Том не любив його.
Він знав це з самого початку, але вперто заплющував очі і продовжував грати в щастя.
У нього були гроші, а у Тома - амбіції.
Колись ще на четвертому курсі він захоплювався своїм однокласником і навіть трохи заздрив його успіхам. Тома любили всі професори, Том був примірним учнем та мав стати старостою.
На п'ятому курсі вони обидва стали старостами. Перше ж чергування та чарівний збіг обставин - і вони вже разом завершують обхід біля вежі Грифіндору. Гаррі нарешті відчув на собі увагу разом з сяйливим поглядом блакитних очей. Раптово з'явилася незграбність та не зручні випадкові дотики руками, погляди під час сніданків у Великій залі та увага на квідичних матчах. Тривога Герміони щодо іспитів частково перехопила його думки в кінці навчально року, але не змусила забути.
Шостий курс - перепочинок від іспитів та безкінечного завчання книг. Через місяць від Хеллоуїна він почав отримувати вияви уваги. Вітання в коридорах, підказки на заняттях, під час праці в парі, і так вони почали підозріло часто працювати разом; ще більше незручних дотиків і ось Гаррі тягнеться до руки Тома, коли вони гуляють в Хогсміді.
Сьомий курс. Перший поцілунок. І багато розмов під час розгляду нічного неба. Виявилося Том страшенно любив зорі. Він любив розповідати міфи, наче зірки справді були героями цих історій. Найбільше йому запам'яталася Касіопея, зокрема тому, що її було легко знайти в небі. Усе промайнуло так швидко, що він уже забув як не губитися в ніжних волошкових очах.
Поглядом романтика він дивився на Тома і кожного разу зачаровував як уперше. Він обіймав, притискав, цілував і отримував негайну відповідь-відображення своїх дій. Він говорив: "Кохаю", але дзеркало завмирало й шло мілкими хвилями.
Гаррі було достатньо того, що Том дозволяв любити. Він був грифіндорцем, та не наважувався ламати щастя в намаганнях створити щось інше, знаючи, що інше - це без Тома.
Том лаштував кар'єру та зв'язки, а Гаррі не уявляв своє життя без Тома. Він не розумів як і в яку мить це почуття переросло в щось нове, але поступово жити з цим тягарем ставало все тяжче.
Гаррі знав, знав що ніколи не зможе почути відповідь, якої хотів, але з максималістичним відчаєм жадав взаємності. Хотів так сильно, що з завзятістю заїдлого наркоману знову й знову повертався до своєї залежності.
Герміона, як тоді з іспитами, хоч і змогла відволікти його на хвильку та витягти у світ, та не мала можливості повпливати на почуття, що росли, та загартовувалися холодом, роками.
Справжня одержимість огорнула Гаррі, те миле та наївне почуття вже давно зтліло всередині під плином часу. Оце, щось нове тепер не завдавало йому болю та страждань.
Ще тоді, на далекому сьомому курсі Том розповів йому правду про своїх батьків. Він сам на той момент лише недавно довідався, що є дитям амортенції. Гаррі вже не пам'ятав сумні волошкові очі, що просили навчити його любити, але зараз з належною обережністю додаючи три каплі зілля у чай Тома у якомусь сенсі виконував це прохання.