Сіріус Блек віддалився від нього.
Це не відбувалося різко, а поступово, з кожним разом воліючи все більше замість сім'ї своїх друзів, Ремуса Люпина, Джеймса Поттера та Пітера Петіґру.
Йому було сумно від цього, навіть боляче, але він не показував цього, поводячись так саме холодно. Начебто між ними ніколи і не було нічого спільного, ніби Реґулус Блек не нудьгував за всім, що було між ними.
Пандора Лавґуд, Барті Кравч, Еван Розьє допомагали йому не надто думати про минуле, яке вже не повернути.
А ще був Том Редл і його друзі Оріон Блек, Вальбурга Блек, Абракас Мелфой, Друелла Розьє та інші, які також включили його до свого маленького кола, званого Лицарями Вальпургієви.
Він і їхня маленька група займалася навчанням того, чого не було в школі: цілительство, руни, ритуали, темної та стародавньої магії, поклоняючись забутим божествам. Вони не забули своєї культури, традиції, що відбувається з іншими через наплив маґлонароджених. Вони забирають у них все, змінюють їх. Ні Реґулус, ні Том та їхні друзі цього не хотіли. Якими б сліпими інші не були. Ні. Для них набагато краще пам'ятати. Леді Магія нагородить їх.
З кожним новим проведеним ритуалом на свята на честь магії їхня сили збільшилася, залишаючи хвилювання від того, на що вони могли б бути здібними.
Він міг би повірити, що зроблений абсолютно з магії.
І все це завдяки Тому.
Реґулус не знав, як він міг відплатити йому.
Том стільки всього йому зробив, стільки всього поділив з ним, навіть запросив його у свої стосунки з Гаррі, з яким уже був у стосунках. Реґулус не міг відмовитися, коли відчував поруч із ним, ні, з ними таким живим.
Йому мріяти про більше і не треба було. (І нічого, якщо серце все ще болить, коли Реґулус думає про минуле, поки його не відвернуть Том і Гаррі).
Реґулус опускає голову на плече Тома, відчуваючи, як Гаррі теж навалився на нього. Можливо, це було все, що йому потрібно було від початку. (І їхні друзі, з якими вони час від часу проводять час разом.)
Сіріус став простим тьмяним спогадом.