Вона стояла посеред залу Міністерства магії наче янгол: легка біла сукня, мʼякі каштанові кучері, що спадали на тендітні оголені плечі. Драко не очікував, що Герміона Ґрейнджер прийде на реєстрацію обовʼязкового, згідно нового «Закону про примирення», шлюбу у весільному вбранні. Він був радий, що вона взагалі прийшла. Не надала перевагу Азкабану чи вигнанню, полишивши свої політичні амбіції.
Вона погодилась одружитись із ним, обраним для неї магічним жеребом колишнім смертежером, поганцем, що отруював її життя у Гоґвортсі. Драко ніколи не почувався щасливішим: його найпотаємніша мрія, про яку він не зізнавався навіть собі, неймовірним чином здійснювалась у задушливій залі міністерства. Легкий розчерк пера на пергаменті — і Герміона відтепер його дружина. Драко з максимальною тактовністю, старанно приховуючи нервове тремтіння, наблизився до неї, щоб узаконити шлюб поцілунком. Він нахилився до Герміони, а вона, цнотливо поцілувавши його, прошепотіла на вухо:
— Тобі пизда, Мелфою.
Драко онімів. Герміона, продовжуючи мило усміхатись спалахам репортерських чарофотоапаратів, пошепки додала:
— Я перетворю твоє життя на пекло. Нехай я змушена тимчасово вдавати, що підтримую цей злочинний шлюбний закон, але тебе я не терпітиму. Я примушу тебе вшитись із країни, підібгавши свого тхорячого хвоста.
Так розпочалось подружнє життя Драко Мелфоя.
Наступного ранку, в понеділок, Герміона розбудила Драко неймовірно рано (о девʼятій!) дзвінким «аґваменті» та струменем крижаної води з палички. Надалі це повторювалось щодня, тож Драко вирішив спати голим, щоб щоранку зустрічати дружину у всій красі.
У вівторок вона роздала одежини домашнім ельфам, але ті відмовились покинути маєток Мелфоїв. Це розлютило Герміону, тож в Драко полетіла зграя дуже агресивних пташок.
У середу всі квідичні трофеї Мелфоя опинились на смітнику. Що ж, все одно його більше не цікавив квідич (цікавила лише вона).
У четвер Герміона викинула всі портрети пращурів Мелфоїв. Давно пора було позбутись цих сварливих нікчем.
У пʼятницю леді Мелфой замінила всі зеленувато-срібні кольори в інтерʼєрах на яскраві вирвиоко барви. Це, безумовно, додало життя в маєток (як і її присутність у ньому).
У суботу вона пожертвувала захмарні суми у всі благодійні фонди, які знайшла. Це чудове рішення для відновлення репутації родини, геніально.
Недільного ранку Драко зі здивуванням прокинувся не від крижаного душу. Це насторожувало. Наспіх вдягнувшись, він рушив на пошуки Герміони. Звісно, вона знайшлась у бібліотеці.
Герміона стояла серед численних полиць безцінних фоліантів, прекрасно-небезпечна у своєму відчаї.
— Я спалю твою бібліотеку, клянусь, якщо ти негайно не зникнеш із Британії, — її голос дрижав.
— Ти не зробиш цього.
— Зроблю! — викрикнула Герміона, підіймаючи паличку, але впевненості в голосі не відчувалось.
— Тобі не потрібно виганяти мене, — Драко обережними кроками наблизився до дружини.
Її очі були повні сліз.
— Забирайся геть, Мелфою! Дайте мені спокій, ти, міністерство… всі мене використовують… я виконувала все! Що б я не пропонувала, що б не робила — мене не чують… я для них бруд…
Слова губились у гірких схлипуваннях. Мелфой обережно пригорнув її.
— Я нікуди від тебе не піду.
Герміона нестримно ридала в обіймах Драко, а його серце розривалось від бажання втішити її.
— Я зроблю для тебе все. Все, щоб ти стала Міністеркою магії і помстилась їм усім.
У понеділок Драко Мелфой знову прокинувся від струменя води в обличчя.
Але цього разу вода була тріііішечки тепліша.