Чорна парасоля прокручувалася в довгих пальцях, практично вдаряючи в потилицю охоронця, який завмер, намацуючи ключі. Інший охоронець придушив здивований смішок і парасоля спинилася. Майкрофт Голмс підняв брову – є стільки різної магії, а в чаклунській тюрмі все ще використовують ключі?
— Чари на дверях блокують магію. Ключі використовуються при потребі високого рівня безпеки,— метушливий охоронець пробурмотів у відповідь на обурення Майкрофта.
Маґл перевірив кишеньковий годинник і плавно перемістився. Весь його ідеальний вигляд сповіщав про нетерплячість. Двері нарешті прочинилися і обидва охоронці просочилися всередину – повз чари, припустив Майкрофт – і прокричали заклинання.
Майкрофт абсолютно байдуже споглядав на двох патронусів-захисників, які ледь помітно мерехтіли сріблом. Він знав все про магію та магічний світ. Майкрофт замислився, яким чином дементори можуть вплинути на нього, маґла та соціопата, якщо раптом їхні стежки перетнуться. Поки йшов за охоронцями, Голмс розмірковував як ці істоти могли вплинути на в’язня, з яким була запланована зустріч.
Майкрофт жваво пройшов, ігноруючи всі стогони та протягнуті з камер руки по обидва боки. Охоронець здригнувся та з огидою дивився на почорнілі пальці, але ігноруючи ламкі благання, все ж провів в кінець коридору. Камера особливо суворого режиму в крилі суворого режиму у в’язниці суворого режиму. Майкрофт коротко всміхнувся.
Здавалося, конкретно ці індивіди робили все тричі.
Різке деренчання удару металу об метал ехом пройшлася цілим коридором. Рука охоронця із ключами помітно і нервово трусилася. Майкрофт нетерпляче постукував парасолею по грубо мощеній кладці, очікуючи, коли двері на його шляху нарешті відчиняться. Під глухий звук відкривання древнього замка, Голмс елегантно оминув чоловіка та увійшов до маленької кімнати. Він не зважав на двері, які зачинилися за його спиною. Вся увага була сконцентрована на в’язні перед ним.
Він був зовсім молодий, дуже високий та тривожно худий. Густе темне волосся, зовсім сплутане і дещо кучеряве, досягало пліч, а вилиці сильно випирали. На вигляд кволе тіло контрастувало із прямою поставою та уважним поглядом, який вловлював кожен рух Майкрофта зі свого місця біля дальньої стіни. Голмс підмітив, що в’язень притулявся якомога ближче до розлому в стіні, що слугував вікном в цьому місці. Цікаво.
Майкрофт вирішив представитися.
— Добрий день, містере…
— О, день, так? Це гарно. Сонячно, судячи із побляклих ворсинок на плечах вашого пальто. Звісно це викликає наступне питання: навіщо вам парасоля? Але виглядаєте, як людина звички та підготовки, тому це нудно. Як же мені нудно. Чому ви тут?
Майкрофт кліпнув від подиву, а тоді посміхнувся. Здавалося, інтуїція та прозорливість чоловіка жодним чином не поступалася легендарному статусу. Чоловік принюхався і дещо змістився, привертаючи всю Голмсову увагу. Він кивнув підтверджуючи слова в’язня і зморщив ніс на дику та задоволену посмішку, яку отримав у відповідь.
— Моє ім’я Майкрофт Голмс і я представник…
— Брехня. Ви не слуга. Я знаю слуг. Ви – лідер, при владі, але не генерал. Ні… О! Ви з тих противних політиків. Штучні усмішки, фальшиві обіцянки і не менш штучне волосся. Як Її Величність?
Майкрофт завмер. Як він…?
— Собача шерсть. Коргі. На ваших штанах. Запах нікотину, не з рота, але від одягу. Не ваші цигарки. Я знаю, що вся сім’я має паскудні звички, отже це очевидно. Молодий Гаррі знайшов когось? Пройшло немало часу.
— Принц Гаррі все ще… самотній. В Її Величності все добре. Я, зважаючи на відсутність кращого слова, член уряду Британії, і мені потрібні ваші експертні знання.
Чоловік пирхнув, колупаючись в зап’ястях. Майкрофт побачив садна, свіжі й старі шрами, але змовчав.
— Якраз мої «експертні знання» і закували в кайдани, містере Голмсе. Людям не подобається, коли ти їх розумієш. Чи коли ти можеш створити заклинання без палички. Чи коли ти страчуєш серійних вбивць.
— Тим не менш, ви мені потрібні і я натомість можу запропонувати вашу свободу.
Чоловік дивився уважно. Очі сяяли блиском, який можна сплутати із безумством, та все ж вони були надто розумні. Майкрофт опирався бажанню кліпнути.
— Не брехня. Цікаво. Вам потрібна влада для цього, містере Британський уряд. Багато влади. Я перебував тут роками, врешті-решт. Чотири чи п’ять, я б сказав, судячи з ваших брів.
Майкрофт не питав.
— Що передбачає «свобода»? — поцікавився чоловік.
— Звільнення з Азкабану, нова особистість, квартира в маґлівському Лондоні, усі фінанси та власність з усіх ваших володінь і спадщини повертаються під ваш контроль, форма дипломатичної недоторканності з умовами, додаткові щомісячні виплати від уряду та доступ до всього, що вам може знадобитися в процесі експериментів та розслідування – в розумних межах, — перерахував Майкрофт.
— Так, так, але де тут підступ?
Майкрофт посміхнувся.
— Офіційно ви будете генієм-відлюдником і «детективом-консультантом», допомагаючи з цікавими справами. Неофіційно і значно секретніше, ви будете особистим слідчим Корони. Я буду допомагати вам на місці, так би мовити, розбиратися у проблемах королівської родини та Британських островів.
Чоловік якусь мить розмірковував над словами Майкрофта, опершись на брудну стіну за спиною.
— Отже, я забираюся звідси, отримую новеньке ім’я, деякі іграшки і тоді я просто… роблю все, що ви мені скажете? — бурмотів чоловік, з’єднавши кінчики пальців і підперши ним підборіддя.
Майкрофт чекав, намагаючись не рухатися. Чоловік навпроти неприродньо завмер.
— Я погоджуюся, містере Голмсе. Це занадто цікаво, щоб відмовлятися, — чоловік піднявся і твердо потиснув руку Майкрофту.
— Відмінно. Вельми вдячний, містере Поттере.
Поттер – Гаррі – широчезно посміхався. Його очі були жахаюче нормальними після майже п’яти років Азкабану.
— Ні, це я вельми вдячний вам, містере Голмсе. Мені було страшенно нудно.
— Будь ласка, клич мене Майкрофт. Ти мій новий молодший брат, як-не-як, — слабко усміхнувся Майкрофт, і Гаррі задоволено розсміявся.
— Це буде весело, Майкрофте Голмсе.
— Я абсолютно згоден, Шерлоку Голмсе.