Якщо в Гоґвортсі й була річ, на яку чекали абсолютно всі, то це Зимові танці, що мали відбутися зовсім скоро. Дівчата перешіптувалися між собою, відраховуючи секунди до того моменти, як їх запросять ті, хто їм подобався, а хлопці заохочували один одного зробити саме це.
Однак Ремус Люпин був цілком задоволений, не маючи партнера для танців. Якщо чесно, він навіть не був упевнений, чи хоче туди йти. Він справді не розумів, чого всі здіймають такий галас навколо можливості приодягтися і потинятися біля танцмайданчика, поки, можливо, найгірша музика, яку знає людство, грає на надто гучних динаміках? Він міг вигадати кращі способи провести свій час, наприклад, піти в бібліотеку чи в оранжерею. Так, можливо, він зробить саме це, піде до оранжереї та...
Ремус швидко відірвався від своїх думок, коли Джеймс помахав долонею перед його обличчям.
— То ти думаєш, вона скаже «так»? — запитав Джеймс.
Точно. Те, що він вважав танці дурницями, не означало, що його друзі також автоматично поділяли цю думку.
Безсумнівно, Джеймс запитував про Лілі, і якщо Ремус був чесним, він гадав, що Лілі справді скаже «так». Навмисне чи ні, але останнім часом вона давала зрозуміти, що змінила свою думку щодо Джеймса. І скільки б вона це не заперечувала, її щоки, що червоніли, коли вона говорила про нього, видавали її.
— Знаєш, Джеймсе, я думаю, що це дуже вірогідно, — Ремус усміхнувся, потягнувшись за джемом, щоб змастити тост.
— Справді? — спитав Джеймс, дивлячись на нього із зачарованою надією в очах. Звісно Ремус давно знав про закоханість свого друга і навіть вважав це милим. Він знав, наскільки сильно Джеймс піклувався про Лілі, і знав, що одного дня вони стануть дуже щасливою парою.
— Так, справді, — Ремус засміявся, відкушуючи свій тост. Він гадав чи зможе він коли-небудь так відкрито проявляти турботу про когось. Напевно, ні.
— Ну, тепер лише тобі залишилося знайти кого запросити, — заявив Пітер, беручи ще один пиріжок з м'ясом. Хлопець вже запросив їхню спільну подругу Амелію, і вона радісно відповіла «так».
— Що? А Сіріус? — приголомшено перепитав Ремус. Коли Сіріус встиг запросити дівчину на танці? І чому він дізнається про це останнім? Ремус відчув неприємний поворот у шлунку: гаразд, він не хотів йти на танці, але від того думка про те, що Сіріус запросив якусь дівчину, не ставала менш болючою.
Він знав, що йому потрібно подолати цю зацикленість на своєму другові, це було нереалістично та абсолютно егоїстично з його боку, але Сіріус був такою людиною, думки про яку було надзвичайно важко подолати. Він завжди був дуже милим і мав ту чарівність Сіріуса Блека. Не допомогло й те, що він був найпривабливішою людиною, яку Ремус бачив. Взагалі коли-небудь. Господи Боже, його вже нічого не врятує.
— Ні, я чекаю, щоб натомість дехто запросив мене, — сказав Сіріус і на його щоках з’явився легкий рум’янець. Ремус любив, коли Сіріус червонів. Це траплялося нечасто, але коли траплялося, він відчував, як маленькі метелики прокидаються в його животі.
— Ну, я впевнений, що цей дехто запросить тебе вже незабаром, — сказав Ремус із натягнутою посмішкою. Це не було брехнею. Він знав, що багато людей були б більш ніж раді піти на танці разом з Сіріусом.
Сіріус посміхнувся, змащуючи власний тост джемом.
— Ну, побачимо, — сказав він, обережно розподіляючи джем по кутиках тосту.
Ремус посміхнувся сам до себе. «Ну, побачимо.» Звісно, побачимо. Не має жодного сумніву, що людина, про яку казав Сіріус, вже була в нього по вуха закохана. Господи, Ремусу справді потрібно було взяти себе в руки. Зрештою, це були просто танці, а не пропозиція руки та серця.
Чорт. Ремус не мав гадки, як він зможе пережити одруження Сіріуса. Можливо, боги змилуються над ним й зачекають, доки Ремус подолає всі ці почуття, чим би вони не були. Але, швидше за все, цього не станеться. Зазвичай йому так не щастило.
***
Ремус готувався до свого майбутнього іспиту в спільній кімнаті, коли відчув, що диван, на якому він сидів, трохи прогнувся.
— Ремус, повір мені, ти складеш той іспит на відмінно. Ти вже знаєш увесь матеріал, припини так хвилюватися, друже, — Ремус озирнувся й побачив Сіріуса, який сидів обличчям до нього, одна нога перекинута через іншу. Хлопець потягнувся, щоб взяти книгу, яку Ремус тримав у руках.
— Просто повторюю… — пробурмотів Ремус, дозволяючи Сіріусу вихопити книгу та відкласти її на інший бік дивана.
— То про що думаєш, Муні? — запитав Сіріус, підсунувшись ближче, настільки ближче, що Ремус міг поклястися, він відчував тепло, яке випромінювало тіло Сіріуса.
— Ну, я думав про Стародавні руни, але, очевидно для деяких з нас це не настільки цікава тема, — Ремус багатозначно глянув на Сіріуса і посміхнувся. Той лише висолопив язика і легенько штовхнув Ремуса.
— Ну, тоді давай поговоримо про щось інше, — сказав Сіріус, постукуючи пальцем по підборіддю, наче був у глибокій задумі.
— Наприклад? — саркастично сказав Ремус, нахиляючи голову набік. Але як би він не намагався зробити роздратований вигляд, він знав, що Сіріус його ніколи не дратуватиме. Не по-справжньому.
— Наприклад про танці, — радісно сказав Сіріус. О Боже, ці кляті танці. Ремус дуже намагався про них не згадувати. Очевидно, що Сіріус ні. Ремус не хотів думати про те, що Сіріусу хтось подобався, і точно не хотів думати про те, що Сіріус збирався йти з кимось на танці.
— А що про них говорити? — сказав Ремус, намагаючись не звучати надто похмурим, але, Мерліне, це було важко.
— Що таке, ти не в захваті? — запитав Сіріус трохи розгублено.
— Не особливо, — зізнався Ремус, йому не хотілося розчарувати Сіріуса, але він не думав, що зміг би збрехати, якби захотів.
— Що, чому? Бо тобі немає з ким піти? — запитав Сіріус.
— Ні, не через це. Навіть не знаю якщо чесно, просто не дуже люблю танцювати, — сказав Ремус. Сіріус звів брову, явно показуючи, що не повірив у це, й Ремус, намагаючись уникнути подальших питань, продовжив: — То з ким ти хочеш піти на танці?
Ремус не знав чому повернув розмову саме в цьому напрямку, але він би збрехав, якби сказав, що жодного разу не починав гадати, ким була ця таємнича особа. Можливо Ремус був мазохістом.
— Тсс, Муні. Це моя і лише моя таємниця, — Сіріус хихикнув, швидко приклавши вказівний палець до губ Ремуса. Ремус завмер і на мить затамував подих. Він міг заприсягтися, що палець Сіріуса затримався трохи довше потрібного, і коли він прибрав руку, Ремус все ще відчув його на своїх губах.
— Добре, не кажи мені, — Ремус облизнув губи, намагаючись запам’ятати відчуття, не маючи сумління почуватися винним. Бо якщо це все, що він отримає, то він збирався запам’ятати та закарбувати цей момент у своїй пам'яті назавжди.
— То ти хочеш когось запросити? — спитав Сіріус, він посунувся ще трохи і його коліно злегка притиснулося до ноги Ремуса.
— Я не думаю, що хтось хоче, щоб я його запрошував, — сказав Ремус, відчувши, як тепло розлилося по щоках. Йому було трохи ніяково зізнатися в цьому Сіріусові, чиє любовне життя дуже відрізнялося від його власного.
— Але я запитав не це, — сказав Сіріус. Було зрозуміло, що він не збирався залишати цю тему, тож «можна просто покінчити з цим» подумав Ремус.
— Ну, гаразд, — Ремус зітхнув: — Звісно, є дехто, але це не має значення, — Ремус відчув себе трохи незручно під пильним поглядом Сіріуса, хотів би він відповісти чесно. Він знав, що це скине величезний тягар з його плечей, але він також знав, що ніколи, ніколи не зможе так ризикнути. Сіріус був надто важливим для нього, і він не збирався його втрачати. Якщо це все, що Ремус отримає, то він буде цінувати це.
— Звичайно, це має значення, Ремусе, — благально сказав Сіріус, бажаючи, щоб Ремус зрозумів його, бо як він міг не бачити, наскільки чудовою людиною він був? — Будь-хто захотів би піти з тобою.
— Ну, звичайно, як ще, — Ремус посміхнувся. Треба визнати, часом його засмучувало те, як просто Сіріус міг говорити подібні речі. Він, напевно, і не задумувався про те, яке значення вони мали для Ремуса.
— Я серйозно, Муні, ти чудова людина, і я маю на увазі... це не те, що ти негарний чи щось таке, — сказав Сіріус, злегка почервонівши.
— Дякую, Гультяю, — Ремус видихнув, вирішивши просто закрити цю тему. Він не любив сперечатися про такі речі, і, найчастіше, це лише змушувало його почуватися гірше.
— І ти помиляєшся, ти знаєш, — пробурмотів Сіріус після кількох секунд тиші.
— Щодо чого? — запитав Ремус, відчайдушно бажаючи змінити тему й поговорити буквально про будь-що інше.
— Я знаю когось, хто хотів би, щоб ти його запросив, – сказав Сіріус, а точніше прошепотів, настільки тихо, що Ремус ледь розчув.
Тепер Ремус справді розгубився. Він не помітив, щоб хтось намагався з ним фліртувати, і, попри те, що сказав Сіріус, він був дуже спостережливим щодо таких речей.
— Ну якщо хтось і хотів би, щоб я його запросив, він не дав мені про це знати, — Ремус відчув сильне бажання закурити. Від усієї цієї розмови у нього почала боліти голова, і йому не хотілося продовжувати думати про все це.
— Я думаю, ця людина дуже чітко дала про це знати, — наполягав Сіріус, нахиляючись ближче до Ремуса.
— Я справді так не думаю, — сказав Ремус. — Напевно, я б помітив.
Ремус посміхнувся, дивлячись на губи Сіріуса, коли той облизнув їх. Коли Сіріус встиг так наблизитися? Ремусові стало жарко в джемпері, і він спробував дотягнутися, щоб зняти його, але побачив, що його рука опинилася затиснутою між його боком і тілом Сіріуса.
— Ти не дуже спостережлива людина, Муні, — Сіріус усміхнувся, заправляючи чорне волосся за вухо. Ремус закотив очі, не погоджуючись. Завдяки багатьом-багатьом дівчатам, які фліртували з Сіріусом, він знав, як виглядали залицяння і був упевнений, що ніхто не фліртував з ним.
— Ти не хочеш дізнатися, хто це? — запитав Сіріус, його серце прискорилося.
— Звичайно, потіш мене, — Ремус повністю повернувся обличчям до Сіріуса.
— Добре, — прошепотів Сіріус, набравшись всієї сміливості, на яку був здатен й нахилився вперед, зупинившись лише тоді, коли відчув подих Ремуса на своєму обличчі, але він не зміг довго втриматися, цього швидко стало не достатньо. Він скоротив відстань між ними й поцілував його.
Ремус різко вдихнув, відчувши губи Сіріуса на своїх, думки полетіли зі швидкістю світла. Гаразд, можливо, він був не таким спостережливим, як вважав.
Ремус схопив Сіріуса за потилицю й спробував підтягнути його ближче. Сіріус перемістився, на коліна Ремуса, і знову поцілував його, тепер більш впевнено.
— Я поняття не мав, — подих Ремуса торкнувся губ Сіріуса, змушуючи його посміхнутися.
— Я знаю, Муні, але я мав, — Сіріус знову поцілував Ремуса, цього разу прикусивши його губу, бажаючи більшого, потребуючи більшого. Все це здавалося йому сюрреалістичним. Він цілував Ремуса. Муні. Його Муні.
— То ти хочеш піти зі мною на танці? — спитав Сіріус, прихилившись до чола Ремуса.
— Я думав, ти чекаєш, поки я тебе запитаю? — Ремус засміявся, доторкнувшись до губ Сіріуса, він збирався назавжди зберегти це відчуття у своїй пам'яті.
— То запитай мене, Муні, — тихо продовжив Сіріус, насолоджуючись тим, що Ремус був поруч з ним, а його губи на його власних.
— Підеш зі мною на танці, Сіріусе? — запитав Ремус, нахиляючись, щоб знову поцілувати Сіріуса, не чекаючи відповіді.
— Так, — Сіріус прошепотів між поцілунками, що лише спонукало Ремуса поцілувати його сильніше, а Сіріуса притиснутися ближче, викликаючи тихі стогони в обох. — Боже Муні, ти неймовірний, — сказав Сіріус, залишаючи поцілунки на його шиї, він зупинився лише тоді, коли знайшов точку, яка змусила Ремуса видати солодкий стогін, і Сіріус подумав, що це найгарячіша річ, яку він коли-небудь чув.
— Сіріусе, — прошепотів Ремус, проводячи пальцями по волоссю хлопця.
— Так, Муні? — сказав Сіріус, ледве відриваючи губи від шиї Ремуса.
— О, чорт, це так добре, — Ремус простогнав, майже відмовившись від ідеї зупиняти Сіріуса, але вони все ще були посеред спільної кімнати, і це було не надто приватне місце.
— Хтось може нас побачити, — очі Ремуса заплющилися, коли Сіріус обережно прикусив шкіру на його шиї.
— Хочеш зупинитися? — спитав Сіріус, піднявши голову, щоб усміхнутися до Ремуса. Боже, Сіріус стане його загибеллю.
— Ні, Боже мій, звісно, ні, але ми, мабуть, повинні, — сказав Ремус, спостерігаючи за тим, як Сіріус невдоволено надуває губи.
— Як скажете, професоре, — Сіріус ще раз швидко поцілував його в губи, перш ніж злізти з колін Ремуса. — Тоді я, мабуть, залишу тебе читати твою дуже цікаву книжку…
— Ні, зачекай… — Ремус простягнув руку й схопив Сіріуса за зап'ястя, перш ніж той підвівся, щоб піти. — Просто залишся зі мною, — схвильовано сказав Ремус, відчуваючи, як червоніє, але це вже не мало значення.
— Добре, Муні, завжди, — усміхнувся Сіріус, поклавши голову на коліна Ремуса, щоб той міг читати книгу, і проводити рукою по його волоссю.
Можливо, танці були не такою вже й поганою ідеєю.