Драко залітає в хатину, котру вони обрали для «побачень», різко розкриваючи двері, та одразу оглядається на сторони. Його погляд падає на мирно сплячу Герміону на імпровізованому ліжку, а якщо бути точніше, то просто матраці, і його серце, що й так гулко билося, починає виконувати якість неймовірні ритми. В голові лише одне питання: «Як сказати їй про це? Як розказати про наказ, який говорить про її ж смерть?». Драко думав над цим вже декілька днів. В нього залишилось ще два на те, щоб завершити завдання, надати тіло відьми Темному Лорду, та «довести цим відданість». Першою його думкою була власна смерть, це було краще, ніж смерть коханої. Він навіть наважився на це, вже стояв на кручі, але нізвідки з’явилася Герміона, та відтягла його назад.
‒ Ти що, зовсім з гузду з’їхав? Що ти твориш? – до Драко не одразу дійшло, що він не зробив кроку вперед. Він подумав, що це лише голос Герміони, що давно оселився в нього в голові, видав останні слова перед його кончиною. Але схоже, що він все ж таки прийшов до тями, та ошелешено дивився на дівчину.
‒ Герміона? Що ти тут робиш? – Драко подивився по сторонах: він все ще на тій самій кручі з якої збирався стрибати, поряд з ним на колінах, на яких він власне і лежав, сидить Герміона.
‒ Це я повинна питати, що ти тут робиш! Я собі спокійно збираю трави на зілля, і раптом бачу як ти, абсолютно спокійно, йдеш до кручі. Що мені було по-твоєму робити? – Герміона легенько стукнула його по лобі, як це зазвичай робила, коли була зла на нього.
В той день він збрехав, що на нього наклали Імперіус, та, схоже, його мозок прийняв такий викид адреналіну за реальну подію, та він прийшов до тями. Герміона повірила в цю брехню, а Драко видихнув з полегшенням.
В нього на думці також було прийти до Гаррі Поттера по допомогу. Все-таки йому та його Ордену якось вдавалося виживати всі ці роки війни. Можливо, він знає, як обманути Лорда. Але як тільки він з’явився в межах території площі Ґримо, на нього одразу напали. А коли він спробував пояснити, що прийшов по допомогу, його ранили ще більше. Так він зрозумів, що від Золотого Обраного він допомоги не дочекається.
Драко переглядав в голові безліч варіантів, та в один момент до нього завітала цікава думка. Ні, вона не була правильною, як і будь-яка в цій ситуації, але вона була однією, і напевне єдиною, з найменш болючих для Герміони. Принаймні, він так думав.
‒ Агов, Земля викликає Драко! Ау! – його думки повернулись в реальність, і він помітив Герміону, яку вочевидь розбудив своєю гучною появою. – Драко, що з тобою? Я тебе не впізнаю останні декілька днів, ти ходиш сам не свій.
‒ Справа в тому, ‒ Драко зам’явся, ‒ Загалом, мені потрібно декого вбити. Точніше мені наказали, ‒ на видиху промовив він.
‒ То в цьому вся справа? Драко, я злякалася що все набагато серйозніше, ніж вбивство. Ні, звісно, вбивства це не дитячі ігри, але ж тобі кожного дня наказу… ‒ Драко обриває Герміону на півслові, піднімаючи руки догори, після чого затиснув очі тильними сторонами долоней.
‒ Так, Міоно! В цьому вся справа. Якби то був звичайний смертежер чи будь-хто інший, я б навіть секунди не думав, та одразу запустив би в цю людину Аваду.
‒ Тоді в чому проблема, Драко? Я не розумію. Розкажи мені…
‒ Так, ти не розумієш! Мені наказали вбити тебе! Я нічого не можу вдіяти. Я навіть намагався вчинити самогубство, ‒ після цих слів Драко помітив в очах Герміони усвідомлення ситуації, що сталася пару днів тому. – Але вони все одно знайдуть тебе, і так чи інакше, ти будеш мертвою, – він казав це зі слізьми на очах, та дивлячись на шоковану Герміону. ‒ Драко, не поспішай, постривай, ‒ її очі в мить наповнилися сльозами.
‒ Ми що-небудь придумаємо, чуєш? Можна ж інсценувати мою смерть? Напоїти когось багатозільною настійкою, щоб при перегляді твоїх спогадів вони побачили мене, і вбити його, наче це я, ‒ голос Герміони з кожним промовленим словом дрижав все більше, а ком в горлі підіймався все вище.
‒ Ні, це не варіант. Настійка спадає одразу після смерті. В мене тільки одна ідея. І вона, як і всі, що в принципі тут залишилися, не сподобається нікому з нас. Таким способом я можу лиш полегшити твій біль.
- Яка? - Герміона подивилася на нього з надією в погляді.
- Накласти на тебе Забуттятус, щоб перед тобою стояв не я, а ворог всього вашого народу. Тоді тобі хоч буде не так боляче. Хоча і цієї ідеї я максимально не підтримую. Я взагалі не хочу твоєї смерті, розумієш? Я хочу втекти з тобою за край світу, а не ось це все, - промовив він, та обвів руками всю хатину, - Я хочу мире життя з тобою, а мені наказують вбити тебе. Таке відчуття, що вони залізли мені в макітру, та дізналися про нас. А потім доповіли Лорду про це, а він вирішив, що.. Не знаю що. Знаю, що це наче на зло зроблено, - його голос був більше схожий на буркотіння, а не звичний тон, яким він розмовляв. - Тому я не знаю що робити, Міоно.
‒ Ми все одно щось придумаємо, Драко. Чуєш мене? - Герміона бере його обличчя та підіймає, змушуючи дивитися його в очі, - Щось придумаємо, а потім разом втечемо за край світу, куди захочемо. Чуєш? Все буде добре! ‒ вона пересуває руки йому на плечі, та міцно обіймає, відчуваючи, як її власні сльози вбираються в його мантію.
‒ Не переймайся. Я розберуся, що робити далі. ‒ Драко обхоплює тонкі зап’ястки та, підхоплюючи Герміону на руки, йде до протилежної частини хатини, і вкладає її на матрац. ‒ Будь ласка, поспи ще трохи, я буду поряд.
Тільки но Герміона поринула в глибокий сон, Драко обережно відсунувся від неї та підвівся з матрацу. Йому було важко сконцентруватися, але великого вибору в нього не було.
‒ Вибач мені, ‒ Драко різко втягнув грудьми повітря, та, зосередившись, повторив рух паличкою, який сподівався ніколи не згадати в своєму житті, ‒ Забуттятус, ‒ та поки Герміона після пробудження була в шоковому стані від видовища Драко-головного-ворога-ордену перед очима, він одразу промовив наступне, до котрого звик вже давно: ‒ Авада Кедавра.
Ще тепле, але вже бездиханне тіло незвично лежало в його руках. Драко одразу явився в маєток Мелфоїв. Довго Волдеморта шукати не довелося, він сидів на звичному йому місці.
‒ Ось, як і наказували, Бруднокровка Обраного, ‒ голос Драко звучав холодно, гостро та відсторонено.
‒ Ще тепла… ‒ протягнув Волдеморт після того, як торкнувся її руки. ‒ Добре, вільний.
Драко кивнув, та, не зволікаючи, явився на площу Ґримо, а потім одразу до вхідних дверей. Він постукав у них двічі, та зовсім скоро почув кроки. Двері відкрив Гаррі. Він навіть не зміг і слова промовити, а просто витаращився на Драко, який стояв з головою опущеною донизу.
‒ Ти дочекався, Поттер. Вбий мене. ‒ Драко витягнув свою паличку з кобури, та кинув її під ноги Гаррі.
‒ Що за маячня, Мелфою? Ти радше вб’єш мене, ніж я тебе.
‒ Вбий мене за те, що я вбив її, ‒ Гаррі зрозумів все без зайвих слів.