Життя у Гоґсміді мало переваги. Кассіопея Мелфой завжди милувалась місцевими краєвидами, а дорога від Гоґвортсу до селища щороку займала все менше часу. Темно-каштанові кучері вибивались з-під шапки, а пронизливі сірі очі зупинились на «найогиднішому місці на Землі», як казав тато.
«Кабаняча голова» була антонімом до слова комфорт, але при цьому — чудовим місцем для зустрічі, про яку ніхто не мав знати. Дівчина зайшла усередину, кивнула діду за стійкою і потупотіла сходами нагору.
— Кассі, нарешті! Якісь проблеми у школі? Твій лист мене заінтригував! — дядько Тео поглинув її у обіймах.
— Привіт! У школі все добре. Взагалі-то мені потрібна послуга, якщо ти не проти, — прощебетала Кассіопея.
— Так, звісно. Знаєш, я досі думаю, що Капелюх дав маху з твоїм розподілом на Рейвенклов. Ти — донька свого батька, хоч і викапана мати, — дядько Теодор звузив очі.
— Вибач, в мене мало часу і багато роботи. Підготовка до іспитів на СОВи і все таке. Тож одразу перейду до справи: будь ласка, розкажи, як мама втратила пам’ять.
Чоловік у кріслі ледь не захлинувся кавою.
— Кассі, я дуже люблю тебе, але не думаю, що це… — та він не встиг договорити, бо камін у кімнаті спалахнув зеленим і звідти вийшли батько з тіткою Джіні.
— Я ж казала тобі, що вона тут, Еберфорс мені маякнув, — мовила руда відьма.
— Тату! Що ви тут робите? — Кассі підскочила з крісла.
— Я хотів запитати те саме у тебе, — холодно відрізав батько. — Ти маєш бути у школі. Мені написала директорка, що ти відпросилась додому за сімейними обставинами. Тож, може, підкажеш, що за термінова обставина привела тебе у це, всіма забуте, бридке місце? А з тобою, — він вказав на дядька Теодора, — я поговорю пізніше.
— Взагалі-то, я її хрещений, тому чисто теоретично…
— Замовкни, Тео, — батько ледь стримувався і вказав доньці на крісло. — Я уважно слухаю.
Дівчина присіла і зробила глибокий вдих.
— Перш ніж ти оскаженієш, я одразу зазначу, що я лише хотіла допомогти вам з мамою. Адже у Св.Мунґо працюють самі тролі, ти сам це казав, — вона манірно закотила очі. — Я провела дослідження, яке показує..
— Зупинись. Чому ти вирішила, що нам потрібна допомога?
Дівчина продовжила торохкотіти.
— Ти думаєш, ніхто не помічає, як ти розповідаєш мамі про ваше минуле? Який в тебе вираз обличчя, коли вона не памʼятає того? Боляче не тільки тобі, хоча Скорпіусу, здається, все одно, він затьмарений посадою старости школи, наче факту, що він капітан квідчиної збірної гуртожитку Слизерин, недостатньо. О, до речі, дідусь Луціус неабияк пишається ним, про що постійно торочить під час зустрічей. Аж бісить. Бабуня Циссі мені дуже допомагає з дослідженням, вона знає чимало заклинань, не кажучи вже про доступ до сімейної бібліотеки і екскурсії у Міністерський архів…
— Ти була у міністерстві?!? — обурено вигукнув батько.
— Ох, Герміоні це не сподобається, — пробубоніла тітка Джіні.
— Так. І не хотіла казати вам з мамою, бо ви б заборонили працювати над проєктом! Я подала папери у відділ таємниць, проєкт називається «Типи хронології і раціоналізм», назва трохи плутана та я…
— Вибач, я правильно почув? Тобто скорочено буде «Т.Х.І.Р»? — хихочучи перепитав дядько.
Руда відьма одразу пирснула і хоч як намагалась зберегти серйозний вираз обличчя, зайшлася реготом.
— Замовкніть, обидва! — зашарівся батько.