гаррі поттер знає — він грає небезпечну партію.
новий хлопак в сиротинці, кімната на двох з чарівним божевільним. сирени будять його ночима, коли і без того спиться погано — він наче постійно чує його думки.
волдеморт гірчить, осідає в легенях, зовсім не кращий за смог за вікном. він шепочеться зі зміями, коли думає, що гаррі спить.
він пише в щоденнику про те, як боїться бомб.
смішний.
наче й не знає, що сам скоро стане гірше за всю разом другу світову. маглів, може, вб'є менше, але от магів — стільки, що навіть за вічність не відмолитися.
раптом думається: у нього людські очі — прямо як в гаррі. і він так само мало сміється.
він вбивця
-
(точно як гаррі).
***
коли гаррі приходить лист, том дивується. обходить його, оглядає, аналізує. поттер бачить в його щоденнику "підозрілий" біля криво намальованого портрету — і це чомусь нагадує колись популярні в його початковій школі "анкети друзів".
гаррі "паркс", шістнадцять років, в біса підозрілий.
цікаво, що б волдеморт вписав б в свій горкракс, якби знав, що гаррі хоче встумити йому виделку во внутрощі, прогорнути й витягнути, наче спагетті?
мабуть, що він не сама приємна людина.
а поки що записує, що гаррі просить його допомогти з потрібним для школи.
з кумедними зівітушками.
***
волдеморта не люблять серед факультету: поттер це спостерігає з перших рядів. змії боряться за місця в ієрархії, наче дикі собаки — у гаррі стає солодко на язиці, коли він вперше бачить тома реддла з синцем на щоці.
йому більше нікуди піти — тільки до "друга з притулку".
волдеморт чекає на його співчуття, і гаррі готовий слухати. як щоденник поглинає слова, так і він ковтає безсилу злість свого єдиного ворогу: зі знанням, що той зламаний так само.
в правильних місцях.
— ти не заслуговуєш на це, — поттер каже, схиляючись над порізом від "секо" на чужому боці. — чистокровні готові звинуватити будь-кого "не тієї породи", чи не так? як було з геґрідом того року. по ньому видно, що він б й павука в вікно випустив.
у реддла сироти йдуть по шкірі: він такий до смішного "не підозрілий", що поттеру навіть трішечки по-іспанськи соромно.
— і тому треба їх підкорити, — том каже з несподіваною рішучістю. гаррі бачить раптом відображення червоної мантії факультету в темних очах, злість, що заслуговує на оплески — і так само має викликати страх.
так, волдеморт змусить їх себе боятися — гаррі впевнений.
може після того, як закінчить з залишками сім'ї на це різдво — так томас, мабуть, думає собі.
гаррі знає, що цього не станеться.
він не може залишити друга, чи не так?
***
у поттера не сходиться в голові.
том реддл має бути могутній — і він вже є. поттеру лячно буває поряд з ним: від поглядів волдеморта час від часу бросає в холод, або стає якось до дурного спекотно.
але том реддл також має бути схожий на молодого мелфоя: балований, солодкий до болю в зубах, коли перед потенційними помічниками.
а він схожий на дитину, заперту в кімнаті із стінами, які рухаються поступово, обіцяють розчавити, залишивши тільки криваві бризки. чистокровні його не люблять, вони вважають його не гідним уваги, і йому на канікули залишається повернутися в ціле нікуди, і він виглядає...
нещасним.
займається кожного разу, коли гаррі бачить його: практикується до кривавих слідів від палички на руках. від постійного письма пером його руки всі в мазолях — і поттер помічав це все, навіть не приглядаючись особливо.
але так не могло бути.
не мало.
— ти можеш сходити зі мною до дамблдора? — питає том якось, коли вони разом роблять домашнє завдання з астрономії, сидячи наодинці в темному куті закинутого кабінету після відбою. у гаррі все перевертається всередині. — попросимо його залишити нас тут на канікули, якщо війна не закінчиться.
— чому зі мною? — поттер перепитує, і в нього трішки сухо в роті.
— ти йому подобаєшься.
дуже зміїний вихід з проблеми. поттер випрямляється, фиркає собі під ніс.
— а ти — ні?
волдеморт міряє гаррі очима, оцінює знову, після чого всміхається також.
— тільки не кажи, що повівся на його солодкі розповіді, — він засуджує трошки зверхньо. — його батько вбивав маглів і навіть не приховував. професор про бруднокровок типу нас не кращої думки, ніж абрахас — тільки мовчить, бо не хоче поділити з батьком камеру в азкабані.
гаррі ковтає ці слова тома реддла.
він все що хороший слухач і єдиний друг.
а том реддл не такий вже й нещасний і самотній — просто такий же самий.
хороший.
***
волдеморт залишається в школі на різдво.
"не хочу їхати в лондон" — бреше, і гаррі лише смикає плечима, коли том сідає до нього близько, знову краде його увагу доторком стегна. змушує поттера втрачати концентрацію, такий начебто безвинний й наляканий.
це злить.
— що ти хотів би отримати на різдво? — питає в нього хлопець, і слідкує за очима тома, бачить, як той поглядом йде за його язиком — наче й не бачив до цього, що гаррі завжди зволожує губи, коли думає. — тільки не сильно дороге.
— не знаю, — поттер каже, смикаючи плечима. — тебе буде достатньо.
тебе з твоїм щоденником, зламаного, не в змозі нашкодити.
— а чого ти бажаєш на день народження?
том хлопає на нього очима, наче й не розуміє питання.
— на день народження, — гаррі повторює, зводячи брові до носу. — тобі щось треба?
йому дивно неприємно з самого себе, коли том раптом усміхається щасливо.
— в кого ти дізнався? — грайливо уточнює реддл, спираючись на стіл, і поттер ледь не захлинається від раптового приступу страху.
він не має знати.
том закочує очі, коли не чує відповіді ані за мить, ані за півхвилини.
— не хочеш — не кажи, — фиркає.
вже після відбою, гортаючи свої конспекти, гаррі бачить каліграфічне "невеличку послугу" і йому знову стає трошки тяжче.
***
том запрошує його до себе в вітальню: ніхто з чистокровних не залишається в гоґвартсі на свята, і реддл заманює поттера в своє лігво, де той не зможе покликати на допомогу, навіть якщо захоче.
якби він тільки знав, наскільки гаррі й сам хоче закінчити з їх маленькою грою — тоді б, може, він злякалася б, як і під час тривог, і забився б в свій темно-зелений кут, самотній.
але він дістає на них двох вогневиски, такій наче навіть щасливий і трошки знервований — поттеру в голові кружляє думка направити на нього паличку, зупинити його в моменті, щоб не нило так в грудях від ідеї його позбутися. сховати, може, десь за межами магічного світу цю статую, підписати її ім'ям "отрута".
така дурість — цей весь фінальний акт.
але вони обидва не поспішають.
— так про яку послугу ти мене просив? — поттер питає, коли після другого стакану його терпець трошки рветься.
том наче тільки й чекав.
— ти закриєш для мене очі? — він просить з солодкою усмішкою справжнього хижака, і гаррі стискає зуби.
— це ж подарунок, — трошки саркастично відгукається він.
але його чекає не подорож до другого поверху, а потім пряменько вниз.
том реддл не скручує його руки за спиною, не тягне — лише з десяток кроків, після яких вони опиняється на м'якому, і гаррі яскраво в ніс б'є аромат чоловічого парфуму перед доторком чогось ніжного до його вуст.
ще з мить в нього уходить, щоб зрозуміти
—
це губи тома реддла.
***
він тремтить кінчиками пальців, крихкий — наче боїться відмови. гаррі дратується: не від дії, але від презентації, від цієї дурної слабкості, наче волдеморт ще не вбив ні людини, ще не зламав, може, пару якихось дурних життів.
поттер підмінає його під себе, до крові кусає, каже ледь не з риком: "це не послуга".
бо, здається, гаррі й сам цього хотів.
стиснути його, здавити, зняти на доторк сорочку — все з зачининеми очима. реддл на доторк саме такий, як поттеру думалося: гладкий, з ніжною шкірою, але сильніший, ніж здається на перший погляд.
поттеру тісно стає в брюках, коли він чує, як реддл нашвидко знімає з себе одяг там, де гаррі не впорається самостійно. том розкриває себе, нарешті, всю свою сутність, сповнену жадоби і хижого хисту до володіння речима, коли його руки займають правильне місце в темних кучерях гаррі, коли він впирається головкою поттеру в губи, наче вони вже сто років були коханцями.
реддл солоний на смак — і, як гаррі не хотілося, зовсім не гидкий. він великий, нетерплячий, і крутить поттером так, що йому хочеться проковтнути темного лорда цілком.
замість цього гаррі стискає його самого рукою, наче заперечує, хоч і зовсім цього не хоче — і вийобує з виродка залишки його кровожерливої душі.
або гаррі хотілося би так думати.
бо коли він наступного разу бачить реддла — без закляття на своїх очах, тобто, — рот поттера наче сам наповнюється слиною.
— я...
— я вбив міртл, — опереджає його реддл лише на мить, після чого відкидається на спину, так, що гаррі не бачить його очей.
поттер підіймається за ним вслід, все що тримаючи реддла в своїх руках, все що твердий, все що, мабуть, божевільний через якісь його дурні чари.
— я, блять, знаю! — він ледь не ричить.
реддл блимає на нього очима — наче мігає світло в старому телевізорі.
і так само немає зв'язку із супутником.
— я, в біса, з самого початку в курсі, волдеморт, — поттер каже, давлячи на реддла всім тілом.
— чому ти тоді нікому не..?
— не розповів? — гаррі хмикає йому в обличчя: те саме, вже трошечки монструозне, з червоними очима вбивці й маленькими зміїними чешуйками на вилицях. — бо ти, блять, зламаний.
...точно як я.
— і ти хочеш виправити мене?
гаррі ледь не сміється.
— ні, — він каже, обтираючись своїм збудженням об оголене біле стегно.
"я настільки зламався, що ніхто більше мене не прийме"
— я хочу вбити дамблдора, — гаррі ділиться з м'якою усмішкою, дивлячись на волдеморта так, наче той був трошки дурним. — а його нелегко обіграти в його ж гру.
серед товстих книжок відділу таємниць, в повній темряві, закинутий і собі самому чужий, він прийшов до дивного, мабуть висновку: вся ця історія про героїв, всі моторошні чутки про темних лордів — це все була ідея "світлого" старого.
нічого так не об'єднує нації, як герої та злодії, чи не так?
але гаррі поттер відмовлявся грати таку дурну роль: він успадкував її від батька, увібрав з молоком матері-святої, але зламався десь там, на шляху до триумфу.
гаррі поттер обрав небезпечну партію.
а том реддл грав її роками — і набагато краще за нього.
— о, — волдеморт відгукається з розумінням. — в цьому я точно можу допомогти тобі.
і він такий злий, такий рішучий, коли потім натягує гаррі на себе, бере, наче ту саму "прощену послугу".
а гаррі дає.
його зламаний.
його чарівний божевільний.