Том Редл ненавидів своє ім’я. Воно нагадувало йому про його слабкого маглівського батька, який став жертвою кохання його матері. Він ненавидів ім’я Том, бо воно таке ж безглузде та слабке, яким здається.
Волдеморт, це ім’я має силу. Це ім’я має зв’язок з його першим іменем, але додає йому справжнього шарму. Цим ім’ям його називають його смертежери, якщо їм надана так чеснота.
Але якби він не ненавидів своє ім’я, була людина від якої він любив це чути. Людина, яка більше ніколи не повернеться.
Том Редл
7 років
14 лютого
Йому було нудно. Матрони сказали, щоб всі сиділи у своїх кімнатах після обіду й на превеликий жаль Тома він був самотнім. В нього не було сусіда по кімнаті й у більшості випадків це його радувало, але в такі моменти іноді він був би не проти слухати чиюсь балаканину. Том був не готовий до довгого сидіння в одній кімнаті, він навіть не взяв з собою декілько книг, чи хоча б одну.
Його увагу привернула розмова та шум з двору. Том визирнув у вікно й побачив що біля притулку стоїть автівка, водій курить дешеві цигарки спершись на автівку, поки жінка розповідає матронам щось. Чоловік який копирсався в багажнику витяг дві валізи й поставив їх біля воріт. Том дивився як він відчиняє задні двері й з автівки вистрибує маленький хлопчик, він дивився як матрони забирають якісь папери й жінка стала на коліна перед дитиною.
“Напевно обіцяє його забрати й що це не назавжди” - думав Редл. Він сів на підвіконня й схилився до скла. Цей хлопчик не перший і точно не останній. Батьки привозять своїх дітей сюди коли не знають куди їх діти, дають солодкі обіцянки й зникають. Перший час новачки ниють й свято вірять що за ними прийдуть, але з часом ця надія згасає.
Том давно перестав сподіватись що його всиновлять, бо він знав що відрізняється від інших. Кожен раз коли він відчував сильні емоції, то щось обов’язково відбувалось, одного разу навіть виникла пожежа, але її швидко погасили й ніхто не постраждав. Тому він вирішив нічого не відчувати, так можливо його хоча б жахатись перестануть, ніби це його турбує. Він похмуро дивився як маленький хлопчик тягне за собою важку валізу й намагається не відставати за матронами.
Том спригнув з вікна й впав на ліжко, яке неприємно скрипнуло від такого поводження. Він прокручував варіанти куди новачка можуть поселити й хто буде з цим мучиться, але тут його осінило. Вільних міст немає. Том підскочив й втупився у двері. Ні, матрони б нікого не поселили до нього. Але з іншого боку всі кімнати були заповнені, так була одна вільна кімната, але туди нікого не селять, бо дах сильно протікає й взагалі це кутова холодна кімната.
Том почув кроки й голос головної мотрони. Ні, будь ласка, він не хоче бачити як новачок втрачає надію й починає його боятись. Він молив всіх богів, але ніхто не почув його молитов. Двері відчинились.
Поки матрона розповідала про його нового сусіда, Том не слухав, він вивчав його. Він був ще дивнішим з близька, це неслухняне мідне волосся й жахливі гігантські окуляри, за якими ховались світлі блакитні очі й купа веснянок. Він був худим, ні, Том звик що в притулку погано годують, але він хоча б міг похвастатись масою, а от новачок ні. Де б його не тримали до цього, але їжею його точно не балували.
Коли матрона пішла панувала тиша.
- Я Гаррісон, мені сім. - промовив його сусід й простягнув свою маленьку руку.
Господи допоможи. Його ж тут заб’ють.
- Я Том. - сказав він й вчепився в руку Гаррі. Тепер він під його захистом.
- Радий нашому знайомству, - з яскравою посмішкою промовив той.
Том Редл
10 років
14 лютого
- Навіщо вона це зробила? - скрізь сльози сказав Гаррі.
Вони були в їх кімнаті після того, як матрона його постригла налисо. Це була не перша спроба приборкати волосся Гаррісона й схоже кожен програш вона сприймає особисто, тому цього разу вона зістригла все що змогла.
Гаррі ховався під своєю ковдрою та довго плакав.
- Гаррі, милий, вилазь. Там дихати немає чим, а ти ще й плачеш.
- Ні! Тут й помру!
- Тоді тебе будуть хоронити з такою зачіскою. - сказав Том й запала мовчанка на декілько секунд.
- Жахливо, - простягнув Гаррі вилазячи з під ковдри й обурено додав. - Не дивись так.
- Відросли. - сказав Том дивлячись на мідні кучері друга.
- А? - не вірячи перепитав Гаррі й провів рукою не по голій голові, а по волоссю. - Відросли!
- Гаррі припини стрибати, матрони нас насварять. - хоч Том й сварився, але посмішка не залишала його обличчя.
Том Редл
15 років
14 лютого
- Досить тут ховатись, - сказав роздратований Гаррі.
- Я так не думаю, - сказав Редл й поправив мантію.
Він весь день провів в таємній кімнаті ховаючись від своїх фанатів. З одного боку він прогуляв цілий навчальний день, з іншого його ніхто не дістає.
Гаррісон закотив свої блакитні очі й кинув на коліна Редла маленьку коробку.
- Зі святом, бовдур.
- Це те про що я думаю?
- О, так, це отруєний шоколад, - сказав Гаррі й відвернувся від Тома. - Насолоджуйся.
Але він не встиг далеко піти. Том схопив його за талію й смикнув до себе на коліна.
- Дякую, - прошепотів він Гаррі на вухо. - В мене також є дещо для тебе.
- Гаразд, дай я встану, щоб ти дістав мій подарунок.
- Ммм, в цьому немає потреби. Акціо шкатулка.
Й Гаррі й Том знали що в тій шкатулці.
- Цього року цілих 30. Сподіваюсь що ти прочитаєш кожну.
- Як завжди.
Том Редл
17 років
14 лютого
- Я знайшов квартиру що може підійти нам. - сказав Том відчиняючи двері його кімнати.
Гаррі як завжди був за його столом, бо в кімнаті префекту Школи навчатись легше. Він відкинувся на спинку стулу й дозволив своїй голові вигнутись назад під незручним кутом.
- Ти пізно сьогодні, - зауважив Гаррі.
- Потрібно було уточнити все щодо квартири, - Том підійшов ближче, щоб Гаррі припинив закидувати так свою голову й поклав свою руку на постраждалу шию, Гаррі не стримав свого тремтіння.
- То все вийшло?
- Так, Мелфой складає договір.
- Люблю Мелфоя, - пробурмотів Гаррі.
- Він також отримав від тебе шоколад в цьому році? - запитав Том погладжуючи шию Гаррісона.
- Ні, мій отруйний шоколад отримуєш тільки ти, - Гаррі підняв руку до обличчя Тома й той притулився до неї.
- Верхня шухляда, - пробурмотів він й відійшов до свого ліжка.
- Мені здається чи шкатулка з кожним роком більшає?
- Цього року їх 50.
- Боюсь уявити її розміри коли нам буде по сто років, - хихотів Гаррі.
Гаррісон Грей
22 роки
8 липня
- Гаррі? - покликав розгублений Том. - Що трапилось? Ти сьогодні рано.
Гаррі скинув свою сумку та кинув мітлу на підлогу, в нього була спокуса пнути її, але вона була не дешевою, до того ж подарунком. Тому він пройшов повз Тома й ходив колами по їх маленькій вітальні.
- Вони скасовували матч, - прошипів він з відразою.
- Що? - перепитав Том.
- Через клятого Темного Лорда та його дій скасовували матч! Скасували взагалі все, блять! - він прогарчав та пнув диван, але тільки забив свої пальці через що зі скигленням опустився на коліна, щоб перевірити пошкоджену ногу.
Але Том був швидшим й вже накладав діагностувальні чари.
- Ти не повинен так засмучуватись, зіграєте через деякий час.
- Справді? - з сарказмом запитав Гаррі. - Коли? Немає ніяких термінів, а жити тепер за що? Міністр дав нам зрозуміти що зарплатні більше не буде.
- Потрібно накласти мазь.
- Ми не знаємо хто він, не знаємо хто його прихильники, ми нічого не знаємо! В газетах тільки й пишуть про наростаючу кількість зниклих та померлих. З цим потрібно щось робити. - Гаррі схопив Тома за руку й підвівся. - Я не хочу, щоб одного дня ти не повернувся з роботи, бо на міністерство напали.
- Гаррі, Міністерство в безладі, я не можу їх кинути зараз, - в Тома смикнувся кутик вуст. - Все буде добре.
- Може переїдемо? На деякий час, думаю Альфард буде не проти якщо ми поживемо деякий час з ним в Парижі.
- Я думаю це погана ідея Гаррі.
- Чому?
- Не хочу залежати від Альфарда. Давай я поки пошукаю щось для себе там.
- Гаразд. - погодився він.
Гаррісон Грей
23 роки
21 листопада
Він повинен був помітити це раніше.
Гаррісон дивився на маску Темного Лорда, яка була захована в шухляді Тома.
Він повинен був помітити раніше. Наприклад коли Том почав зникати на роботі допізна, виправдовуючи це воєнним станом. Чи коли кількість почти почала зростати. Чи може коли в них з’явились перші кругленькі суми. Чи може на сьомому курсі коли Том подарував Гаррі дорогоцінну реліквію родини Слизерин. Чи може ще на п’ятому курсі коли Том схопив Хагріда. А чи винен був той тоді? Том казав колись в таємній кімнаті жило якесь чудовисько, але коли він туди прийшов нікого там не було. А що якщо це було брехнею. Що як… в Гаррі скрутило шлунок.
Людиною через яку Гаррі жив кожен день в страху, страху втратити Тома й був сам Том.
Його знудило.
Зібравши всі свої останні сили Гаррі написав прощального листа Тома, зібрав кілька своїх речей та пішов.
“Не шукай мене”
Том Редл
24 роки
1 січня
- Мій Лорд, - затараторив Мелфой.
- Що?! - прогарчав Волдеморт. Він був роздратований, його дратувало що його відволікають сьогодні. Зазвичай вони з Гаррі святкували Новий рік, а на ранок 1 січня його день народження. Це був перший рік коли він був сам на ці дні.
- Це щодо Гаррісона.
- Його знайшли? - різко перемкнувся Волдеморт.
Він шукав Гаррі вже шість тижнів. Жодне з заклять, чи ритуалів пошуку не спрацювали. Де б Гаррі не ховався він робив це добре.
- Він весь цей час жив в Гогсміді, - почав Мелфой відвівши погляд від Волдеморта. - Мені шкода…
- Що трапилось? - запитав він, але блондин мовчав. - Легілімес!
~~~~~~~~~~~~~~
Том стояв посеред знищеної площі Гогсміду, де зовсім не було снігу, але його це зараз не цікавило. Його не цікавили смертежери які чогось подумали що вчиняти рейд сюди добре, його не турбувало те що цей рейд не повинен був відбутись, в ньому немає сенсу. Все що його цікавило це тіло. Тіло чаклуна якого він шукав весь це час.
Руде волосся було заплямовано кров’ю, кров’ю якої було занадто багато. Снігу не було, напевно від запеклої сутички.
Том впав на коліна й тремтячими руками прибрав волосся з обличчя чаклуна.
Блакитні та незрячі очі були відкриті. Це був він. Гаррі так безглуздо помер, що в Тома зірвався смішок.
- Ти такий незграбний, - сказав він. - Вставай.
Вулиця була абсолютно тихою, десь в далині було чутно потріскування дерева що горить.
- Досить цих ігор Гаррі, - прошепотів він відчуваючи як замерзає з середини. - Вставай! Вставай ПРОШУ!
Мелфой намагався відтягнути свого Лорда від тіла, але він вчепився в нього й відмовлявся рухатись кудись без нього. Можливо якби Волдеморт звернув свою увагу на навколишнє середовище, то він міг би почути хлопки апарації й наближення людей, але все що його зараз цікавило, це порожні очі, очі в яких зникло тепло.
Том Редл
24 роки
14 лютого
Кожен рік Том до цього писав для Гаррі купу валентинок. Абсолютно дурних, бо це єдиний день коли він собі це дозволяє, єдиний день коли міг показати Гаррі наскільки сильно він його кохає.
Спочатку це був просто день їхнього знайомства й до Гоґвортсу вони не могли собі дозволити й однієї валентинки. Але після початку навчання й заощаджень вони почали робити ці маленькі подарунки один для одного.
Кожен рік Том отримував свій “отруєний шоколад” й насолоджувався ним на самоті. Кожен рік він витрачав тиждень на те, щоб написати валентинки, кількість яких зростала з кожним роком.
В цьому Том по традиції зробив сотню валентинок з абсолютно дурним текстом.
Цього року їх ніхто не прочитає. Адресат помер.
Колишній Том Редл стоїть біля надгробка Гаррісона Грея, який ніколи не відсвяткує свій двадцять четвертий день народження, ніколи більше не зіграє у квідич й не політає на метлі.
Там на надгробку лежить скринька. Сто безглуздих валентинок.
Й 101 "Цілую кожну веснянку" зім'ята в його руці.
Він буде приходити сюди кожен день й кожен день він буде класти ще одну нову валентинку.
“Я сумую. Повернись. Прошу”
Але жодну з них ніхто не прочитає.