає саме Гаррі від нього. Де тут справедливість?
Гаррі стримує стогін, коли бачить, як Том підходить до нього.
— Так радий мене бачити, що стогнеш?
— Іди нахуй.
— Тільки якщо ти на мій.
Гаррі моргає, невпевнений, чи правильно він почув, але коли дивиться на Тома, який еще ближче до нього, ніж був кілька секунд тому, входячи в його особистий простір, це не схоже на якийсь жарт. Хоча він не впевнений, чи вміє взагалі Том жартувати. В очах Гаррі він не був схожим на того, хто так робить. Він був дуже серйозний для цього.
— Бажаєш.
— Не заперечую.
Гаррі доводиться підняти голову, щоб дивитися в його очі. Через те, як вони близько, він може вловити аромат парфуму Shumukh з нотами сандалового дерева, мускусу, іланг-ілангу, турецької троянди, індійського агару та пачулі.
Який випендрежник, думає Гаррі. Розкидує гроші, яких Гаррі насилу отримує.
— Чому ти ніколи не залишаєш мене у спокій?
— Чому ти такий тупий, що ніколи не розумів, що я фліртую з тобою?
Гаррі з подивом дивиться на нього, згадуючи усі їхні взаємодії, у яких не бачив— не було флірту. Що за..?
— Кажу тобі прямо, якщо до тебе туго доходить — ти мені подобаєшся.
Том, усміхаючись, нахиляється над ним, що аромат парфуму стає сильнішим, що він несвідомо втягує повітря, коли їх поділяють пару дюймів, нависаючи над ним, поки Гаррі сидить поруч з багаттям.
— Якщо ти мене поцілуєш, я розіб'ю тобі ніс.
— Зроби це.
І губи доторкаються до губ, без обережності, що зітхання сходить із губ Гаррі, коли вони зіштовхуються носами, чим скористався Том. Його язик пробирається в рот, власницькі цілуючи, що Гаррі майже забуває про все, поки не чує стогін — чи то власне, чи то Тома.
Він відштовхує від себе його, кулаком розбивши йому носа, шепочучи прокляття. Том сміється, поки стікає кров'ю.
— Не знав, що ти любиш грубіше.
— Який ти покидьок.
— Тільки твій.
Гаррі закочує очі. Він йому не подобається, зрозуміло? Не смій думати інакше, каже він, поки його серцебиття прискорене.
Йому просто не може подобатися такий покидьок, як би приємно він не пахнув через парфум для Гаррі.